​Команда Texty.org.ua запрошує на воркшоп «Як досліджувати й аналізувати політичні ток-шоу», який відбудеться онлайн у четвер, 22 лютого, о 14:00. Якщо вас цікавлять нестандартні методи дослідження, реєструйтеся на захід за цим посиланням.

Під час заходу учасники дізнаються:

- Чому українцям цінно знати, які наративи просувають росіяни через телевізор
_ Як працювати зі звуковими файлами за допомогою Python-бібліотек
- Які дані можна знайти, аналізуючи звук
- Як перетворити звук на текст

Тренер — аналітик Texty.org.ua Сергій Міхальков, один із авторів дата-проєкту «Децибели: «оручєсть» на російських політичних ТВ-шоу».

Про що проєкт «Децибели» і в чому його цінність?

У Росії телевізор — головне джерело «правильної» інформації і ключовий елемент пропаганди. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну «оручєсть» була невід’ємним елементом телевізійних програм. Адже пропаганду формує не лише зміст, а й форма.

Texty.org.ua дослідили, на яких темах голос російських пропагандистів зривається на крик. Для цього наші аналітики проаналізували понад 200 випусків трьох популярних російських ТВ-шоу: «Вечер с Владимиром Соловьевым», «Место встречи» і «60 минут».

Час від часу ми публікуємо експертні коментарі від західних військових аналітиків щодо ситуації на фронті. Ми досить ретельно обираємо, чиї точки зору публікувати, намагаємось перекладати найбільш фахових експертів. Франц-Стефан Гаді - один із таких аналітиків.

Австрієць змальовує українську ситуацію в досить похмурих барвах. Він каже, на полі бою досі панує артилерія - і той, хто має перевагу в цьому виді озброєнь, може вигравати в битвах, просуватися вперед та здійснювати прориви лінії фронту. Очевидно, що зараз перевага на боці Росії - Гаді оцінює співвідношення випущених снарядів як десять до одного. В Україні переваги ніколи й не було, а зараз труднощів побільшало зокрема й через те, що західні поставки снарядів затримуються.

Та чи є це підставою для песимізму? Франц-Стефан Гаді каже, що ні.

Він звертає увагу на те, що співвідношення випущених снарядів було й гіршим для України - в 2022-му році це було двадцять до одного на користь Росії. А втім, це не призвело до падіння української оборони, більше того - в 22-му Україна здійснювала просування і відвоювала чимало окупованих земель.

Отже, суть не тільки в математиці? Саме так. Що дозволяє зберігати оптимізм, і як саме це пов'язано з вибудовою нової української стратегії? Читайте наш переклад матеріалу

​Texty.org.ua продовжують серію практичних тренінгів в рамках Школи журналістики даних.

21 лютого 2024 року відбудеться воркшоп "Regex: регулярні вирази для пошуку даних в Google Sheets".

На цьому воркшопі ми детально розглянемо, як використовувати регулярні вирази у Google Sheets (Гугл-таблиці) для розв'язання різних завдань обробки та аналізу даних.

Під час воркшопу ви дізнаєтеся:

- основні принципи регулярних виразів і їхнє застосування у Google Sheets;
- як шукати, фільтрувати та заміняти дані за допомогою регулярних виразів;
- практичні приклади використання регулярних виразів для розбиття, заміни та фільтрації даних у вашому аркуші.

Як і раніше, воркшоп побудований на досвіді команди Texty.org.ua у роботі над проектами з журналістики даних.

Тренінг буде цікавий всім, хто працює з даними та хоче навчитися їх шукати і фільтрувати без навичок програмування.

Запрошуємо журналістів, студентів, викладачів, аналітиків даних і розслідувачів.

Реєстрація за посиланням.

Тривалість: 1 година, яка включає сесію питань і відповідей.

Тренерка: Євгенія Дроздова, керівниця напрямку дата-журналістики в Texty.org.ua

Зареєстрованим учасникам на пошту надійде підтвердження з посиланням на дзвінок в ZOOM.

Участь безкоштовна.

