📌День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
📌Верховний Суд зробив висновки щодо тлумачення терміну «близькі родичі» застосованого у частині третій статті 296 ЦПК України (визнання фізичної особи недієздатною), що стосуються повнорідних чи неповнорідних братіа та сестер.
Сімейний кодекс України регулює зокрема сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.
Права та обов`язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри.
Аналіз сімейного законодавства, свідчить, що законодавець до категорії рідних братів та сестер відносить як тих, що мають спільних батьків (повнорідні брати та сестри), так і тих, які мають лише спільну матір або спільного батька (неповнорідні брати та сестри).
При цьому у категорію, відмінну від рідних братів та сестер, законодавець виділяє двоюрідних братів та сестер.
Щодо врегулювання інших правовідносин братів та сестер, то незалежно від того чи є рідні брати та сестри повнорідними або неповнорідними вони належать до другої черги спадкоємців за законом.
Податковий кодекс України як повнорідних, так і неповнорідних братів та сестер відносить до пов'язаних осіб.
Кримінальний процесуальний кодекс України рідних братів та сестер відносить до близьких родичів.
Тому, в розумінні частини третьої статті 296 ЦПК України всі рідні брати та сестри, незалежно від того повнорідні вони чи неповнорідні, є близькими родичами.
Сімейний кодекс України регулює зокрема сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.
Права та обов`язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри.
Аналіз сімейного законодавства, свідчить, що законодавець до категорії рідних братів та сестер відносить як тих, що мають спільних батьків (повнорідні брати та сестри), так і тих, які мають лише спільну матір або спільного батька (неповнорідні брати та сестри).
При цьому у категорію, відмінну від рідних братів та сестер, законодавець виділяє двоюрідних братів та сестер.
Щодо врегулювання інших правовідносин братів та сестер, то незалежно від того чи є рідні брати та сестри повнорідними або неповнорідними вони належать до другої черги спадкоємців за законом.
Податковий кодекс України як повнорідних, так і неповнорідних братів та сестер відносить до пов'язаних осіб.
Кримінальний процесуальний кодекс України рідних братів та сестер відносить до близьких родичів.
Тому, в розумінні частини третьої статті 296 ЦПК України всі рідні брати та сестри, незалежно від того повнорідні вони чи неповнорідні, є близькими родичами.
📌Законодавцем допускається подання фізичною особою нарівні з паперовою формою, зокрема, апеляційних скарг в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним кваліфікованим електронним підписом учасника справи та подання такого документу через підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет», або з використанням офіційної електронної адреси із засвідченням кваліфікованим електронним підписом.
Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв'язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду.
Наведені висновки не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку.
🏢Записатися на консультацію щодо судового спору та представництва в суді можна за номером 093 812 19 84 або особисто за адресою м. Київ, вул. Ярославська, 6.
Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв'язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду.
Наведені висновки не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку.
🏢Записатися на консультацію щодо судового спору та представництва в суді можна за номером 093 812 19 84 або особисто за адресою м. Київ, вул. Ярославська, 6.
📌Правонаступництво при спадкуванні пенсії осіб, звільнених з військової служби
Сума пенсії, яка не була нарахована пенсіонеру, не може вважатися недоотриманою сумою пенсії і не підлягає виплаті в порядку статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не входить до складу спадщини, оскільки така в силу положень статі 1219 Цивільного кодексу України нерозривно пов'язана з особою спадкодавця та не може бути передана іншим особам, а тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю.
Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.
Тобто, у разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцеві соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права.
У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Сума пенсії, яка не була нарахована пенсіонеру, не може вважатися недоотриманою сумою пенсії і не підлягає виплаті в порядку статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та не входить до складу спадщини, оскільки така в силу положень статі 1219 Цивільного кодексу України нерозривно пов'язана з особою спадкодавця та не може бути передана іншим особам, а тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю.
Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.
Тобто, у разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцеві соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права.
У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
📌Судове рішення про затвердження плану реструктуризації у справі про неплатоспроможність фізичної особи не підлягає касаційному оскарженню.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №910/9883/17).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду уточнила висновок Верховного Суду у справі № 908/2536/20 щодо можливості касаційного перегляду постанов апеляційного господарського суду, прийнятих за результатами перегляду судових рішень суду першої інстанції, про затвердження плану реструктуризації боргів фізичної особи наступним:
"Наведений в частині третій статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Не підлягають касаційному оскарженню постанови суду апеляційної інстанції, прийняті за результатом перегляду ухвал суду першої інстанції щодо затвердження плану реструктуризації боргів фізичної особи, постановлених в загальному порядку, визначеному Книгою IV Кодексу України з процедур банкрутства.
