друже,

ми починаємо цей рік із поетичного адвента, впродовж якого ми ділитимемося українськими віршами на різдвяну тематику! він відбуватиметься в нашому інстаграмі, тож чекаємо на тебе тут: instagram.com/o.poetry.kma/

love,
o.poetry

​​o.poetry & facts

Головними поезіями збірки Богдана-Ігора Антонича "Три перстні" стали "Різдво" та "Коляда", які варто розглядати як диптих чи міні-цикл, в якому є певна контамінація двох вірувань — християнських і дохристиянських. Ці вірші стали діалогом між релігійною й міфообрядовою традиціями, в яких Різдво — народження Христа, а Коляда — народження Сонця.

Ще з часів "Повісті минулих літ" сани були атрибутом поховання й смерті, Антонич зі свого боку полярно трансформує цей символ — "Народився бог на санях..." — тобто час народження Христа збігається з його смертю, що створило дуже особливий хронотоп у своїй метафоричності: Христос прийшов на землю, аби пройти довгий і тернистий шлях, зрештою померши. Наскрізний образ місяця можна розуміти як циклічність людського життя, проте варто зазначити, що зображення Богоматері над місяцем часто тлумачать як верховність вічного над земним і тимчасовим. Багато літературознавців і зовсім співвідносили місяць із постаттю Ісуса.

Провідним кольором поезії стає золотий — колір божественного явлення, сакральності, духовних дарів.
"Коляда" починається яскравою і виразною алітерацією, за якої нагромадження звуків "т", "с", "зс", "ст" викликає враження тесання та шелесту під час засніженої дороги. Якраз у слові "теслі" відображається символ божественної дії. Цікавим є те, що сани тешуть зі срібла — вони везуть Богоматір із сином до майбутнього, у якому Христа зрадять за тридцять срібняків. На противагу золотому, "Коляда" багата на синій колір, що символізує пізнання світу, а в іконописанні є маркером янгольського престолу й Царства Небесного. Ясна Пані в цьому вірші напряму відсилає нас до Марії, а уподібнення її очей до очей сарни пов'язано з легендою про те, що ця тварина щороку приносить до людей своє дитя в жертву.

Обидва вірші вбирають у себе одне одного, водночас протиставляючи цілі світоглядні системи, які зрештою гармонійно переплітаються і поєднуються, а сам поет неначе проходить обряд ініціації, усвідомлюючи важливість власної жертовності заради мистецтва.

авторка - Тетяна Тарасенко
ілюстрація - Катерина Осипчук

o.poetry & facts

​«Поеми Малларме показали мені таку навмисність своїх оздоб, що вони самі відходили в затінок того, про що промовляла їх прихована опорядженість.»
— Поль Валері «Лист про Малларме»

Влітку 1930 сталася спроба «перекладу», проте перекладу не слів, а простору поезії. Митець Анрі Матісс отримав пропозицію вперше проілюструвати книжку - збірку поезій Стефана Малларме.
Вправний художник, чиї картини завше були по вінця наповнені кольором, як деякі вірші Малларме - «темінню» метафор, відмовляється від насиченности форми. Вражіння від недавньої подорожі до Таїті, споглядання місцевих жінок, які спонукали обарвлювати свої малева, зберігаються в ілюстраціях лиш навздогад у рисах облич, у неозорості порухів.

Графічні роботи Матісса суголосять поглядам Малларме щодо безміру в поезії та йдуть услід його поетичній мові. Наприклад, для еклоги «Пополудень Фавна» художник створює чотири ілюстрації німф і Фавна витонченими чорними лініями, що залишають читачеві можливість витворювати «приспане повітря», прямувати «крізь млости лінь і супокій тривкий» та роздивлятися «змовклий виднокіл». Від ледь окресленої на малюнку флояри «відбивається хвилею істоти білина». Поки Фавнові сновидно мариться «сяйово спин», ми бачимо те світло у (не)конечности паперу; озираємося, шукаючи відсутности «пелехатих тіней». «Спокій розпростер» тіло Фавна сторінкою, Матісс усунув останні вільготні слова.

Лінії Матісса - це той самий «дотик на відстані», образ, який породжує ідею, але не оприсутнює німф чи фавна. Вони залишаються можливими, але не уможливленими. Це слово Малларме, що промовляє не пагін, цвітіння чи зелене листя, а лиш ідею квітки.