Велика Комишуваха на Харківщині зараз досить далеко від лінії фронту - за 70 кілометрів. А одразу після вторгнення лінія пролягала по річці, ділячи село на дві нерівні половини. Коли сюди приїздить група документалістів, село здається безлюдним.

"Тут чути ту тишу, яка настає після великих битв", - думає авторка. Але тиша зовсім несподівано порушується - на вулиці з'являється хлопчик на велосипеді. І чомусь по-військовому віддає честь приїжджим.

А згодом вулиця наповнюється місцевими. І вони говорять, говорять, навперейми, додаючи вкрай важливі деталі - ніби творячи епос війни, яка прийшла в їхній дім.

У багатьох із них від хат лишилися тільки каркаси з дахами. Іншим пощастило менше - вони приїхали на згарища і змушені були знову їхати геть. А ті, хто залишилися, клопочуться, немов мурахи: хтось закладає стіни піноблоком, хтось відновлює грубку, аби мати опалення хоча б в одній кімнаті, хтось доглядає чужих тварин.

"Вже смеркає, і наостанок я все ж таки запитую в людей: який сенс серед цього згарища відновлювати свої будинки? Адже це точкове відновлення життя серед суцільної руїни і цілковита відсутність інфраструктури", - авторка статті ставить запитання, яке здається справедливим не тільки щодо Комишувахи, а й щодо інших українських сіл, які зазнали великих руйнувань.

І люди їй відповідають. Бо для них і справді є сенс. Вони мають тут те найважливіше, що не в змозі зруйнувати жодна війна.

Читайте в щемливій історії пораненого війною села, і дивіться гарний мистецький фоторепортаж

Коли уряд обмежив виїзд за кордон депутатів, державних службовців та інших представників влади - чимало людей з нашої бульбашки написали пости, сповнені зловтіхи. В такій реакції немає нічого дивного: вона була спровокована не найрозумнішою в світі поведінкою Миколи Тищенка, який вдавав, що опинився на пляжах Таїланду з "робочою поїздкою". Тож коли влада ухвалила рішення обмежити виїзд для представників влади - багато людей сприйняли це як відновлення справедливості.

Та в цьому випадку йдеться не про справедливість, а про велику шкоду для України.

"У цій історії, як у краплі води, відбивається весь той хаос, який створюють непродумані та емоційні дії влади", - пише автор матеріалу.

Урядова постанова № 69 насправді не вирішує жодних проблем, а створює нові. Виходить так, що відпочивати поїхав Тищенко - а платять всі українці, своєю демократією та можливістю бути почутими в світі.

Ми вважаємо, що це обмеження слід якомога швидше скасувати. Чому? Пояснюємо в нашому матеріалі

В Україні все ще слухають пісні російською мовою. Так, все дуже змінилося після початку великої війни, і музику з українськими текстами справді слухають найбільше. Ще два роки тому частка українськомовних пісень у топах була мінімальна, тепер ситуація кардинально інша.

Але - і це підтверджує наш аналіз щоденних українських чартів на спотіфаї за 2023 рік - російськомовна музика не зникла остаточно.

В ході аналізу ми зрозуміли, що на це є кілька причин. Одна з них: в російській музиці є такі жанри, яких не знайдеш в українській. А друга причина - це матюки. В російській музиці повно матюкливих текстів, а в українській - мало.

З жанрами можна і треба змінювати ситуацію. А з матюками - дискусійне питання: чи є вони складовою культури, і чи потрібно нам таку культуру розвивати?

Відповідь шукаємо і знаходимо в нашому проєкті з журналістики даних.

У цій статті також є бонус. Спотіфай не розкриває своїх алгоритмів, але навіть якщо ви будете слухати винятково українську музику - вам все одно підказуватиме російськомовні треки. Перейшовши за посиланням, ви можете долучитися до спільноти людей, які рішуче хочуть це змінити

​Логіка війни невблаганна — вона потребує людей. І чим більшою буде мотивація майбутніх призовників, тим вищими будуть шанси нашої країни на перемогу у цій війні.
Як збільшити мотивацію українських громадян долучатися до лав ЗСУ?

Команда аналітичного видання Texty.org.ua запитала про це в українських чоловіків призовного віку — ми замовили дослідницькій агенції Info Sapiens соціологічне дослідження, щоб зрозуміти, що мотивує потенційних призовників іти служити, а що — викликає страх.

