🔥 ТАКОГО В ЛІСАБОНІ ЩЕ НЕ БУЛО

➡️ 4-денний офлайн "Базовий курс макроекономіки від Михайла Кухара" в Лісабоні

26-29 березня, 2024 року

Михайло Кухар - відомий український макроекономіст та викладач найсильніших бізнес шкіл України.  Його студенти - це 2400+ українських власників бізнесів і топ менеджерів

Макроекономіка - це те, з цього починають навчання в бізнес школах. Так - не фінанси і маркетинг 😏

Макроекономіка - це філософія життя 👌

Розуміючи як ʼчитати світʼ, ти маєш можливість приймати перспективні рішення по тому як розвивати компанію, де інвестувати і навіть де жити.

Михайло підготував абсолютно новий базовий курс якого до Лісабону ще ніхто не чув.

Більше місяця команда з 4х економістів готувала його на базі інформації про економіку світу з акцентом на Європу і США.

Програма тут

15 лютого в 17.00 Михайло проведете відкриту безплатну онлайн зустріч, для того щоб  детальніше розказати про курс і відповісти на питання
Запис також буде

✅ Реєстріція по кодовому слову «Кухар» тут

#реклама

Про продовження ТЗ від ВВ. Все чітко і по поличках розібрали.

2 роки назад

Я прокинувся вночі від звуків, і подумав що просто вивозять сміття, і хлопають кришками баку. Такі звичайні великі пластикові баки, які живуть у дворах багатоповерхівок. Я вийшов на балкон, покурити. Я завжди йду курити коли я прокидаюсь. Це перша подія в моєму дні. Потім. Все інше потім. І обов'язково дві підряд. Доки пальці скролять стрічку в телеграмі, фільтруючи все важливе і неважливе. І пофігу яка погода чи час доби. Я не засну назад о першій-третій-п'ятій ночі доки не покурю. Тож я поперся на балкон, слухати нічну Лук'янівку. Труси, капці та куртка на босу грудь.

Автоматичним рухом розлочив телефон та відкрив "тєлєжку". Стрічка палала. Харків. Одразу в чат де є харків'яни. Ох йоб...

На балкон прибігла дружина. Вся заспана, одне око щуриться, інше в шоці від реальності. Каже що війна почалась. "Що робити?" питає....

Війну ми обговорювали за 3 дні до початку. Вся країна була на голках. Всі нервували і очікували, а дехто їхав вже. Ми повертались із Карпат, де уікендились із нашими найкращими друзями - Рибами.

Риби, це наші давні друзяки. Прям от про якість, а не про кількість. Це від поїздок на автоквест на дві доби, до купити "масквіч", щоб поїхати до друзів на дачу. Бо таксисти хочуть дурних грошей, а це ж пів масквіча.

В дорозі в Київ з Карпат, ми обговорювали що робити, хто за що відповідальний. Тобто тривожних валіз не було. Були "тривожні думки". В ніч перед війною, ми чудово провели вечір із нашими сусідами. Спілкувалися і випивали. Тож зранку ще трошки шумів алкоголь в голові.

Речі, документи, гроші, техніка яка влазить у рюкзак... У в зв'язку із професійною діяльністю, в машині завжди був пак води, енергетичні батончики, рації та ліхтарик. Тож ми поїхали.


Виїзд із Києва це окремий квест. Місто ніколи так не стояло. І вся твоя дорога - знайти маршрут краще, де можна "трошки порушити", і кожної хвилини ти з кимось говориш. Друзі, батьки, куми... Як тільки телефон замовкає, ти лише встигаєш за декілька хвилин охопити оком заголовки новин, жабідно ковтаючи їх ніби це потіря, щоб усвідомити серйозність реальності.

Головне максимально швидко виїхати з Київської області. І як добре, що вчора "загорілась лампочка" і "третя, дизель звичайний, до повного, ні каву не хочу і хот-дог теж". І черги на заправках вздовж дороги. І люди в селах, які стоять в шоці в цих самих чергах. І "туристи", які змітають у магазинах навіть прострочене печиво...

Взрив мосту, винищувачі над одеською трасою(це та яка для одеситів Київська, а для киян - Одеська), вибухи від ракет... І ти не промовляєш в голос "війна", бо не хочеш щоб твоя дитина це зараз відчула і почувалася в небезпеці. Або ж через те, що ти сам в це не хочеш вірити...

І коли ми перетнули кордон до Молдови де довелось дати хабар молдаванам, коли ще ловить Лайф. Ти відкриваєш третю пачку цигарок, дивишся на інший берег і плачеш. Розумієш, що можеш більше ніколи не побачити Україну. Своїх сенсів, місць сили, дому, планів, походів, Затоки чи Бердянську на вихідні. Ти втрачаєш життя, де на згадку тобі залишаються твої особисті речі у вигляді девайсів, документів та авто та зубної щітки...

І ти, дорослий лоб, вже відчував цей біль втрати чогось важливого, але ніколи не думав що той біль можна посилити тисячократно...

В готель в Кишиневі ми заселились десь о 9 вечора. Виглядали ми як купка стомлених, змучених, злих, голодних і шокованих людей. І одразу в телефони - де близькі, де друзі, кому допомогти, чому батьки не захотіли і як іх вмовити. Сестра, в якої завис мобільний і вона просто спала і не чула нічого, і тепер вона через блокпости, з лівого берегу, в купе 12 людей і 3 тварини, і хлопець із автоклубу в телеграмі, який просто відгукнувся і забрав сестру з донькою в Карпати в село... Починається розгрібання нової реальності.

В цей день, я бажаю вам лише одного - щоб ви більше ніколи не втратили "своє життя".

Я знаю що є реально складні історії - коментарі відкриті. Розкажіть всім про свій біль, і вам стане легше. Не ховайте його у собі. Кожна історія важлива!

❤️ Дякую усьому нашому крутому ком'юніті "понаїхавших". Ви допомагаєте відчувати дім.

Це ще одна "коцка", яку мені подарували у Португалії. Причому анонімно подарували.

Інколи виникає думка, що це тут новий вид спорту - вдар чужу автівку і звали. Тож з кожної коцкою я просто дуже гучно матюкаюсь на всю вулицю, і живу поки далі. Збираю колекцію.

А що дарували вашому авто?)