авторка - Юлія Карпець
ілюстрація - Катерина Балашова

p.s. Переглянути поетичну збірку Малларме в українському перекладі з ілюстраціями Матісса можна тут❤️

o.poetry & facts

​"Хтось когось любить"...
Особлива зацікавленість епістолярним діалогом між Ольгою Кобилянською та Лесею Українкою спричинена, певно, неймовірною самобутністю їхнього спілкування та стосунків. У них була спільна метамова, що виявлялась у взаємних звертаннях — "Хтось чорнесенький", "Хтось біленький", зменшено-пестливе — "Хтосічок", німецькі — "Liebe, frene Lotosblume!" (у перекладі "Мила, далека квітко лотоса!") й "Liebe, liebste Wunderblume!" ("Мила, люба чарівна квітко!"). Ці форми, що заперечували будь-які звертання на ім'я, неначе несуть у собі тендітний, терпкий страх визнати свої теплі почуття одне до одної. Цікаво, що квітку лотоса в українській міфології часто називали "русалчиним цвітом", який символізував холодну красу русалок, а старовинні травники вважали біле латаття травою-приворотом, тобто пов'язували цей цвіт із любовними почуттями.

До того ж Ольга Кобилянська часто постає як цвіт папороті в листах Лесі Українки. Значення цього символу несе в собі дещо навіть більш поетичне — певну ефемерність (бо ж цього квіту ніхто не бачить, як тільки на свято Івана Купала під опікою відьом), скороминучість, щастя. Якраз щастя, певно, стало провідним значенням, бо листування зі своєю товаришкою стало для Лесі Українки проблисками сонця серед захмарних перипетій особистого життя ("Хтось бідний і хтось би вже до когось, бо хтось та й ще хтось, як зберуться до купи, то вже не такі бідні обидва" — лист Лесі Українки від 9 квітня 1903 року).

Їхнє спілкування могло бути будь-чим: розмовою двох витончених, красивих душ; дружбою, під якою можна сховатись від негараздів; платонічним або ж і зовсім романтичним боязким коханням, — та воно без сумнівів несе в собі велику силу двох жінок, силу світлих чуттів, у яких "хтось когось любить".

авторка - Тетяна Тарасенко
ілюстрація - Катерина Осипчук

​o.poetry & facts

«Я вчора загубила Світ.
Чи з ним не стрілись ви?
У нього знак — вінок із Зір
Довкола голови.»
— 181 вірш, Емілі Дікінсон

Сусіди вгадували її за білосніжною сукнею, лілеями у волоссі та порпанням у саду. Ще казали, вона випікала смачні пироги.

Насправді ж, Емілі Дікінсон не намагалася бути зрозумілою ані друзям у листах, в яких вона відмовлялася тлумачити вже написані слова, ані чоловікові, якому відмовила в одруженні, хоча кохання було взаємним.

Тихе одноманітне життя лише трохи привідкрилося, коли сестра Лавінія знайшла після її смерти обережно складені стосики з 1775-ма віршами. Дікінсон частково надсилала їх друзям, один-два навіть надрукували ще за її життя, проте виправленими - туди додавали коми, крапки, в той час як поетка обмежувалася лиш тире та знаками питання. Для неї цього було досить, як і було досить наголосити на важливості слова великою початковою літерою, а не линути в розлогу метафоричність.

Емілі Дікінсон була сучасницею Вітмена та По, не менш проникливо та сильно, ніж останній, вона складала вірші про смерть та граничні стани. Проте якщо По творив свою ритмічність із сучасности, поетка експерементувала з традиційним розміром балади.

Вона часто писала про власне «я». Тогочасне «я» Вітмена дорівнювалося всесвіту, було здатне відгукнутися на чийсь сум і в Німеччині, і в Японії. На противагу йому Емілі Дікінсон плекає світ, лаштований кімнатою та садком. Її «я» - то глибини спостерігання за красою, яку ніколи не дозволить витлумачити вітер, то мовчання, що вона лишається з ним на самоті, то поезія, що вповні відгукується нашому сьогоденню.

авторка - Юлія Карпець
ілюстрація - Катерина Балашова

p.s. Переглянути поетичну збірку Емілі Дікінсон в українському перекладі з передмовою Соломії Павличко можна тут.