❗️ Результати цього дослідження ми представимо та обговоримо під час публічної дискусії «Як збільшити мотивацію українських громадян долучатися до лав ЗСУ», яка відбудеться у Києві 27 лютого, о 13:30 (про місце проведення повідомимо зареєстрованим учасникам у понеділок, 26 лютого).

Спікери заходу:

⚡️ Роман Кульчинський — головний редактор аналітичного видання Texty.org.ua
⚡️ Анастасія Шуренкова — дослідниця агенції Info Sapiens
⚡️ Владислав Грезєв — CEO платформи з працевлаштування і рекрутингової агенції Lobby X
⚡️ Колишній високопосадовець Міністерства оборони України (прізвище уточнюється)

Будемо раді бачити на обговоренні представників медіа, військових експертів, реформаторів та представників влади, які опікуються змінами у ЗСУ.

Щоб долучитися до події, зареєструйтеся тут ➡️ http://surl.li/qvbjn

Детективну задачу з дуже несподіваним фіналом минулого тижня вирішували російські пропагандисти. Вони шукали відповідь на запитання: "Хто вбив школярку Лору Палмер опозиціонера Олексія Навального?"

Судіть самі: у вас є опозиціонер, який найбільше дошкулив вам тим, що розпатякав про вас забагато правди і налаштував проти вас цілі натовпи людей. Він так вас дістав, що спочатку ви його спробували отруїти, потім запроторили в огидну російську в'язницю, а потім, коли й цього вам здалося мало, перекинули його ще в гірший каземат із суворішими умовами, кудись геть уже за Полярне коло. "Доступ до тіла" цього опозиціонера мають тільки ваші посіпаки, які виконують тільки ваші накази. І от він помирає. То хто його вбив?

Якщо ви, як і ми, дасте на це запитання відповідь, яка з усією очевидністю першою спаде вам на думку - російські ЗМІ скажуть вам, що ви помиляєтесь. Бо дійсно: навіщо, ну от навіщо Владіміру Путіну вбивати Алєксєя Навального? Адже у Путіна вибори на носі! А перед виборами, як відомо, кожен диктатор має виглядати дуже білим і дуже пухнастим.

А якщо це не Путін, то хто?! І тут роспропагандисти, немов давньоримські сенатори, з дуже серйозним виглядом питають нас: Cui prodest? (тобто: кому вигідно?). А вигідно це, без сумніву, підступному Заходу. Адже він хоче зірвати вибори Путіна! Тож з усією безжалісною логічністю перед нами постає відповідь: це підступний Захід убив Олексія Навального.

Браво, Шерлок!

А тепер переходимо до моралі. Навіщо вони це роблять? Навіщо на серйозних щах намагаються продати своєму покірному населенню цю "версію, яка має бути основною"?

Все просто: навіть якщо в цю версію ніхто не повірить, їм треба посіяти сумнів. І серйозні та переконливі запевнення в достовірності цієї версії якраз для того й потрібні, щоб цей сумнів був посіяний.

Якщо ви, як і ми, є шанувальниками саги Толкіна, то пам'ятаєте персонажа на ім'я Гріма Гниловуст. Він наплів таких нісенітниць - але переконливих нісенітниць - королю рогірримів Теодену, що той відмовився захищати свій власний народ. Саме так повсякчасно діють російські пропагандисти, з переконливим виглядом сіючи сумніви - і історія з Навальним не є винятком. Так само як і всі історії, спрямовані на те, аби змусити відмовитися від підтримки України.

Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Мати назвала його на честь Алена Делона, свого улюбленого актора. За дивним збігом, українець Ален Дуднік пішов на війну в тому ж віці, що й його французький тезко - у 18 років. Та на цьому подібності закінчуються: Ален Делон не відзначався у війську бездоганною поведінкою і зрештою пішов в актори. Для Алена Дудніка війна стала справою життя.

Американське видання The Wall Street Journal присвятило українському військовому велику статтю.

Військовою справою Дуднік, як не дивно, захопився завдяки перегляду російських пропагандистських фільмів про війну в Чечні. "Ми тоді були зомбовані", - пояснює він.

