Родезійські Сили Безпеки, про які я тут частенько розповідаю, були надзвичайно ефективним інструментом війни. І хоча вже було розказано про деякі підрозділи, які входили до складу Родезійської Армії, для пересічного читача все ще залишається незрозумілою загальна структура цієї організації.
Дослідники по різному оцінюють загальну чисельність Родезійських Сил Безпеки. Якщо не проводити тут повноцінного аналізу росту чисельності збройних сил за всі 14 років війни, чого я хотів би уникнути в ході цієї ознайомлюваної замітки, то наведемо наступні числа: в середньому, армія включала в себе від 15- до 22 тисяч осіб. Цифри різняться в першу чергу через охоплюваний період: з ходом війни створювалися нові підрозділи та розширювалися старі. Наприклад той самий САС до 1978 року був сквадроном, в якому було близько 100 людей, а опісля перетворився у полк, чисельністю у 250- ріст у 2,5 рази. Піку свого розміру армія досягла у 1979 році.
Структурно, армія складалась з великої кількості різноманітних підрозділів. І хоча в цьому блозі (та й в будь-якому іншому джерелі) основну увагу приділено саме елітним підрозділам- вони утворювали відносно невелику частину війська.
Основу армії, поза всяким сумнівом, утворювали 4 бригади. Вони базувалися в різних частинах країни і відповідали за операції у своїх регіонах. Кожна бригада включала в себе близько 1200 осіб, а їх загальна кількість особового складу досягала 5000.
Іншим великим підрозділом, був один із найстарших- Родезійський Королівський Полк (у 1970 році слово королівський із назви забрали). Полк складався з 10 батальйонів територіальної оборони (близько 400 чоловік у кожному) та 6 незалежних рот, що формувалися з добровольців. Короткий час існувала і сьома незалежна рота, яка складалась з французьких добровольців. В неї входило близько 200 французів. Загальна чисельність Родезійського полку складала, приблизно, 5000 чоловік.
Був в Родезії і свій механізований підрозділ- Бронеавтомобільний полк. На озброєнні в цих хлопців була купа різноманітних бронеавтомобілів як британського, так і власного виробництва. Основною машиною, звичайно, був "Елланд". А наприкінці війни в полку зв'явилося навіть з десяток радянських танків (історію їх походження я розповім якось пізніше). Структурно полк складався з 5 сквадронів, на піку своєї могутньості кожен з них містив в собі 500 бійців. Таким чином, в полку було близько 2500 тисяч осіб.
Полк Родезійських Африканських Стрільців, загальною чисельністю у 1300 бійців, складався з трьох батальйонів.
Родезійську артилерію, якої було відверто небагато, зосередили у Артилерійському Полку. 40 стареньких гармат та 30 мінометів- от і все багатство. Загальна чисельність полку теж була невелика- близько 500 солдат.
Родезійські сили охорони- харизматичні чолов'яги, що відповідали за оборону стратегічних об'єктів, утворювалися двома батальйонами. Цих бійців було близько 800-та.
Дослідники по різному оцінюють загальну чисельність Родезійських Сил Безпеки. Якщо не проводити тут повноцінного аналізу росту чисельності збройних сил за всі 14 років війни, чого я хотів би уникнути в ході цієї ознайомлюваної замітки, то наведемо наступні числа: в середньому, армія включала в себе від 15- до 22 тисяч осіб. Цифри різняться в першу чергу через охоплюваний період: з ходом війни створювалися нові підрозділи та розширювалися старі. Наприклад той самий САС до 1978 року був сквадроном, в якому було близько 100 людей, а опісля перетворився у полк, чисельністю у 250- ріст у 2,5 рази. Піку свого розміру армія досягла у 1979 році.
Структурно, армія складалась з великої кількості різноманітних підрозділів. І хоча в цьому блозі (та й в будь-якому іншому джерелі) основну увагу приділено саме елітним підрозділам- вони утворювали відносно невелику частину війська.
Основу армії, поза всяким сумнівом, утворювали 4 бригади. Вони базувалися в різних частинах країни і відповідали за операції у своїх регіонах. Кожна бригада включала в себе близько 1200 осіб, а їх загальна кількість особового складу досягала 5000.
Іншим великим підрозділом, був один із найстарших- Родезійський Королівський Полк (у 1970 році слово королівський із назви забрали). Полк складався з 10 батальйонів територіальної оборони (близько 400 чоловік у кожному) та 6 незалежних рот, що формувалися з добровольців. Короткий час існувала і сьома незалежна рота, яка складалась з французьких добровольців. В неї входило близько 200 французів. Загальна чисельність Родезійського полку складала, приблизно, 5000 чоловік.