друже,

на небі все закінчується лише для того, аби знову початись. на цій сцені день і ніч стоять, притулившись спинами. сонце й місяць стоять, закривши одне одному обличчя. їхні механічні оберти, мов у годинника, ніколи не починалися й ніколи не закінчаться.

рука сонця відкрила місяцю око.

нова фаза. відчуваєш? місяць дивиться у вікна, слідкує за рухом води, поступово наливається світлом. усе повторюється знову, але по-новому.

щойно рук на місячному обличчі не залишиться - ми знову з тобою побачимось.

30 січня о 18:00.

love,
o.poetry

друже,

інакше й бути не могло. наповнення по вінця - це кульмінація існування, неминуча складова життя. небесна підлога тримає срібну кулю. вона повна собою та дає стільки світла, скільки знає й уміє.

обличчя місяця до нас відкрите - відкриймо до нього свої. і читаймо йому вірші, розповідаймо йому про своє красиве, ніжне та сильне.

робімо це вільно й відкрито. робімо це з повагою одне до одного. робімо це з підтримкою та щирими посмішками. робімо це разом.

приходь.

love,
o.poetry

друже,

з-під пальців сонця виглядає серп світла. обличчя місяця майже повністю закрите долонями.

старим він має зморщені руки й безліч ластовиння, проте невдовзі знову прокинеться в колисці. у цій виставі завершення - завжди початок.

завтра над містами зійде повний, налитий світлом місяць. зустрінемося з тобою на його темному боці.

шоста вечора.
лінк на каналі.

love,
o.poetry

Чекаємо на всіх за цим покликанням рівно о 18:00 ❤️
https://us05web.zoom.us/j/85005189552?pwd=dGNPY204YVFiSkJLUlNRcUlSVU45dz09

​друже!

ми знов побачилися сьогодні, і, як завжди, це було найтеплішим вечором цього січня. чути й бачити вас у різних куточках міста чи навіть країни - неймовірна річ. обов'язково побачимося ще, але вже встигли скучити. найближчим часом тут з'явиться і стрім читань❤️
а поки - час для віршосушки тих, хто сьогодні до нас завітав!

1. мідянка: t.me/emralltpoetry
2. Юлія Карпець: https://t.me/juliekorper
3. Катря: https://t.me/iamrauha
4. Юля Заремська: https://t.me/generations_of_angels_A
5. Квера: https://t.me/k2920pm
6. Олександр Жилко: https://t.me/zhylkos
7. Лісок: @LeTheMaybug
8. Юлія Красій: https://t.me/shiverss
9. Владислава Дем'янчук: @dadiart
10. Одарка: http://t.me/fen_met
11. Вікторія Кадіна: https://t.me/joinchat/VpEZmBOcKJsmNXJ_
12. Катерина Балашова: https://t.me/galdranorn
13. Magne Kalinsen: https://t.me/magne_k_skald
https://soundcloud.com/magne_kalinsen
14. Любава: https://t.me/viergefolie_blog
https://t.me/na_stoli_podcast
15. Марія: t.me/zhmenyazlyv
16. Тетяна Тарасенко: t.me/arslongaaaa
17. Саша Чайка: https://t.me/chaika_viruchaika
18. Софія Білогрива: https://t.me/grannysattic
19. Єгор Дьомін: https://t.me/diominpoetry

до нових зустрічей✨

love,
o.poetry

​o.poetry & facts

«Ти краща за цю Джоконду. Бо Ти — це Ти і Ти...»

Жіночі образи посідали по-справжньому особливе місце в ліриці Стуса, постаючи в різних іпостасях — палкої коханки, друга, матері, цнотливої дівчини, а своєрідність цих образів була зумовлена специфікою художнього сприйняття світу митцем, його дуже особливою творчою манерою.

Він промалював межу між високим самохизуванням коханки та сірою буденністю навкруги у вірші "А скажи — Модільяні був ідіот?". Експозиційна еротична сцена, спалах пристрасті, перебитий її недоречними питаннями і роздумами, що знайшли своєї розв'язки в проханні вбити докучливу муху, бо та "дзижчить і дзижчить".

Іноді жінки набувають менш інтимного характеру і постають у побутових замальовках, як, наприклад, у поезії "Йдуть три циганки розцяцьковані", в якій Стус розкривав соціальні проблеми, застосовуючи окремі епізодичні деталі.