У 2014-му, звільнившись від російського впливу, він вже зупиняв російських нападників на східному кордоні - і зупиняв успішно, завдаючи ворогам помітних втрат. Згодом, упродовж десяти кривавих років війни, вдосконалював свої навички. На початку 2023-го, воюючи в Бахмуті, він став відомим на всю Україну, коли збив російський літак з ПЗРК "Ігла".

Дуднік згадує, як місця, які він щойно полишив зі своїми побратимами, росіяни заливали артилерійським вогнем, не лишаючи нічого живого. Пригадує, як у штаб, який він охороняв, влучила російська ракета - він відбувся лише порізами та струсом мозку. "Ніби народився вдруге", - каже Ален.

Історію його війни - читайте за посиланням

Скільки українських чоловіків серед тих, які ще не служать, готові долучитися до Збройних сил?

Щоб це зрозуміти, ми попросили дослідницьку агенцію Info Sapiens провести дослідження. В ході опитування поставили чимало інших запитань - і отримали на них цікаві відповіді.

Головна цифра, яку ми отримали: піти до армії станом на зараз готові 35% українських чоловіків, які ще не в ЗСУ. Чесно кажучи, це не надто надихаюча кількість - але й не катастрофічна. Втім, українців, які відповідають, що служити не готові, помітно більше.

Чому? Які застереження і, можливо, упередження вони поділяють? Які страхи зупиняють їх найбільше? Відповідям на ці питання присвячений цілий великий блок дослідження. Інший блок показує, як люди ставляться до ситуації на фронті та в тилу, чи в правильному напрямку, на їхню думку, розвиваються події в Україні, і які позитивні та негативні чинники можуть впливати на подальші успіхи Збройних сил. Розповідаємо - і показуємо на інфографіці

"Франкенґан" - одна з ознак нинішньої війни. За два роки бойових дій озброєння, надані Заходом, втрачаються, виходять з ладу, зазнають ушкоджень. Те, що можна врятувати - рятують українські майстри. Як це відбувається, з'ясовував The Wall Street Journal.

Коли західну зброю тільки почали надавати, з кожним пакетом українці, в тому числі й військові, відчували піднесення. Згодом виявилося, що ми отримали справжній "зоопарк" з різних озброєнь. І кожен примірник з цього зоопарку, зазнаючи ушкоджень на фронті, потребує власних специфічних компонентів.

Як з цим дати раду, особливо в умовах постійного дефіциту запчастин, та ще й знаючи, що потік зі США може зупинитися, якщо американські конгресмени не досягнуть згоди щодо допомоги Україні?

Дехто вже сьогодні виймає гроші з власної кишені, інші запустили виробництво деяких запчастин. Чи допоможе це ремонтувати західну техніку й надалі? Читайте в нашому перекладі

Ось як з'являються лякалки про "отруйне українське зерно". Спочатку одне з найпопулярніших в Польщі радіо оприлюднює інформацію про те, що Найвища контрольна палата (NIK) знайшла забруднення в 35% проб українського зерна. При цьому палата все ще проводить перевірку, а радіо посилається на неофіційні результати, які просто потрапили їм до рук. Ці результати ще не оголошені, але буцімто будуть оголошені згодом.

Доти в країні вже нарікали на українське зерно, тож повірити в те, що воно неналежної якості, полякам було легко. І от уже по всій Польщі несеться: о, жах! Отруйне українське зерно!

Коли NIK нарешті оприлюднює офіційні дані своєї перевірки, виявляється, що знайшли лише поодинокі випадки забруднення зразків сальмонелою, пестицидами та ГМО, які в сумі складають... аж 5% від усіх проб. Але на цей момент всі все забули про офіційну перевірку, виправляти раніше опубліковані матеріали ніхто не став, а поляки міцно увірували в те, що українське зерно небезпечне і шкідливе. Ярлик приклеєно.

Події, про які ми розповідаємо, за дивним збігом (ні) відбулися менш ніж за місяць до парламентських виборів. Трохи пізніше в Польщі поширилися чутки про сотні тисяч хлібин з "технічного" українського зерна, хоча ніякого технічного зерна не існувало!