Водночас, апеляційний та касаційний перегляд постанов апеляційного господарського суду, прийнятих за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність з одночасним затвердженням плану реструктуризації, або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, постановлених у підготовчому засіданні в порядку абзацу 4 пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства (за спрощеною процедурою) прямо передбачений положенням абзацу 5 вказаного пункту."
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 10.12.2018 у справі №910/9883/17).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду уточнила висновок Верховного Суду у справі № 908/2536/20 щодо можливості касаційного перегляду постанов апеляційного господарського суду, прийнятих за результатами перегляду судових рішень суду першої інстанції, про затвердження плану реструктуризації боргів фізичної особи наступним:
"Наведений в частині третій статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Не підлягають касаційному оскарженню постанови суду апеляційної інстанції, прийняті за результатом перегляду ухвал суду першої інстанції щодо затвердження плану реструктуризації боргів фізичної особи, постановлених в загальному порядку, визначеному Книгою IV Кодексу України з процедур банкрутства.
Водночас, апеляційний та касаційний перегляд постанов апеляційного господарського суду, прийнятих за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність з одночасним затвердженням плану реструктуризації, або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, постановлених у підготовчому засіданні в порядку абзацу 4 пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства (за спрощеною процедурою) прямо передбачений положенням абзацу 5 вказаного пункту."
📌Притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за поданням держави чи незадоволеної сторони
У пункті 2 Резолюції Європейської асоціації суддів акцентовано увагу на неприпустимості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за поданням держави чи незадоволеної сторони, крім випадків, коли його визнано винуватим у вчиненні кримінального злочину або якщо поведінка судді суперечить встановленим професійним стандартам.
Адже якщо це правило не дотримується, суддя змушений виконувати свої обов'язки під постійною загрозою звинувачення, що може, принаймні підсвідомо, вплинути на його рішення.
Суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце негідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.
У пункті 2 Резолюції Європейської асоціації суддів акцентовано увагу на неприпустимості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за поданням держави чи незадоволеної сторони, крім випадків, коли його визнано винуватим у вчиненні кримінального злочину або якщо поведінка судді суперечить встановленим професійним стандартам.
Адже якщо це правило не дотримується, суддя змушений виконувати свої обов'язки під постійною загрозою звинувачення, що може, принаймні підсвідомо, вплинути на його рішення.
Суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише у випадках, коли мала місце негідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень.
📌Офіційна електронна адреса суб'єкта владних повноважень.
Визначення поняття «офіційна електронна адреса» чинне законодавство України не наводить.
У Положенні про Єдину базу даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб'єктів владних повноважень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 січня 2011 року за №5, визначене поняття «електронна адреса суб'єкта владних повноважень», відповідно до якого це адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені.
При цьому ідентифікатором є адреса електронної пошти, визначена як офіційна суб'єктом владних повноважень, а доменним іменем - ім'я у домені gov.ua, зареєстроване суб'єктом владних повноважень.
Відповідно статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про: їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти.
Вищевказана інформація підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Визначення поняття «офіційна електронна адреса» чинне законодавство України не наводить.
У Положенні про Єдину базу даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб'єктів владних повноважень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 січня 2011 року за №5, визначене поняття «електронна адреса суб'єкта владних повноважень», відповідно до якого це адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені.
При цьому ідентифікатором є адреса електронної пошти, визначена як офіційна суб'єктом владних повноважень, а доменним іменем - ім'я у домені gov.ua, зареєстроване суб'єктом владних повноважень.
Відповідно статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про: їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти.
Вищевказана інформація підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Доброго ранку 🇺🇦
Якщо на момент пред'явлення позову встановити точну дійсну ціну позову неможливо, і суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, не має права зобов'язувати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху, а має встановити ціну позову при розгляді справи та здійснити розгляд справи по суті, і розподілити судові витрати за результатами такого розгляду, зокрема, стягнувши недоплачений судовий збір.
Якщо на момент пред'явлення позову встановити точну дійсну ціну позову неможливо, і суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, не має права зобов'язувати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху, а має встановити ціну позову при розгляді справи та здійснити розгляд справи по суті, і розподілити судові витрати за результатами такого розгляду, зокрема, стягнувши недоплачений судовий збір.
