Верховна Рада підтримала в першому читанні Урядовий законопроєкт №10449 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку".
📌Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію розвитку системи публічних закупівель на 2024 – 2026 роки та затвердив операційний план її реалізації у 2024 – 2025 роках.
Прийнята урядом Стратегія спрямована на подальшу гармонізацію законодавства України та Європейського Союзу. До розробки стратегії були активно залучені експерти та представники наших партнерів, і Уряд вдячний партнерам і перш за все делегації ЄС за активну участь в цій роботі. Документ визначає сім стратегічних цілей реформування системи публічних закупівель:
1️⃣ гармонізація законодавства України у сфері публічних закупівель з відповідними Директивами ЄС;
2️⃣ розвиток інституційної структури публічних закупівель;
3️⃣реалізація проектів відбудови України;
4️⃣професіоналізація публічних закупівель;
5️⃣розвиток електронної системи закупівель;
6️⃣залучення громадянського суспільства до розвитку сфери публічних закупівель;
7️⃣міжнародне співробітництво у сфері публічних закупівель.
Реалізація, методологічна та інформаційна підтримка Стратегії буде здійснюватись Мінекономіки за участю інших міністерств, в також центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Прийнята урядом Стратегія спрямована на подальшу гармонізацію законодавства України та Європейського Союзу. До розробки стратегії були активно залучені експерти та представники наших партнерів, і Уряд вдячний партнерам і перш за все делегації ЄС за активну участь в цій роботі. Документ визначає сім стратегічних цілей реформування системи публічних закупівель:
1️⃣ гармонізація законодавства України у сфері публічних закупівель з відповідними Директивами ЄС;
2️⃣ розвиток інституційної структури публічних закупівель;
3️⃣реалізація проектів відбудови України;
4️⃣професіоналізація публічних закупівель;
5️⃣розвиток електронної системи закупівель;
6️⃣залучення громадянського суспільства до розвитку сфери публічних закупівель;
7️⃣міжнародне співробітництво у сфері публічних закупівель.
Реалізація, методологічна та інформаційна підтримка Стратегії буде здійснюватись Мінекономіки за участю інших міністерств, в також центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Продовжуємо розбирати висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (судова палата) в постанові від 22.11.2023 року по справі №910/4685/20 - щодо можливості вирішення господарським судом в ухвалі, прийнятій за результатом розгляду грошових вимог кредиторів до боржника, питання про права, інтереси та (або) обов'язки суб'єкта субсидіарної відповідальності.
Правова проблема у спірних правовідносинах, як зазначалось, полягає у питанні можливості апеляційного оскарження суб'єктом субсидіарної відповідальності (як не учасником справи про банкрутство) ухвали суду щодо визнання грошових вимог кредиторів до боржника у такій справі, ураховуючи, що розмір визнаних вимог впливає на обсяг майнової відповідальності такого суб'єкта.
Так, за змістом частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (Кодекс) розмір заявлених вимог до суб'єктів субсидіарної відповідальності визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Оскільки загальна сума визнаних грошових вимог кредиторів до боржника в кінцевому рахунку (за мінусом ліквідаційної маси) впливає на розмір субсидіарної відповідальності її суб'єктів з огляду на приписи частини другої статті 61 Кодексу, необхідним є вирішення питання того, чи можливо суб'єктів субсидіарної відповідальності віднести до осіб, про права, інтереси та (або) обов'язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання кредиторських вимог.
Частина перша статті 254 Господарського процесуального кодексу України наділяє правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, окрім учасників справи, також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
У питанні тлумачення норм частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України судова палата звертається до усталених правових висновків Верховного Суду, зокрема викладених у постанові від 11.07.2018 року в справі № 911/2635/17, згідно яких:
1️⃣на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, - і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним;
2️⃣судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах;
3️⃣рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Ураховуючи наведені правові висновки, що, на думку судової палати, є застосовними також у справах про банкрутство, очевидним є те, що за відсутності в мотивувальній чи резолютивній частині ухвали про визнання грошових вимог висновків суду про права та обов'язки суб'єктів субсидіарної відповідальності, вказані суб'єкти позбавлені права на апеляційне оскарження цієї ухвали в статусі осіб, про питання чиїх прав та обов'язків вирішив суд таким судовим рішенням (ухвалою).
