Padre Poltava via @like
#недільна_проповідь
Проповідники рафінованованого Євангелія люблять казати, що Церква має бути поза політикою, поза активним громадським життям, проповідувати покору та смирення (але покору та смирення в розумінні цих самих проповідників рафінованого Євангелія).
Віруюча людина дійсно має бути смиренною, але справжнє смирення - це не покора перед зовнішньою силою, а часто навпаки. Смирення - це виконання волі Божої. А воля Божа дуже часто як раз в тому, щоби активно діяти, а не перелякано сидіти в куточку, склавши руки. Воля Божа каже апостолам відпливти на глибину, та закидати сіті, проповідувати вчасно та невчасно, нести Слово Боже всім народам. Воля Божа - це дія, це вогонь, вода, це рух. Наприклад, коли Петро слухав Бога, він без проблем ішов по воді, а коли зупинився, та почав озиратися навколо, то почав тонути.
Отже, справжнє смирення - це дія і рух, це актуалізація, та вияв Божественної природи. А щоби розуміти природу Бога, потрібно читати Євангеліє. А коли уважно читаєш Євангеліє, то всіх прихильників "Церкви поза політикою" чекає неприємний сюрприз. Ні Ісус, ні, тим більше, апостоли, не були "поза політикою", вони чудово розбиралися в реаліях сучасного їм світу, і в політичних зокрема, більше того, вони використовують певні "партійні" розбіжності задля досягнення своєї мети. Наприклад, чого тільки варті слова святого апостола Павла в Сінедріоні (Діян. 23.6), коли його ув'язнили за проповідь Христа, але він, побачивши, що його судять фарісеї та саддукеї, сказав, що його судять за віру в воскресіння мертвих. Справа в тому, що партія саддукеїв не вірила в воскресіння мертвих, а фарісеї навпаки, вірили, тому, замість того, щоби разом засудити апостола Павла, вони почали сперечатися про свої погляди.
Це приклад з апостолом. Але і Ісус не проти був розповісти при нагоді політичну притчу. Звісно, як і кожен Євангельській текст, Його притчі можна і треба тлумачити набагато ширше, ніж просто як якісь актуальні розповіді, але від своєї багатогранності вони не стають менш політичними.
Так досить відомою є притча про званих на весілля сина царя. Але запрошені не схотіли прийти. Вони посилалися на те, що в них є більш актуальні справи. Політичною мовою тогочасного світи, відмова запрошених прийти на весілля царського сина - це еквівалент повстання. Запрошені не лише говорять про те, що в них є більш важливі справи, але й зневажають саму ідею влади царя, відмова прийти на свято - це по суті повстання, та зневага до основ державності.
Правильне читання Євангелія - це також завжди екстраполяція його текстів на сьогодення.
І ось тут стає досить сумно. Господь чудесним чином спас від знищення Україну в 14-15 роках, були закладені основи державності, сильна армія, прийнятий Закон про Мову, народилася Помісна Церква. Господь явив Свою волю та вилив благодать на нас. Господь запросив нас на справжнє народження нашої Держави. Від нас вимагалося небагато насправді - прийти на це свято, та підтримати його. І тоді всім було б добре. Натомість більшість не сприйняла подарунків Всевишнього. Люди вважали, що війська росіян зупинилися самі собою, мову на хліб не намажеш, а Церква взагалі не потрібна. Званих на свято було багато, але не всі схотіли прийти. Більшість вчинила бунт. Більшість зробила дурний вибір не на користь свободи, а на користь свого шлунку. Ну що ж, це їх право, але нехай не ображаються тоді, коли кінець в них буде як в тих, хто не прийшов на святкову вечерю до царя.
Хто обирає справжні цінності, отримує Царство і достаток в усьому, хто відвертається від волі Божої, той отримує тлєн і смерть.😇
Проповідники рафінованованого Євангелія люблять казати, що Церква має бути поза політикою, поза активним громадським життям, проповідувати покору та смирення (але покору та смирення в розумінні цих самих проповідників рафінованого Євангелія).