Та саме образ своєї любої жінки особливо помітно викоханий і з ніжністю був прописаний — "...перегортаю сторінки книжок, / іду в крамницю, / слухаю Бортянського, / про тебе думаю". Епістолярний діалог між Стусом і його дружиною розкриває її як богиню, Богородицю, особливо часто — Еврідіку. Відомо, що Еврідіка — це дружина півця і поета Орфея, та в листах це звертання пішло від захоплення Стусом поемою Рільке "Орфей, Еврідіка й Гермес". Дуже тендітно поет вбачав у ній Джіневру — "Переді мною портерт Джіневри деї Бенічі, написаний Леонардо да Вінчі 1482 р. Це Ти — перша, яку я пізнав багато літ тому (Тільки в тебе незрівнянно кращий носик)", — і навіть порівнював із Джокондою — "... ти краща за цю Джоконду. Бо Ти — це Ти і Ти.". Так і вивершився серед інших цей образ-мрія, ідеал тієї жінки, яку так лебедино кохав Василь Стус.

авторка - Тетяна Тарасенко
ілюстрація - Катерина Осипчук

P.S. Принагідно ділимося кавером Мар'яни Клочко "на згадку для Стефанії Шабатури" на слова В. Стуса❤️

що подивитися в неділю ввечері? запис трансляції нашого літературника!
для зручності в описі під відео є часові позначки всіх виступів.
дякуємо, що ви з нами❤️

love,
o.poetry

https://youtu.be/WPsTYJ6NgaQ

друже,

листи зазвичай починають із новин. давай про них у кінці, добре? багато чого іншого хочеться розповісти.

перш за все, тут і зараз тебе не вистачає. тиша засніжених вулиць навіює спокій, занурює в дитячі спогади. знаєш, стільки всього трапляється смішного й дивного, сумного й милого. і щоразу, без винятку, уявляється історією, написаною тобі. так, ніби в кав’ярні ти слухаєш усі ці байки, побрехеньки, пережиті мрії, чужі світи.

кажуть, не так довго залишилося до весни. і ще кажуть, що любов - вигадка для малюків. як добре, що ми з тобою іншої думки.

з любов'ю та на її честь,
o.poetry

друже,

як добре, що ми віримо у зв’язки, пропущені крізь телефонні дроти. вийшовши в поле, можна почути голоси, які несуться з одного кінця світу до іншого - так думають мрійники, але в чомусь вони мають рацію.

чесно, набридає дзвонити, хочеться чогось такого, що можна було б зберегти. піксельний світ має свою красу, але вона лише в голові й цього буває замало. дистанційно, звісно, краще, ніж зовсім ніяк, та серцю важко пояснити реалії.

важливо! у магазин навпроти завезли твої улюблені квіти.

з любов'ю та на її честь,
o.poetry

o.poetry & facts

​«Над медовим ручаєм
Літеплом небо вмите.
В воді, як руки твої,
Світяться віти.»
- Володимир Свідзинський

Його слово пашіє сонячними степами. Стиха скрадаючись травами, впізнаємо блакитний цикорій, поет називав його «петровим батогом», встеляв шлях до коханої небесними пелюстками.

Ще більше щастить, коли натрапляємо на дрібні жовті квіточки буркун-зілля - символ вірности в давній традиції. У Свідзинського ця рослина рятує головного героя з циклу «Зрада», повертаючи його до життя, а в одній із балад «сумує…сивий буркун» біля князівни, що «в нагірних палатах плаче».

У степах його поезій часто опиняємося біля героїв, що незворотньо втратили один одного. Тут неминуче згадуються рядки з біографії Свідзинського, який залишається разом з малою дочкою після смерти її матері від тифу. Проте не хвороба забирає життя в «лади» з поезій, то розрив-трава має магічну силу розривати «ночі і дні», вона ховає «ладу» «в корені темної ялини»; ліричний герой обертається «тінню виноградних очей».

А втім, у кожній поезії він змирено зазнає усіляких метаморфоз, проходить шлях шукань «голубки», в кінці все ж пише її ім’я «на дереві сонця, на корі». Які б «мечі» не вихоплювали бур’яни, якими би підступними не були ящірки, завжди залишаються «духмяні сонячні уста». Поет теж залишався, продовжував оживлювати «ведмежу дивину», «зозулині черевички», «павуту», через які розповідав цьому світові про нього самого.