Був в Родезії і свій механізований підрозділ- Бронеавтомобільний полк. На озброєнні в цих хлопців була купа різноманітних бронеавтомобілів як британського, так і власного виробництва. Основною машиною, звичайно, був "Елланд". А наприкінці війни в полку зв'явилося навіть з десяток радянських танків (історію їх походження я розповім якось пізніше). Структурно полк складався з 5 сквадронів, на піку своєї могутньості кожен з них містив в собі 500 бійців. Таким чином, в полку було близько 2500 тисяч осіб.
Полк Родезійських Африканських Стрільців, загальною чисельністю у 1300 бійців, складався з трьох батальйонів.
Родезійську артилерію, якої було відверто небагато, зосередили у Артилерійському Полку. 40 стареньких гармат та 30 мінометів- от і все багатство. Загальна чисельність полку теж була невелика- близько 500 солдат.
Родезійські сили охорони- харизматичні чолов'яги, що відповідали за оборону стратегічних об'єктів, утворювалися двома батальйонами. Цих бійців було близько 800-та.
От ми й дісталися до еліти, яку всі ми любимо. Саме на плечах цих титанів лежала левова частка всіх військових успіхів родезійців. В той час, як регулярні підрозділи складалися з, в основному, з призовників- еліта ж формувалась на контрактній основі. Кожен солдат пройшов серйозну підготовку і суровий відбір і коштував десятка терористів на полі бою.
Скаути Грея (мої улюбленці) мали у свому складі три лінійних ескадрони (по 160 вершників), ескадрон підтримки (номінально мав на озброєнні міномети і гранатомети, але частіше виступав в ролі лінійного) та декілька допоміжних взводів. Чисельність Греїв досягала 800.
Скаутів Селуса всі знають і всі люблять. Вони починали як невеличкий підрозділ, але наприкінці війни, як стверджують дослідники, їх загальна чисельність коливалася між 800 та 1000 розвідників.
Полк Родезійської Легкої Піхоти (по факту батальйон) завжди був підрозділом невеликим. Він складався, з трьох лінійних коммандо, коммандо підтримки та допоміжних взводів (як-от у скаутів Грея). Номінально, підрозділ мав складатися з 500-та солдат, але в ньому ніколи не було повного штату: зазвичай бійців RLI було від 300 до 400.
Найменшим з елітних підрозділів був, звичайно, Сквадрон С Родезійського САС. Майже всю війну в ньому було всього близько сотні спецпризначенців (і, знаючи їх операції, ця цифра вражає). Лише в самому кінці війни підрозділ розширили до 250 осіб. До речі, лише два останніх підрозділи традиційно складалися лише з білих. У всіх інших підрозділах служили і чорношкірі- і їх там була абсолютна більшість.
Крім вищезгаданих, існували усілякі там роти забезпечення, працівники складів, три медичні роти і т.д. Їх було небагато, але вони теж робили свій вклад.
Таким чином, на семимільйонну Родезію було всього 20-25 тисяч солдат. в цей самий час, ЗАНУ і ЗАПУ мали по 20 000 солдат, що їм аж ніяк не допомагало на полі бою.
Скаути Грея (мої улюбленці) мали у свому складі три лінійних ескадрони (по 160 вершників), ескадрон підтримки (номінально мав на озброєнні міномети і гранатомети, але частіше виступав в ролі лінійного) та декілька допоміжних взводів. Чисельність Греїв досягала 800.
Скаутів Селуса всі знають і всі люблять. Вони починали як невеличкий підрозділ, але наприкінці війни, як стверджують дослідники, їх загальна чисельність коливалася між 800 та 1000 розвідників.
Полк Родезійської Легкої Піхоти (по факту батальйон) завжди був підрозділом невеликим. Він складався, з трьох лінійних коммандо, коммандо підтримки та допоміжних взводів (як-от у скаутів Грея). Номінально, підрозділ мав складатися з 500-та солдат, але в ньому ніколи не було повного штату: зазвичай бійців RLI було від 300 до 400.
Найменшим з елітних підрозділів був, звичайно, Сквадрон С Родезійського САС. Майже всю війну в ньому було всього близько сотні спецпризначенців (і, знаючи їх операції, ця цифра вражає). Лише в самому кінці війни підрозділ розширили до 250 осіб. До речі, лише два останніх підрозділи традиційно складалися лише з білих. У всіх інших підрозділах служили і чорношкірі- і їх там була абсолютна більшість.