Віруюча людина дійсно має бути смиренною, але справжнє смирення - це не покора перед зовнішньою силою, а часто навпаки. Смирення - це виконання волі Божої. А воля Божа дуже часто як раз в тому, щоби активно діяти, а не перелякано сидіти в куточку, склавши руки. Воля Божа каже апостолам відпливти на глибину, та закидати сіті, проповідувати вчасно та невчасно, нести Слово Боже всім народам. Воля Божа - це дія, це вогонь, вода, це рух. Наприклад, коли Петро слухав Бога, він без проблем ішов по воді, а коли зупинився, та почав озиратися навколо, то почав тонути.
Отже, справжнє смирення - це дія і рух, це актуалізація, та вияв Божественної природи. А щоби розуміти природу Бога, потрібно читати Євангеліє. А коли уважно читаєш Євангеліє, то всіх прихильників "Церкви поза політикою" чекає неприємний сюрприз. Ні Ісус, ні, тим більше, апостоли, не були "поза політикою", вони чудово розбиралися в реаліях сучасного їм світу, і в політичних зокрема, більше того, вони використовують певні "партійні" розбіжності задля досягнення своєї мети. Наприклад, чого тільки варті слова святого апостола Павла в Сінедріоні (Діян. 23.6), коли його ув'язнили за проповідь Христа, але він, побачивши, що його судять фарісеї та саддукеї, сказав, що його судять за віру в воскресіння мертвих. Справа в тому, що партія саддукеїв не вірила в воскресіння мертвих, а фарісеї навпаки, вірили, тому, замість того, щоби разом засудити апостола Павла, вони почали сперечатися про свої погляди.
Це приклад з апостолом. Але і Ісус не проти був розповісти при нагоді політичну притчу. Звісно, як і кожен Євангельській текст, Його притчі можна і треба тлумачити набагато ширше, ніж просто як якісь актуальні розповіді, але від своєї багатогранності вони не стають менш політичними.
Так досить відомою є притча про званих на весілля сина царя. Але запрошені не схотіли прийти. Вони посилалися на те, що в них є більш актуальні справи. Політичною мовою тогочасного світи, відмова запрошених прийти на весілля царського сина - це еквівалент повстання. Запрошені не лише говорять про те, що в них є більш важливі справи, але й зневажають саму ідею влади царя, відмова прийти на свято - це по суті повстання, та зневага до основ державності.
Правильне читання Євангелія - це також завжди екстраполяція його текстів на сьогодення.
І ось тут стає досить сумно. Господь чудесним чином спас від знищення Україну в 14-15 роках, були закладені основи державності, сильна армія, прийнятий Закон про Мову, народилася Помісна Церква. Господь явив Свою волю та вилив благодать на нас. Господь запросив нас на справжнє народження нашої Держави. Від нас вимагалося небагато насправді - прийти на це свято, та підтримати його. І тоді всім було б добре. Натомість більшість не сприйняла подарунків Всевишнього. Люди вважали, що війська росіян зупинилися самі собою, мову на хліб не намажеш, а Церква взагалі не потрібна. Званих на свято було багато, але не всі схотіли прийти. Більшість вчинила бунт. Більшість зробила дурний вибір не на користь свободи, а на користь свого шлунку. Ну що ж, це їх право, але нехай не ображаються тоді, коли кінець в них буде як в тих, хто не прийшов на святкову вечерю до царя.
Хто обирає справжні цінності, отримує Царство і достаток в усьому, хто відвертається від волі Божої, той отримує тлєн і смерть.😇
Padre Poltava via @like
#недільна_проповідь
Коли народився Спаситель, ангели на небі співали: "Слава в вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління", а коли Христос вийшов на проповідь, Він казав: "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю, не мир прийшов я принести, а меч" (Мф. 10.34).