Отже, попри те, що обсяг визнаних кредиторських вимог може впливати на розмір субсидіарної відповідальності її суб'єктів, немає підстав вважати, що визнаючи розмір грошових вимог до боржника, суд вирішив питання про обов'язок певної особи нести субсидіарну відповідальність.
Правова проблема у спірних правовідносинах, як зазначалось, полягає у питанні можливості апеляційного оскарження суб'єктом субсидіарної відповідальності (як не учасником справи про банкрутство) ухвали суду щодо визнання грошових вимог кредиторів до боржника у такій справі, ураховуючи, що розмір визнаних вимог впливає на обсяг майнової відповідальності такого суб'єкта.
Так, за змістом частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (Кодекс) розмір заявлених вимог до суб'єктів субсидіарної відповідальності визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Оскільки загальна сума визнаних грошових вимог кредиторів до боржника в кінцевому рахунку (за мінусом ліквідаційної маси) впливає на розмір субсидіарної відповідальності її суб'єктів з огляду на приписи частини другої статті 61 Кодексу, необхідним є вирішення питання того, чи можливо суб'єктів субсидіарної відповідальності віднести до осіб, про права, інтереси та (або) обов'язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання кредиторських вимог.
Частина перша статті 254 Господарського процесуального кодексу України наділяє правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, окрім учасників справи, також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
У питанні тлумачення норм частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України судова палата звертається до усталених правових висновків Верховного Суду, зокрема викладених у постанові від 11.07.2018 року в справі № 911/2635/17, згідно яких:
1️⃣на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, - і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним;
2️⃣судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах;
3️⃣рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Ураховуючи наведені правові висновки, що, на думку судової палати, є застосовними також у справах про банкрутство, очевидним є те, що за відсутності в мотивувальній чи резолютивній частині ухвали про визнання грошових вимог висновків суду про права та обов'язки суб'єктів субсидіарної відповідальності, вказані суб'єкти позбавлені права на апеляційне оскарження цієї ухвали в статусі осіб, про питання чиїх прав та обов'язків вирішив суд таким судовим рішенням (ухвалою).
Отже, попри те, що обсяг визнаних кредиторських вимог може впливати на розмір субсидіарної відповідальності її суб'єктів, немає підстав вважати, що визнаючи розмір грошових вимог до боржника, суд вирішив питання про обов'язок певної особи нести субсидіарну відповідальність.
Водночас щодо можливості вирішення відповідною ухвалою питання саме щодо майнового інтересу суб'єктів субсидіарної відповідальності судова палата керується таким.
Як зазначено вище, частина друга статті 61 Кодексу визначає можливість звернення ліквідатором (кредиторами боржника) із заявою з вимогами до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. При цьому розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що відповідна заява (позов) до відповідачів - суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство може бути подана виключно у ліквідаційній процедурі боржника та не раніше, ніж буде встановлено у цій процедурі недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів згідно з реєстром.
У зв'язку з цим, суб'єкти субсидіарної відповідальності можуть бути залучені учасниками відокремленого позовного провадження з вирішення відповідного майнового спору лише на вказаній стадії у ліквідаційній процедурі.
Отже, на момент розгляду та визнання господарським судом грошових вимог кредитора до боржника майнового інтересу суб'єктів субсидіарної відповідальності існувати не може, оскільки в темпоральному аспекті не існує ще самих суб'єктів відповідальності.
Таким чином, неможливо стверджувати про вирішення господарським судом в ухвалі про визнання кредиторських вимог питання щодо майнового інтересу суб'єктів субсидіарної відповідальності, що, у свою чергу, позбавляє таких осіб права на апеляційне оскарження згаданої ухвали з цих підстав.
З огляду на наведене, судова палата констатує неможливість віднесення суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до осіб, про права, інтереси та (або) обов'язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання кредиторських вимог, однак за винятком, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині такої ухвали містяться висновки суду про права та обов'язки названих суб'єктів.