Усю цю історію підняла журналістка Катерина Прищепа, яка співпрацює з польським журналом New Eastern Europe. Вона провела власне розслідування, аби зрозуміти, як і для чого поширювався цей отруйний наратив. Читайте докладно, що вона з'ясувала

Оскаженіла радість російських пропагандистів від окупації Авдіївки вщухає. Вони й далі потроху паразитують на цій темі, але до топових новин вона вже не потрапляє. Не дивно: новини зараз живуть один, максимум два дні. Тож пропагандистам доводиться шукати нові приводи для оптимізму, щоб продати їх своїй знавіснілій аудиторії.

В українській лінзі просування окупантів після захоплення Авдіївки багатьом здається ледь не катастрофою. Для росЗМІ так не є: вони оцінюють це просування як повільне. Тож шукають позитивів у сповільненні постачань зброї для України, одночасно мріючи про те, що Трамп прийде і розвалить НАТО. Окремо пишуть про жахіття, які буцімто знайшли в тій самій Авдіївці. Винахідливості пропагандистам бракує: вони просто дзеркалять те, що вже робила російська армія. Наприклад, говорять про катівні, які буцімто виявили на території зруйнованого ними міста. Ще одна тема: так званий "хімічний пояс", за допомогою якого українська армія буцімто хоче відгородитися від подальшої навали, яку росіяни помилково називають "звільненням".

Без сумнівів, ми хотіли б відгородитися від них усім, чим тільки можливо: бетонною стіною, ровом з крокодилами, демілітаризованою зоною, приєднанням України до НАТО. А от хімічний пояс - то вже якась макабра, яку в фізичному світі вкрай важко здійснити, тож вона присутня лише в хворобливій уяві російських пропагандистів.

Іншою макаброю, як це часто буває, став Владімір Путін. В польоті свого диктатора на стратегічному бомбардувальнику Ту-160М пропагандисти зуміли розгледіти аж два потужні меседжі. Перший: я полетів, щоб показати, що Росія готова використати ядерну зброю проти Заходу. Другий: я полетів, щоб ви могли порівняти мене з Джо Байденом. Ну ж бо, ну ж бо, як я вам?

Звичайно ж, пропагандисти пишуть, що Путін дуже сильно виграє від порівняння з Байденом. Мовляв, він і красивий, і здоровий, і ще зовсім не старий, і з армією в нього все в порядку. А як це порівняння бачите ви? Напишіть в коментарях

В ідеальному світі політики мали б володіти високим рівнем медіаграмотності та критичного мислення. В реальності - українські політики читають і репостять повідомлення з анонімних телеграм-каналів, наповнених фейками та заказухами.

Так, віддаємо належне - з 2020 року, коли політики читали тг-канали "Легитимный", "Резидент" і персонально Дубінського, багато що змінилося. Канали з інсайдами тепер у списку РНБО як підконтрольні Росії, а Дубінський сидить за гратами за підозрою в держзраді. Водночас, медіаспоживання українських депутатів та депутаток, голів ОВА і навіть міністрів змінилося не так радикально.

Є три категорії тг-каналів, репости з яких прикро бачити в стрічках людей, які ухвалюють рішення для всієї країни. Це анонімні інформаційні тг-канали, інсайдерщики та російські канали.

Ми докладно розповідаємо, за яким принципом наповнюються ці канали. Також ми з’ясували, хто з депутатів ВР, міністрів, голів ОВА та міських голів обласних центрів репостить з цих джерел сумнівної якості. Пояснюємо, в чому небезпека таких репостів - читайте докладно в нашому матеріалі

Минулого тижня ми публікували дослідження про те, як ставляться до мобілізації чоловіки, які зараз ще не призвані до армії. А згодом провели публічну дискусію - хочемо вас із нею ознайомити.

Ми запросили кількох компетентних в цій темі людей: CEO рекрутингової агенції Lobby X Владислава Грезєва, ексзаступника міністра оборони України Віталія Дейнегу, дослідницю агенції Info Sapiens Анастасію Шуренкову. Розмову модерував головний редактор ТЕКСТІВ Роман Кульчинський.