На перший погляд здається дивним, що ангели співають пісню миру, а Ісус на землі говорить про меч та ворожнечу.
Але все стає зрозумілим, коли ми подивимося як Христа зустрічає цей світ. Так, з одного боку ангели співають, мудреці приносять дари, пастухи вклоняються, але Богомладенцю не знаходиться кращого місця, ніж хлів, а потім ще й Ірод цар посилає воїнів з мечами, щоби вбити Ісуса, навіть більше, вбити всіх немовлят, які того часу народилися.
Христос несе справжній мир, але цей світ зустрічає Христа не тільки з розпростертими обіймами, але й з мечем. Світ не сприймає правди Слова Божого і зустрічає Слово Істини зі зброєю. В цьому і є основна різниця між зброєю Божою, та зброєю земною.
Меч слова Божого несе справжній мир, а цей світ не сприймає миру Божого, та дістає свій закривавлений меч.
Іроди у вісі часи за будь-яку ціну намагалися триматися за владу. Просто раніше, вони напряму віддавали накази знищувати немовлят, розпинали Христа, страчували християн. А зараз, сучасні іроди, особливо мілкі та дурні, використовують маніпуляції та брехню заради утримання влади. Сучасні іроди говорять про мир, а насправді продають свій народ агресору, вони стверджують, що "кожен зможе почуватися в безпеці", а насправді ні в що ставлять життя громадян, а тим більше військових, які гинуть через брехню. Сучасні іроди маніпулюють нізменними страстями плєбса, заради сумнівної підтримки, та під лозунгами "какая разніца" намагаються знищити патріотів, волонтерів та просто небайдужих громадян.
І хоча методи та зброя іродів змінюються, наша зброя залишається тією самою. Це зброя Слова Божого, слово Істини та правди. І які б мечі не діставали іроди та антихристи, ми знаємо, що перемога Істини невідворотна. "Слава в вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління!"
Коли народився Спаситель, ангели на небі співали: "Слава в вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління", а коли Христос вийшов на проповідь, Він казав: "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю, не мир прийшов я принести, а меч" (Мф. 10.34).
На перший погляд здається дивним, що ангели співають пісню миру, а Ісус на землі говорить про меч та ворожнечу.
Але все стає зрозумілим, коли ми подивимося як Христа зустрічає цей світ. Так, з одного боку ангели співають, мудреці приносять дари, пастухи вклоняються, але Богомладенцю не знаходиться кращого місця, ніж хлів, а потім ще й Ірод цар посилає воїнів з мечами, щоби вбити Ісуса, навіть більше, вбити всіх немовлят, які того часу народилися.
Христос несе справжній мир, але цей світ зустрічає Христа не тільки з розпростертими обіймами, але й з мечем. Світ не сприймає правди Слова Божого і зустрічає Слово Істини зі зброєю. В цьому і є основна різниця між зброєю Божою, та зброєю земною.
Меч слова Божого несе справжній мир, а цей світ не сприймає миру Божого, та дістає свій закривавлений меч.
Іроди у вісі часи за будь-яку ціну намагалися триматися за владу. Просто раніше, вони напряму віддавали накази знищувати немовлят, розпинали Христа, страчували християн. А зараз, сучасні іроди, особливо мілкі та дурні, використовують маніпуляції та брехню заради утримання влади. Сучасні іроди говорять про мир, а насправді продають свій народ агресору, вони стверджують, що "кожен зможе почуватися в безпеці", а насправді ні в що ставлять життя громадян, а тим більше військових, які гинуть через брехню. Сучасні іроди маніпулюють нізменними страстями плєбса, заради сумнівної підтримки, та під лозунгами "какая разніца" намагаються знищити патріотів, волонтерів та просто небайдужих громадян.