При цьому відсутні підстави стверджувати, що суб'єкт субсидіарної відповідальності не може захистити свої права через неможливість оскарження ухвали про визнання кредиторських вимог, адже у відповідному майновому спорі про покладення субсидіарної відповідальності, що розглядається у відокремленому позовному провадженні у межах справи про банкрутство, такий суб'єкт у статусі відповідача має можливість в силу вимог частини п'ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України спростовувати обставини, що визначають розмір майнових вимог кредиторів до боржника у такій справі.
Як зазначено вище, частина друга статті 61 Кодексу визначає можливість звернення ліквідатором (кредиторами боржника) із заявою з вимогами до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. При цьому розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що відповідна заява (позов) до відповідачів - суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство може бути подана виключно у ліквідаційній процедурі боржника та не раніше, ніж буде встановлено у цій процедурі недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів згідно з реєстром.
У зв'язку з цим, суб'єкти субсидіарної відповідальності можуть бути залучені учасниками відокремленого позовного провадження з вирішення відповідного майнового спору лише на вказаній стадії у ліквідаційній процедурі.
Отже, на момент розгляду та визнання господарським судом грошових вимог кредитора до боржника майнового інтересу суб'єктів субсидіарної відповідальності існувати не може, оскільки в темпоральному аспекті не існує ще самих суб'єктів відповідальності.
Таким чином, неможливо стверджувати про вирішення господарським судом в ухвалі про визнання кредиторських вимог питання щодо майнового інтересу суб'єктів субсидіарної відповідальності, що, у свою чергу, позбавляє таких осіб права на апеляційне оскарження згаданої ухвали з цих підстав.
З огляду на наведене, судова палата констатує неможливість віднесення суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до осіб, про права, інтереси та (або) обов'язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання кредиторських вимог, однак за винятком, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині такої ухвали містяться висновки суду про права та обов'язки названих суб'єктів.
При цьому відсутні підстави стверджувати, що суб'єкт субсидіарної відповідальності не може захистити свої права через неможливість оскарження ухвали про визнання кредиторських вимог, адже у відповідному майновому спорі про покладення субсидіарної відповідальності, що розглядається у відокремленому позовному провадженні у межах справи про банкрутство, такий суб'єкт у статусі відповідача має можливість в силу вимог частини п'ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України спростовувати обставини, що визначають розмір майнових вимог кредиторів до боржника у такій справі.
📌Верховна Рада Україні підтримала продовження воєнного стану та загальної мобілізації ще на 90 днів – до 13 травня 2024 року.
#військове
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Предметом цього спору була протиправність рішення комісії Міністерства оборони України щодо відмови позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги, зобов'язання відповідача призначити та виплатити їй таку одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю члена її сім`ї - військовослужбовця.
Наслідком ухваленого Великою Палатою рішення, стає необхідність спочатку звернення до цивільного суду з метою отримання рішення про юридичний факт (проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу), а після цього - до адміністративного суду - для вирішення питання про право на отримання грошової допомоги.
В ЄДРСР є окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду із якою я цілком погоджуюсь.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Предметом цього спору була протиправність рішення комісії Міністерства оборони України щодо відмови позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги, зобов'язання відповідача призначити та виплатити їй таку одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю члена її сім`ї - військовослужбовця.
Наслідком ухваленого Великою Палатою рішення, стає необхідність спочатку звернення до цивільного суду з метою отримання рішення про юридичний факт (проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу), а після цього - до адміністративного суду - для вирішення питання про право на отримання грошової допомоги.
В ЄДРСР є окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду із якою я цілком погоджуюсь.
#військове
📌Опубліковано Постанову Кабінету Міністрів України від 9 лютого 2024 р. № 147 щодо внесення змін до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Тепер територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:
1️⃣Розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення.
2️⃣Організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово- лікарськими комісіями військовозобов’язаних і резервістів.
3️⃣Ведуть персонально-якісний облік (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) призовників, військовозобов’язаних та резервістів, облік транспортних засобів, що підлягають передачі Збройним Силам та іншим військовим формуванням під час мобілізації та у воєнний час.
📌Опубліковано Постанову Кабінету Міністрів України від 9 лютого 2024 р. № 147 щодо внесення змін до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Тепер територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:
1️⃣Розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення.
2️⃣Організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово- лікарськими комісіями військовозобов’язаних і резервістів.