Крім вищезгаданих, існували усілякі там роти забезпечення, працівники складів, три медичні роти і т.д. Їх було небагато, але вони теж робили свій вклад.
Таким чином, на семимільйонну Родезію було всього 20-25 тисяч солдат. в цей самий час, ЗАНУ і ЗАПУ мали по 20 000 солдат, що їм аж ніяк не допомагало на полі бою.
Боже, обожнюю цього дядька. Чесність з нього так і сочиться)
"Увага всім родезійцям! Яну Сміту потрібна допомога для того, аби стримати террів на північ від Замбезі. Єдине, що може йому допомогти-це номер вашої кредитної карти та секретний номер з трьох чисел...
Але поспішайте! Вже скоро може трапитися так, що Родезія стане Зімбабве!"
https://youtu.be/DAmTAESWMFE
"Увага всім родезійцям! Яну Сміту потрібна допомога для того, аби стримати террів на північ від Замбезі. Єдине, що може йому допомогти-це номер вашої кредитної карти та секретний номер з трьох чисел...
Але поспішайте! Вже скоро може трапитися так, що Родезія стане Зімбабве!"
https://youtu.be/DAmTAESWMFE
YouTube
Attention all Rhodesians
Ian Smith needs your help
Пропоную до вашої уваги значно розширену і доповнену статтю, присвячену Родезійському САС.
Справжні професіонали у справі війни, ці хлопці ще багато років снилися в кошмарах тим терористам, яким дивом вдалося пережити зустріч з ними.
https://telegra.ph/El%D1%96ta-z-el%D1%96t-korotkij-naris-z-%D1%96stor%D1%96i-zaboronenogo-%D1%96-zabutogo-p%D1%96drozd%D1%96lu-SAS-04-14
Справжні професіонали у справі війни, ці хлопці ще багато років снилися в кошмарах тим терористам, яким дивом вдалося пережити зустріч з ними.
https://telegra.ph/El%D1%96ta-z-el%D1%96t-korotkij-naris-z-%D1%96stor%D1%96i-zaboronenogo-%D1%96-zabutogo-p%D1%96drozd%D1%96lu-SAS-04-14
Telegraph
Еліта з еліт: короткий нарис з історії забороненого і забутого підрозділу САС
Коли заходить мова про елітні підрозділи Родезійських сил безпеки, більшості людей приходить на думку підрозділи "Скаути Селуса" та 1-ший батальйон Родезійської легкої піхоти. Дехто із тих, що має якесь уявлення про Війну в Буші, може згадати і Скаутів Грея.…
Одним із парадоксів, які виникли у політиці США щодо Родезії, було питання економічного ембарго. США підтримало введення ембарго проти Родезії у січні 1966 року і це неабияк здивувало родезійську владу. В першу чергу подив викликало питання імпорту США родезійського хрому- важливого стратегічного металу, який використовувався у сфері оборони.
Річ у тім, що до 1965 року, США імпортувало хром з Туреччини, ПАР, Родезії та СРСР. Відмовою від закупівель якісного родезійського хрому, який був дуже потрібен американцям, уряд США мусив би збільшити обсяги імпорту з інших країн- в першу чергу з Росії. Навіть представники американської промисловості висловлювали обурення: "Приєднуючись до економічної блокади та збільшуючи закупівлі у СРСР, ми спонсоруємо комуністів, наших ворогів в той час, як родезійці проти цих комуністів воюють!"
Незадоволеними таким політичним рішенням керівників держави виявились громадяни обох країн. Втім, вихід з цієї ситуації знайшли простий і елегантний: США збільшило постачання хрому не з СРСР, а з ПАР. Очевидно, що велика частина руди з Південноафриканської Республіки була тим самим родезійським хромом, що контрабандно перевозили через кордон і продавали, як власний.
Сказати, що в США цього не розуміли, звичайно, не можна. Закупівля товарів у підсанкційних країн все ж була більш прийнятною, ніж інвестиція в економіку совєтів, а потреби оборонного сектору в металі можна було вирішити тільки імпортним шляхом.
На цьому прикладі можна побачити черговий парадокс світової політики: правою рукою країна голосує за санкції, а лівою, під столом, торгує з тими, кого звинувачує і засуджує.
Думаю, сьогодні я обмежу себе у своїй любові до наведення паралелей із більш близькими нам країнами. Всі й так все розуміють, вірно?