Нижче - два ключових пункти:

💬"За всіма відповідями про різні недопрацювання в ЗСУ, які демотивують до служби, ховається банальний страх. Якщо всі ці проблеми вирішаться, придумають інші причини - у людей, яким страшно, завжди є відмазки".

💬"Але ми як держава, як армія маємо тільки один шлях — зняти всі ці об’єктивні причини, які лякають. Це збільшить гіпотетичну кількість тих, хто самостійно хоче долучитися до армії".

Дискусію повністю - читайте за посиланням

В пострадянській Україні західна та ізраїльська медицина стали чимось на кшталт фетишу, якому поклоняються аж надто надмірно - мовляв, "в Україні так не зроблять".

Роблять.

Один із прикладів - національний реабілітаційний центр “Незламні” у Львові. Це великий суперсучасний мультидисциплінарний центр, де люди з травмами можуть пройти повний курс лікування - від операції до протезування та відновлення зовнішності.

Сюди евакпоїздами доправляють "найгарячіших" пацієнтів з зони бойових дій - серед них і військові, і цивільні. Та окрім цих пацієнтів, які в пріоритеті, отримати лікування в центрі можуть і ветерани з втраченими кінцівками, які потребують комплексної реабілітації.

В чому специфіка цього центру? На одного пацієнта тут припадає до десяти лікарів. Вони дбають про хірургічні втручання, постопераційне відновлення та лікування після травми, підготовку до встановлення протезів, відновлення гарного фізичного, психічного та духовного стану своїх пацієнтів. Аби забезпечити потреби центру, працюють комунікаційники та фандрейзери - завдяки їхнім зусиллям "Незламним" активно донатять з усього світу.

Один із тутешніх протезистів у вільний від роботи час виливає статуетку Давида з протезами. І це символічно: у "Незламних" так само, як до коштовних витворів мистецтва, ставляться до своїх пацієнтів.

Читайте репортаж про цей центр, про те, як його можна підтримати і як туди потрапити людям, які цього потребують

Мобілізаційний резерв - так називається наш новий дата-проєкт, який вийшов напередодні і вже викликав досить бурхливі обговорення в мережі.

Створити цей проєкт нам спало на думку, коли українська влада заговорила про необхідність мобілізувати до армії 500 тисяч громадян. Чи є в нас стільки придатних до служби? Тоді це питання витало в повітрі, а відповідь на нього не була аж настільки очевидною не тільки через відсутність даних, але й через роздмухування скандальних новин про "втому від війни", "плавців через Тису" та "облави ТЦК" та бурління з цього приводу в різноманітних соцмережевих бульбашках.

Ми розуміли, що отримати точну цифру нам не вдасться через відсутність точних даних, однак хотіли вивести близьку до реальності кількість. Для цього пішли простим шляхом: взяли останні наявні дані про кількість чоловіків призовного віку. І потім від цієї кількості ми віднімали громадян, яких не можна призвати до армії з різних причин (стан здоров'я, багатодітність, навчання і далі за списком). Отримана нами цифра, без сумнівів, є приблизною, але вона дає розуміння, скільки чоловіків можуть стати до зброї, якщо війна на виснаження затягнеться.

Бонусом у матеріалі - наші пояснення щодо необхідності мобілізації жінок та сфер застосування їхнього потенціалу.

Дивіться наші підрахунки за посиланням

Традиційний п'ятничний моніторинг роспропаганди сьогодні не виходить в ефір - він пішов у коротку відпустку. Натомість, пропонуємо трохи цікавого художнього чтива від друга ТЕКСТІВ, українського журналіста і бійця збройних сил Дмитра Крапивенка.

Чи бувають атеїсти в окопах, під вогнем? Американський капелан Вільям Камінгс відповідав на це запитання заперечно. Але Дмитро не погоджується з такою категоричністю. Він розмірковує в своїй книзі:

"Стати циніком, сповненим по вінця чорнющим гумором, тут куди легше, аніж людиною, яка вірить у щось добре і світле".

Але ця відповідь - не остаточна, не безповоротна. Адже на фронті є місце для Бога - і навіть не одного.