3️⃣Ведуть персонально-якісний облік (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) призовників, військовозобов’язаних та резервістів, облік транспортних засобів, що підлягають передачі Збройним Силам та іншим військовим формуванням під час мобілізації та у воєнний час.
📌Кримінальна відповідальність за дії особи (перебував на посаді водія незаконно створеного на окупованій території правоохоронного органу і забезпечував його функціонування), передбачені частиною 7 статті 111-1 Кримінального кодексу України (колабораційна діяльність) настає у разі добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільної участі громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи наданні таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
#надра
📌Дозвіл на видобування корисних копалин (промислову розробку їх родовищ) надається після проведення експертизи та оцінки розвіданих запасів корисних копалин в установленому порядку чи апробації прогнозних (перспективних) ресурсів корисних копалин ДКЗ (Державна комісія України по запасах корисних копалин) за умови подальшого затвердження нею таких запасів.
Проведення експертизи та оцінки розвіданих запасів корисних копалин є одним з етапів у процедурі надання спеціальних дозволів на користування надрами з метою їх видобування.
При цьому, матеріали геолого-економічної оцінки можуть бути затверджені ДКЗ лише у разі, якщо останні подані користувачами надр, що мають спеціальний дозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення або розробки родовищ корисних копалин.
📌Дозвіл на видобування корисних копалин (промислову розробку їх родовищ) надається після проведення експертизи та оцінки розвіданих запасів корисних копалин в установленому порядку чи апробації прогнозних (перспективних) ресурсів корисних копалин ДКЗ (Державна комісія України по запасах корисних копалин) за умови подальшого затвердження нею таких запасів.
Проведення експертизи та оцінки розвіданих запасів корисних копалин є одним з етапів у процедурі надання спеціальних дозволів на користування надрами з метою їх видобування.
При цьому, матеріали геолого-економічної оцінки можуть бути затверджені ДКЗ лише у разі, якщо останні подані користувачами надр, що мають спеціальний дозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення або розробки родовищ корисних копалин.
📌Президент Володимир Зеленський підписав Закон про звільнення в запас строковиків, в яких завершився термін військової служби під час воєнного стану (11035).
📌Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув у порядку спеціальної процедури кримінального провадження «in absentia» касаційну скаргу захисника особи, засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни».
Суди попередніх інстанцій установили, що громадянин України, котрий у 2019 році обійняв посаду «старшого помічника військового комісара», а згодом – «військового комісара міста Феодосія та Кіровського району Республіки Крим», усвідомлюючи наявність міжнародного збройного конфлікту та тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, здійснював примусовий призов цивільного населення України, яке проживає на тимчасово окупованій території України – АР Крим та м. Севастополь, на строкову військову службу до збройних сил російської федерації.
Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, вказану особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, та засуджено до 8 років позбавлення волі.
У касаційній скарзі сторона захисту вказала на те, що в суді не було доведено особистої участі засудженого в примусі цивільних осіб до служби у збройних силах рф. Примус як кваліфікуюча ознака вчиненого кримінального правопорушення мав бути доведений фактичними даними в кримінальному провадженні — вчинення засудженим саме фізичного чи психологічного впливу на осіб шляхом застосування до них фізичної сили, погроз, фізичного насильства, заподіяння моральної чи матеріальної шкоди.
Натомість сторона обвинувачення зазначила, що держава-окупант порушила норми міжнародного гуманітарного права шляхом залучення цивільного населення, яке проживає на окупованій території, до служби у збройних силах рф. Зокрема, окупаційна влада призначила посадових осіб, законодавчо врегулювала питання призову, структуру військових комісаріатів рф на окупованій території. Крім того, велися активні дії військових комісарів для примусового призову. З огляду на це представники влади (до яких належить і засуджений) несуть особисту відповідальність за вчинені дії.
Розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого, ККС ВС залишив її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без зміни.
Із повним текстом постанови ККС ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 753/14148/21 (провадження № 51-6134км23) можна буде ознайомитись у ЄДРСР – https://reyestr.court.gov.ua/.