Чекайте літа, їдьте ближче до трав, слухайте, як-то вони шепочуть віршами Володимира Свідзинського.

авторка - Юлія Карпець @korperji
ілюстрація - Катерина Балашова @le_juj

p.s. Маємо для вас збірку В. Свідзинського❤️

друже,

про квіти важливо, бо вони вже засушені й готові тобі надійти. настав час писати й надсилати листи. ми не згодні з тими, хто стверджує, що не на часі спілкування поштою - ця магія буде актуальною завжди.

день закоханих - це гарна нагода поділитися з кимось теплим, справжнім, написаним від руки письмом.

ось і обіцяна новина: тут ти знайдеш формочку, заповнивши яку, зможеш взяти участь в обміні листами. незнайомці та незнайомки чекатимуть на твої слова.

з любов'ю та на її честь,
o.poetry

Привіт, друзі!

Ми дуже вдячні всім, хто вирішив (чи ще вирішує) взяти участь в обміні листами. Щогодини нас стає все більше, тож ми зібрали основні моменти тут:

- 17.02 дедлайн заповнення формочки
- 19.02 ми напишемо кожній та кожному з вас та надішлемо анкету людини, якій ви писатимете листа. У ній будуть усі питання з формочки, тож ви знатимете трішки про ваших адресатів💫

Декілька порад:
- не пишіть вашим адресатам у соцмережах, доки їм не надійде лист. Збережімо відчуття магії!
- наприкінці листа додайте ваш нік у Телеґрам, аби ваш адресат міг вас потім знайти
- пишіть про поезію, про те, чим вона є для вас, про ваших улюблених авторів. Пишіть про те, що з літератури запалює вогники у ваших очах!

і нехай станеться магія!

​o.poetry & facts

«Я хочу пити сонячні настої,
Пізнать до краю радощі земні...»

Образність поетики Василя Симоненка крешить сонцепоклонною естетикою настільки, що читаючи його твори, ніжне сонячне проміння, яке виривається з-поміж рядків і рим, можна відчути на порцеляні власної шкіри.

Поет пов'язав із сонцем усе найсвітліше, найдорожче, те, що наповнює його натхненням, усе цінне в людині він вимірює сонячністю: "Хто на сонце очей не мружить?/ От хіба що сліпі — та й все".

Цей космонім завше був яскраво виражений в українському фольклорі, бо поставав в очах народу метафорою моральної чистоти, духовного світла, його часто протиставляли темноті й нечистій силі, так робив і Симоненко: "У небі тішились хмари, / У небі сонце пливло, / Під небом кривавіли чвари / І лютовало зло".

У поетичній свідомості автора сонце — не просто небесне світило, а уособлення життєвих орієнтирів, символ ідеалу й чистого начала, яке жевріє в кожному: "Сонце ходить до нас не в гості — / Сонце з нами живе!", — це поривання до краси, правди, світла, яке повинен плекати в собі кожен, хто хоче назвати себе людиною: "Я хочу пити сонячні настої, / Пізнать до краю радощі земні!", "Я кличу вас у відчаї не гнуться, / А вибухати, як нові сонця́!".

Цей образ митець порівнював і з теплим почуттям кохання, щастя, з його допомогою передавав свій внутрішній світ у переповнених експресією рядках: "Люди — прекрасні, / Земля — мов казка, / Кращого сонця ніде немає!", — використовує його й для створення словесних пейзажів, витончених метафор, які змушують відчувати прохолодний літній спокій та гармонію: "На тихій Зеленій горі/ Біліє батькова хата, / А під нею засмучена мати/ Пасе сонячних зайчиків у дворі".

Ці солярні мотиви пронизують усього Симоненка і його творчість, стають ключовими, відображаючи сонцепоклонну натуру автора, яка сягає корінням міфологічних уявлень і традицій нашого народу.

авторка - Тетяна Тарасенко @listenherelittlebitch
ілюстрація - Катерина Осипчук @okathie

​o.poetry & facts

«Давно вже ти Орфею нам не грав.
В тернах лежить покинута кітара»
— «Орфеєве чудо» Лесі Українки.