"Тато на час воєнного стану" - цікаве розслідування NGL.media по Білгород-Дністровському міськрайонному суду і не тільки.
Рекомендую до читання.
https://ngl.media/2024/01/09/tato-na-chas-voyennogo-stanu/
Рекомендую до читання.
https://ngl.media/2024/01/09/tato-na-chas-voyennogo-stanu/
NGL.media
Тато на час воєнного стану
В Україні різко зросла кількість батьків, які через суд відбирають дітей у матерів
📌Вчора я прочитав про події в Дніпровському районному суді міста Києва, а сьогодні - занепокоєння Верховного Суду.
Судова влада безпосередньо винна у тому, що відбулося. Не хочу розписувати про ставлення суду до захисту та сторони обвинувачення, та нерівність зазначених сторін в процесі. А хочу звернути увагу, що всі правові висновки щодо застосування норм права можуть бути застосовані не тільки до звичайного громадянина, а і до судді та суду загалом. Кожен легалізований "невідкладний випадок" може коштувати незалежності та недоторканості судді та суду загалом.
📎Про події в Дніпровському районному суді міста Києва
📎Позиція Верховного Суду
Судова влада безпосередньо винна у тому, що відбулося. Не хочу розписувати про ставлення суду до захисту та сторони обвинувачення, та нерівність зазначених сторін в процесі. А хочу звернути увагу, що всі правові висновки щодо застосування норм права можуть бути застосовані не тільки до звичайного громадянина, а і до судді та суду загалом. Кожен легалізований "невідкладний випадок" може коштувати незалежності та недоторканості судді та суду загалом.
📎Про події в Дніпровському районному суді міста Києва
📎Позиція Верховного Суду
📌У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.
Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.
Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена.
Стаття 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"
Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.
Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена.
Стаття 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"
Згідно усталеної судової практики Верховного Суду, у справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, чинним законодавством звужено до учасників цієї справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, в хід процедури банкрутства.
У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Кодексом України з процедур банкрутства (Кодекс).
Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 року в справі №911/698/21 дійшов висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на 3 групи, а саме:
1️⃣ група - сторони справи - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).
2️⃣ група - учасники справи - арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.
3️⃣ група - інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.
Верховний Суд зауважує, що процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов'язаних саме із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник та які розглядаються у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 року в справі №918/335/17 зробила висновок про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
▶️ одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо;
▶️ друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексу, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарського процесуального кодексу України.
Ураховуючи наведені правові висновки, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зауважила, що особи, віднесені до 1️⃣ та 2️⃣ груп, належать до учасників справи про банкрутство (непозовного провадження), у якій вирішуються основні процедурні питання, відтак вказані особи наділені повною процесуальною дієздатністю у такій справі, зокрема й правом на оскарження ухвалених у ній судових рішень.
Натомість особи, які віднесені до 3️⃣ групи (інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір) зазвичай стають учасниками справи про банкрутство у зв'язку з тим, що суд у межах справи про банкрутство розглядає та вирішує у відокремленому позовному провадженні спір за участю цих осіб.
На переконання судової палати, віднесення за статтею 1 Кодексу певних осіб, щодо прав або обов'язків яких вирішується спір у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство, до категорії "інших учасників справи про банкрутство" не свідчить про наділення таких осіб статусом учасника самої справи про банкрутство в силу закону.
Вирішуючи проблемний аспект у правовому регулюванні статусу таких суб'єктів, Верховний Суд зазначає, що інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір, не належать до учасників справи про банкрутство (за винятком тих осіб, які одночасно належать до 1️⃣ та 2️⃣ груп), а їх процесуальний статус доцільно визначити саме як "учасники відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство".
У справах про банкрутство склад учасників справи визначається Кодексом України з процедур банкрутства (Кодекс).
Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 року в справі №911/698/21 дійшов висновку про умовний розподіл учасників у справі про банкрутство на 3 групи, а саме:
1️⃣ група - сторони справи - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).
2️⃣ група - учасники справи - арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.
3️⃣ група - інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір.
Верховний Суд зауважує, що процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов'язаних саме із здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник та які розглядаються у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 року в справі №918/335/17 зробила висновок про те, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
▶️ одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо;
▶️ друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексу, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарського процесуального кодексу України.