Річ у тім, що до 1965 року, США імпортувало хром з Туреччини, ПАР, Родезії та СРСР. Відмовою від закупівель якісного родезійського хрому, який був дуже потрібен американцям, уряд США мусив би збільшити обсяги імпорту з інших країн- в першу чергу з Росії. Навіть представники американської промисловості висловлювали обурення: "Приєднуючись до економічної блокади та збільшуючи закупівлі у СРСР, ми спонсоруємо комуністів, наших ворогів в той час, як родезійці проти цих комуністів воюють!"
Незадоволеними таким політичним рішенням керівників держави виявились громадяни обох країн. Втім, вихід з цієї ситуації знайшли простий і елегантний: США збільшило постачання хрому не з СРСР, а з ПАР. Очевидно, що велика частина руди з Південноафриканської Республіки була тим самим родезійським хромом, що контрабандно перевозили через кордон і продавали, як власний.
Сказати, що в США цього не розуміли, звичайно, не можна. Закупівля товарів у підсанкційних країн все ж була більш прийнятною, ніж інвестиція в економіку совєтів, а потреби оборонного сектору в металі можна було вирішити тільки імпортним шляхом.
На цьому прикладі можна побачити черговий парадокс світової політики: правою рукою країна голосує за санкції, а лівою, під столом, торгує з тими, кого звинувачує і засуджує.
Думаю, сьогодні я обмежу себе у своїй любові до наведення паралелей із більш близькими нам країнами. Всі й так все розуміють, вірно?
Відомий факт- родезійці полюбляли спорт. В той час, у 60-х 70-х роках, процвітало дуже багато видів спортивних змагань, які були популярні в Родезії: футбол, регбі, гольф, парашутний спорт, баскетбол та волейбол, кінне поло... Крім того, в південній Африці загалом і в Родезії зокрема великою популярністю користувались автоперегони, а особливо- Формула-1.
Попри міжнародну ізоляцію та ембарго, в Родезії проводилися власні чемпіонати з Формули-1 та інших видів перегонів. В місті Булувайо, на базі аеропорту, щороку встановлювали трек. Ця траса використовувалася як один з етапів з елементів Південноафриканського чемпіонату. На змагання прибували пілоти з багатьох країн Європи та країн співдружності. Найкращий гонщик Родезії, Джон Лоу, вигравав змагання у рідному Булувайо шість разів.
Цікавий випадок стався наприкінці 1969 року. Джон Лоу зумів перемогти в змаганнях, та після отримання традиційного лаврового вінку з рук прем'єр міністра Яна Сміта, підготувався до виконання кола пошани. Він зайняв своє водійське крісло і жартома вказав Смітові на пасажирське сидіння свого Lola T70 . Сміт жарт оцінив- і хутко застрибнув на запропоноване місце.
Поки Лоу і Сміт на шалених швидкостях неслися по треку, між спортсменами з інших країн сталася цікава розмова. Крістіна Бекерс, бельгійка, що була єдиною жінкою-гонщиком на цих змаганнях, сказала: "Хотіла б я, щоб наш прем'єр теж викидав такі штуки". На що Грехам Хілл, гонщик з Британії, відповів "Наш би на таке не наважився".
Попри міжнародну ізоляцію та ембарго, в Родезії проводилися власні чемпіонати з Формули-1 та інших видів перегонів. В місті Булувайо, на базі аеропорту, щороку встановлювали трек. Ця траса використовувалася як один з етапів з елементів Південноафриканського чемпіонату. На змагання прибували пілоти з багатьох країн Європи та країн співдружності. Найкращий гонщик Родезії, Джон Лоу, вигравав змагання у рідному Булувайо шість разів.
Цікавий випадок стався наприкінці 1969 року. Джон Лоу зумів перемогти в змаганнях, та після отримання традиційного лаврового вінку з рук прем'єр міністра Яна Сміта, підготувався до виконання кола пошани. Він зайняв своє водійське крісло і жартома вказав Смітові на пасажирське сидіння свого Lola T70 . Сміт жарт оцінив- і хутко застрибнув на запропоноване місце.
Поки Лоу і Сміт на шалених швидкостях неслися по треку, між спортсменами з інших країн сталася цікава розмова. Крістіна Бекерс, бельгійка, що була єдиною жінкою-гонщиком на цих змаганнях, сказала: "Хотіла б я, щоб наш прем'єр теж викидав такі штуки". На що Грехам Хілл, гонщик з Британії, відповів "Наш би на таке не наважився".