Що як ми оминатимемо часові межі та конкретних персоналій, досліджуючи поезію? Що як звернути на середохрестя образу, до прикладу Орфея, та споглядати дивовижну зустріч ідей у міжчассі?
Історія непорятування Еврідіки відома, перш за все, з «Метаморфоз» Овідія. Але ніколи сюжет не вичерпувався темою кохання: Орфей - митець, який прагне зазирнути в очі своїй істині (Еврідіці), заради якої він співає своїх чарівливих пісень, того не усвідомлюючи, творить мистецтво. Поет, який побував у царстві Аїда приваблював європейських модерністів: Драй-Хмара та Зеров перекладатимуть 55 «Сонетів до Орфея» Рільке.

Буде також зустріч Поля Валері та Лесі Українки. Перший у своєму сонеті згадує золотаве місто, що його допомагає будувати Орфей, зрушуючи каміння грою на кітарі. Цю історію оприявнює українська поетка: під враженням від непосильної літературної праці Івана Франка, вона присвячує йому свій драматичний етюд «Орфеєве чудо».

І все ж наріжною для Орфея завжди буде Еврідіка, спонука його музики і творчих страждань, яку він палко бажає собі повернути. Леся Українка оприявнює цей мотив: в «Лісовій пісні» Мавка рятує Лукаша від загибелі, тим він вчиться «мудрости». Поетка завжди вдавалася до наголошування на силі жіночих образів, тому недивно, що в прочитанні-перетворенні античного міту Лесі Українці суголосить вже сучасна французька режисерка Селін Ск’ямма: у її кінострічці «Портрет дівчини у вогні» Орфеєм стає мисткиня вікторіанської доби, що її кохану дівчину примусово видають заміж.

Остання їх зустріч — «постійне повернення» — погляд в темінь позаду, з якої продовжить родитися людина, її поезія та мистецтво.

авторка - Юлія Карпець @korperji
ілюстрація - Катерина Балашова @le_juj

картина - Robert J. Tiess, Escaping Hades: Orpheus and Eurydice, Before the Look

​o.poetry & facts

«…ясне небо, все повна певність від дощу… і якась легкість повітря… все це здіймає духа людині»
(з листів Лесі Українки під час перебування в Єгипті)

Давньоєгипетські пісні, в яких Леся Українка вбачала схожість з українськими, часто спонукали її до перекладацької діяльності, але згодом перо поетки народило цілий цикл із шести поезій — "Весна у Єгипті", — написаний безпосередньо під час перебування мисткинею в Гелуані 1910 року. Він став квінтесенцією знань письменниці про "золоту" країну, яка тепер є окремим образом на канві лесиної поетики.

"Весна" починається віршем "Хамсин", написаним під впливом емоцій, які наринули на Лесю Українку під час споглядання «рудого демона... як він світ у жовтий кошмар зміняє» (з листів). Хамсин — жагучий сухий вітер із пустелі, споріднений з аравійськими самумами, — персоніфікується і постає перед читачем "жагою паленого", "рудим демоном... з сухими крильми". Образний світ поезії глибоко мистецький: мелодійність, хореографічність, візуальна витонченість деталей, за яких центральний образ набуває міфічного змісту.

"Дихання пустині" доповнює картину зображенням пустельного простору з подихом "рівним", "вільним", "гарячим та чистим, мов святим". Емотивність виявляється у тиші, спокої, мовчанні, які прийшли на зміну страшній стихії.
Третя єгипетська арабеска Лесі Українки "Афрі" направляє промені нашої уваги на внутрішній світ Єгипту, його культуру, яка закарбувалась у віках.

Суб'єктивне сприйняття авторки образу Єгипту нам показане у творах "Сон", "Вітряна ніч" і "Вість з півночі", основною рисою яких є ностальгічний характер. Вся поезія побудована на прийомі паралелі та співвіднесення Україна/Єгипет.
Увесь цикл — це маленький світ цинобрового неба, золотих пісків безмежних пустель та величних стихій, над якими людина немає ніякої влади.

"Весна у Єгипті" виривається за звичні для нас мотиви Лесиної творчості, що розкриває її у більш складних мистецьких гранях.

авторка - Тетяна Тарасенко @listenherelittlebitch
ілюстрація - Катерина Осипчук @okathie