Армійські забобони і войовниче нордичне язичництво. Іслам та його вірні, які навіть у вузькій земляній норі, під обстрілом дістають килимок і творять намаз. Конспірологи, які гівномутять у своїх підрозділах, і богословські диспути прямісінько на передовій.

Про Бога на війні - читайте в уривку книги Дмитра Крапивенка

Ці два матеріали треба читати послідовно. Інакше - є ризик отримати серйозну порцію зневіри.

У першому матеріалі колишній в'язень "Ізоляції", а нині боєць ЗСУ Станіслав Асєєв розповідає, як він мобілізувався - і потрапив до загальновійськової "учебки". Щоб зрозуміти все його обурення, ось лише одна цитата:

"На що очікує доброволець (ще вчора цивільний), який уперше в житті потрапляє до навчального центру за місяць до відправки на фронт? Звісно ж, інтенсивного курсу тренувань з ранку до вечора, адже часто такі люди не мають уявлення навіть про правильну стійку під час стрільби. Натомість у реальності ви потрапляєте ніби у виправно-трудову колонію на невизначений час".

"Фарбування трави", копання "від паркану до обіду", збирання недопалків на території частини - і повна байдужість до всього з боку тих, хто має вчити новобранців. Ось про що розповідає Асєєв. В його тексті ще багато такого, від чого волосся стане дибки - через те, що зараз, на третьому році війни, таке взагалі можливо.

Роман Донік - один із тих волонтерів, у кого волосся ставало дибки. Але він не обмежився зневірою і обуренням - а взявся до справи.

Щоправда, в його матеріалі теж багато "чудового". Зокрема, через те, що люди, які мали б допомагати, виявилися лицемірами і замість допомоги радше шкодили. Але тим не менше, Романові вдалося створити сучасний, якісний навчальний центр. Там уже пройшли навчання 67-ма, 93-тя, 101-ша, 33-тя бригади - якщо ви відстежуєте бойові дії, вам відомо, яку ефективність демонструють ці хлопці.

Чому в наших загальновійськових учебках далеко не той рівень навчань, який ви побачите на вже легендарних вишколах Третьої окремої штурмової? Чи можна зробити так, щоб успішний досвід - такий, як у Романа Доніка та його 151-го навчального центру - якщо не повністю, то хоча б частково маштабувався? Щоб зрозуміти, читайте спершу матеріал Асєєва, а потім - матеріал Доніка

Такий собі Остап Стахів кілька років тому "прославився" як агресивний діяч антивакцинаторського руху. У 2021-му СБУ заблокувала антивакцинаторську мережу, адміном якої вважали Стахіва, а самого його затримали за підозрою в намірах повалення конституційного ладу. Згодом Стахіва випустили під заставу в мільйон гривень - і якось про нього забули (мабуть, тому, що почалася повномасштабка).

І ось він знову вигулькнув на поверхню. Тільки тепер Стахіву начхати на ковід: він рекрутувався до опору мобілізації. Про нього, а також про цілу мережу його послідовників, мова в сьогоднішньому матеріалі.

Якщо заяви самого Стахіва щодо протидії мобілізації трохи "такі собі" - мабуть, спілкування зі спецслужбою далося взнаки, і тепер він обережніший - то його наслідувачі дозволяють собі набагато більше. Вони поширюють не тільки заклики лупцювати й лінчувати представників ТЦК, а й взагалі протидіяти представникам законної української влади. Якщо взяти до уваги, що діяльність цієї стахівської мережі приправлена відчутними порціями російської пропаганди та найдрімучіших руськомірських наративів - стає зрозуміло, що одним зі спрямувань є розхитування державного ладу. Прямо в розпал війни.

Так, за ними плаче СБУ - робить висновок автор цього матеріалу. Чому ж тоді спецслужба випускає зі своєї уваги підривні дії Стахіва та його серпентарію? На це є причина. Читайте докладно в нашому матеріалі.

P.S. Звісно, якби не помилки ТЦК (а іноді це дуже грубі помилки), діяльність стахівської мережі навряд чи змогла б стати настільки потужною. Цьому моменту, як і виправленню помилок, ми теж приділяємо увагу