І хоча методи та зброя іродів змінюються, наша зброя залишається тією самою. Це зброя Слова Божого, слово Істини та правди. І які б мечі не діставали іроди та антихристи, ми знаємо, що перемога Істини невідворотна. "Слава в вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління!"
Padre Poltava via @like
#недільна_проповідь
Думаєте Ісусу було легко? Євангеліє нам каже, що навіть Свою проповідь Він починає серед народу, який сидів у "темряві та тіні смерті".
Що таке темрява? Темрява - це відсутність світла, відсутність добра, відсутність виконання волі Божої. Темрява, пустка, є символ зла. Бог - Творець, який з нічого створив цей світ. Саме цікаве, що темрява завжди намагається видати себе за щось самодостатнє, за рівне світлу. Але це не так.
Можна навести приклад Майдану та антимайдану. Майдан - це був вибух світла, намагання створити нову реальність, вивести Україну з прірви, в яку тягнув її "русскій мір", а антимайдан - це лише намагання знищити добрі починання та відкинути людей на запорєбріковські скрєпи.
Сьогодні ми спостерігаємо реванш антимайдану, але він приречений на поразку тому, що реваншисти не мають ні чітко визначеної програми, ні ясних цілей.
Господь прийшов, щоби світло засяяло, щоби у цьому світлі виявити нам правдивий шлях.
Чим більше ми освітлюємо предмет, тим більше він сяє. Не ми сяємо, не ми джерело світла, але ми його відображуємо. Так само не ми джерело благодаті, але Бог посилає людину в світ, щоби через нас відображалася благодать, щоби через нас виливалося Його світло.
Так, ми зараз всі переживаємо важки часи, але не треба запитувати "за що", треба думати "для чого?" І відповідь на питання "для чого?" дуже проста - для утвердження в добрі. Ми всі складаємо іспит. А суть іспиту завжди не в тому, щоби розповісти викладачеві щось нове. Важливо щоби учень сам утвердився у своїх знаннях. Під час навчання знання даються як дар, ззовні, а після іспиту учень вчиться застосовувати свої знання на практиці. Так і ми отримали у Бога по благодаті незалежність у 91-му, а вже після 14 року вчилися застосовувати цю Незалежність на практиці. Так само в 17, 18 роках ми зрозуміли що таке бути гідними, достойними громадянами європейської країни, а тепер нам потрібно навчитися ці навички застосовувати на практиці.
Святе Письмо каже: Неможливо не прийти спокусам". Але саме слов'янське слово "іскушеніє" означає "очищенння". Тому Біблія і підкреслює, що спокуси - не є щось надзвичайне - вони завжди служать нашому очищенню.
Господь попускає нам випробування, щоб ми самі визначилися, чи достойні ми бути вільними.
Колись євреї нарікали Мойсею за відсутність м'яса в пустелі, але робили вони це тому що швидко забули, як їх примушували важко працювати, та вбивали їх немовлят в Єгипті. Так само ті, кому нещодавно подарували гідність та честь, сьогодні знов готові віддати це за дурні побрехеньки.
Отже, ми на війні, ми у випробуваннях, ми у спокусах. Це важко, це трудно, це іноді навіть смертельно. Але давайте знов звернемося до Святого Письма, а воно нам каже: "З великою радiстю приймайте, браття мої, коли підпадаєте рiз¬ним спокусам, знаючи, що випробування вашої вiри дає тер¬пiння; терпiння ж повинно мати досконалу дiю, щоб ви були дос¬коналi в усiй повнотi, без усякого недолiку" (Як. 1.2-4).
Ми продовжуємо звертатися до Бога за просвітленням, ми й надалі намагатимемося нести Боже світло до інших, бо наша правда - це не наша правда, а правда Бога, ми - лише ті, хто велику правду Божу відображає. Подивіться на Місяць - це лише велика каменюка, яка висить в небі, відображає сонячне світло, але іноді дуже яскраво світить, так само маємо робити і ми.