Ураховуючи наведені правові висновки, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зауважила, що особи, віднесені до 1️⃣ та 2️⃣ груп, належать до учасників справи про банкрутство (непозовного провадження), у якій вирішуються основні процедурні питання, відтак вказані особи наділені повною процесуальною дієздатністю у такій справі, зокрема й правом на оскарження ухвалених у ній судових рішень.
Натомість особи, які віднесені до 3️⃣ групи (інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір) зазвичай стають учасниками справи про банкрутство у зв'язку з тим, що суд у межах справи про банкрутство розглядає та вирішує у відокремленому позовному провадженні спір за участю цих осіб.
На переконання судової палати, віднесення за статтею 1 Кодексу певних осіб, щодо прав або обов'язків яких вирішується спір у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство, до категорії "інших учасників справи про банкрутство" не свідчить про наділення таких осіб статусом учасника самої справи про банкрутство в силу закону.
Вирішуючи проблемний аспект у правовому регулюванні статусу таких суб'єктів, Верховний Суд зазначає, що інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір, не належать до учасників справи про банкрутство (за винятком тих осіб, які одночасно належать до 1️⃣ та 2️⃣ груп), а їх процесуальний статус доцільно визначити саме як "учасники відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство".
При цьому сам факт залучення ухвалою суду певного суб'єкта як учасника до відокремленого провадження ще не означає автоматичне наділення такого суб'єкта статусом учасника справи про банкрутство.
Такі висновки є застосовними також щодо суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, що пояснюється таким.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України. Частиною другою цієї статті Кодексу, серед іншого, унормовано, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з нормами Кодексу, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
З урахуванням наведених норм, заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному статтею 7 Кодексу. Такого ж висновку дотримується Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2022року в справі №911/3554/17 (911/401/21).
Отже, суб'єкти субсидіарної відповідальності у такому майновому спорі мають статус відповідачів та згідно вищенаведених мотивів Верховного Суду належать до учасників відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство та не наділені повним обсягом процесуальних прав учасників справи про банкрутство (непозовного провадження).
За таких обставин, суб'єкти субсидіарної відповідальності (за винятком, якщо таким суб'єктом є особа, яка одночасно належать до 2️⃣ групи та має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника) не наділені правом оскарження судових рішень у справі про банкрутство як учасники такої справи, зокрема й щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання грошових вимог кредиторів до боржника.
Судова палата з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 22.11.2023 року при розгляді справи №910/4685/20 зауважила, що наведене правозастосування відповідає вимогам частини третьої статті 47 Кодексу щодо визначення саме сторони у справі про банкрутство (конкурсного або забезпеченого кредитора та боржника) як єдиного можливого суб'єкта апеляційного оскарження ухвали попереднього засідання господарського суду, виключно разом з якою відповідно до норм абзацу другого частини другої названої статті Кодексу може бути оскаржена ухвала за результатом розгляду грошових вимог окремого кредитора.
Такі висновки є застосовними також щодо суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, що пояснюється таким.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України. Частиною другою цієї статті Кодексу, серед іншого, унормовано, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з нормами Кодексу, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
З урахуванням наведених норм, заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному статтею 7 Кодексу. Такого ж висновку дотримується Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2022року в справі №911/3554/17 (911/401/21).
Отже, суб'єкти субсидіарної відповідальності у такому майновому спорі мають статус відповідачів та згідно вищенаведених мотивів Верховного Суду належать до учасників відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство та не наділені повним обсягом процесуальних прав учасників справи про банкрутство (непозовного провадження).
За таких обставин, суб'єкти субсидіарної відповідальності (за винятком, якщо таким суб'єктом є особа, яка одночасно належать до 2️⃣ групи та має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника) не наділені правом оскарження судових рішень у справі про банкрутство як учасники такої справи, зокрема й щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання грошових вимог кредиторів до боржника.
Судова палата з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 22.11.2023 року при розгляді справи №910/4685/20 зауважила, що наведене правозастосування відповідає вимогам частини третьої статті 47 Кодексу щодо визначення саме сторони у справі про банкрутство (конкурсного або забезпеченого кредитора та боржника) як єдиного можливого суб'єкта апеляційного оскарження ухвали попереднього засідання господарського суду, виключно разом з якою відповідно до норм абзацу другого частини другої названої статті Кодексу може бути оскаржена ухвала за результатом розгляду грошових вимог окремого кредитора.