Ми віримо в перемогу світла над темрявою, добра над злом, українців над загарбниками, України над Малоросією. На тому і стоїмо.
Думаєте Ісусу було легко? Євангеліє нам каже, що навіть Свою проповідь Він починає серед народу, який сидів у "темряві та тіні смерті".
Що таке темрява? Темрява - це відсутність світла, відсутність добра, відсутність виконання волі Божої. Темрява, пустка, є символ зла. Бог - Творець, який з нічого створив цей світ. Саме цікаве, що темрява завжди намагається видати себе за щось самодостатнє, за рівне світлу. Але це не так.
Можна навести приклад Майдану та антимайдану. Майдан - це був вибух світла, намагання створити нову реальність, вивести Україну з прірви, в яку тягнув її "русскій мір", а антимайдан - це лише намагання знищити добрі починання та відкинути людей на запорєбріковські скрєпи.
Сьогодні ми спостерігаємо реванш антимайдану, але він приречений на поразку тому, що реваншисти не мають ні чітко визначеної програми, ні ясних цілей.
Господь прийшов, щоби світло засяяло, щоби у цьому світлі виявити нам правдивий шлях.
Чим більше ми освітлюємо предмет, тим більше він сяє. Не ми сяємо, не ми джерело світла, але ми його відображуємо. Так само не ми джерело благодаті, але Бог посилає людину в світ, щоби через нас відображалася благодать, щоби через нас виливалося Його світло.
Так, ми зараз всі переживаємо важки часи, але не треба запитувати "за що", треба думати "для чого?" І відповідь на питання "для чого?" дуже проста - для утвердження в добрі. Ми всі складаємо іспит. А суть іспиту завжди не в тому, щоби розповісти викладачеві щось нове. Важливо щоби учень сам утвердився у своїх знаннях. Під час навчання знання даються як дар, ззовні, а після іспиту учень вчиться застосовувати свої знання на практиці. Так і ми отримали у Бога по благодаті незалежність у 91-му, а вже після 14 року вчилися застосовувати цю Незалежність на практиці. Так само в 17, 18 роках ми зрозуміли що таке бути гідними, достойними громадянами європейської країни, а тепер нам потрібно навчитися ці навички застосовувати на практиці.
Святе Письмо каже: Неможливо не прийти спокусам". Але саме слов'янське слово "іскушеніє" означає "очищенння". Тому Біблія і підкреслює, що спокуси - не є щось надзвичайне - вони завжди служать нашому очищенню.
Господь попускає нам випробування, щоб ми самі визначилися, чи достойні ми бути вільними.
Колись євреї нарікали Мойсею за відсутність м'яса в пустелі, але робили вони це тому що швидко забули, як їх примушували важко працювати, та вбивали їх немовлят в Єгипті. Так само ті, кому нещодавно подарували гідність та честь, сьогодні знов готові віддати це за дурні побрехеньки.
Отже, ми на війні, ми у випробуваннях, ми у спокусах. Це важко, це трудно, це іноді навіть смертельно. Але давайте знов звернемося до Святого Письма, а воно нам каже: "З великою радiстю приймайте, браття мої, коли підпадаєте рiз¬ним спокусам, знаючи, що випробування вашої вiри дає тер¬пiння; терпiння ж повинно мати досконалу дiю, щоб ви були дос¬коналi в усiй повнотi, без усякого недолiку" (Як. 1.2-4).
Ми продовжуємо звертатися до Бога за просвітленням, ми й надалі намагатимемося нести Боже світло до інших, бо наша правда - це не наша правда, а правда Бога, ми - лише ті, хто велику правду Божу відображає. Подивіться на Місяць - це лише велика каменюка, яка висить в небі, відображає сонячне світло, але іноді дуже яскраво світить, так само маємо робити і ми.
Ми віримо в перемогу світла над темрявою, добра над злом, українців над загарбниками, України над Малоросією. На тому і стоїмо.