Суди попередніх інстанцій установили, що громадянин України, котрий у 2019 році обійняв посаду «старшого помічника військового комісара», а згодом – «військового комісара міста Феодосія та Кіровського району Республіки Крим», усвідомлюючи наявність міжнародного збройного конфлікту та тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, здійснював примусовий призов цивільного населення України, яке проживає на тимчасово окупованій території України – АР Крим та м. Севастополь, на строкову військову службу до збройних сил російської федерації.
Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, вказану особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, та засуджено до 8 років позбавлення волі.
У касаційній скарзі сторона захисту вказала на те, що в суді не було доведено особистої участі засудженого в примусі цивільних осіб до служби у збройних силах рф. Примус як кваліфікуюча ознака вчиненого кримінального правопорушення мав бути доведений фактичними даними в кримінальному провадженні — вчинення засудженим саме фізичного чи психологічного впливу на осіб шляхом застосування до них фізичної сили, погроз, фізичного насильства, заподіяння моральної чи матеріальної шкоди.
Натомість сторона обвинувачення зазначила, що держава-окупант порушила норми міжнародного гуманітарного права шляхом залучення цивільного населення, яке проживає на окупованій території, до служби у збройних силах рф. Зокрема, окупаційна влада призначила посадових осіб, законодавчо врегулювала питання призову, структуру військових комісаріатів рф на окупованій території. Крім того, велися активні дії військових комісарів для примусового призову. З огляду на це представники влади (до яких належить і засуджений) несуть особисту відповідальність за вчинені дії.
Розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого, ККС ВС залишив її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без зміни.
Із повним текстом постанови ККС ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 753/14148/21 (провадження № 51-6134км23) можна буде ознайомитись у ЄДРСР – https://reyestr.court.gov.ua/.
📌Держприкордонслужба разом з Міноборони напрацювали спільні кроки для впровадження інформаційного обміну між базою даних ДПСУ та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних і резервістів.
Раніше прикордонникам, аби підтвердити дійсність військово-облікових документів, які б давали громадянину законні підстави виїзду за кордон, доводилося контактувати з представниками цих підрозділів. Зараз цю інформацію можна перевірити онлайн через реєстр Оберіг.
З середини лютого Державна прикордонна служба розпочала використовувати реєстр Оберіг, що посилює протидію незаконному виїзду за кордон.
Раніше прикордонникам, аби підтвердити дійсність військово-облікових документів, які б давали громадянину законні підстави виїзду за кордон, доводилося контактувати з представниками цих підрозділів. Зараз цю інформацію можна перевірити онлайн через реєстр Оберіг.
З середини лютого Державна прикордонна служба розпочала використовувати реєстр Оберіг, що посилює протидію незаконному виїзду за кордон.
📌Президент України погодив кандидатуру Валерія Залужного на посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Міністерство закордонних справ України спрямувало британській стороні відповідний запит на агреман.
#військове
📌З урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні - збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений умисний нетяжкий злочин (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації) представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.
📌З урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні - збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений умисний нетяжкий злочин (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації) представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.
📌Уряд вніс зміни до правил перетину кордону студентами денної форми навчання
2 квітня Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про внесення зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Документ передбачає, що студенти-чоловіки зможуть перетинати кордон під час воєнного стану за умов, якщо вони:
✅віком від 18 до 22 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації;
✅навчаються на денній формі в закладах вищої освіти України державної або комунальної форм власності й здобувають ступінь вищої освіти бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування);
✅є учасниками освітньої академічної мобільності;
✅їдуть на навчання в іноземні заклади освіти строком на 1 семестр.
Для перетину кордону з метою навчання на програмах академічної мобільності студентам необхідно мати:
✅довідку від закладу вищої освіти України щодо направлення учасника програми академічної мобільності для навчання в іноземному закладі освіти із зазначенням: підстави співробітництва; строку навчального семестру за кордоном;
✅відсутність за результатами двох останніх семестрів (півріч) негативних оцінок і фактів перескладання заліків і екзаменів;
✅підтвердження рівня знання мови викладання в іноземному закладі освіти;
✅копію договору академічної мобільності, засвідчену закладом освіти України;
✅е-квиток студента, перевіреного засобами порталу «Дія»;
✅військово-облікові документи з відповідними позначками районного, міського ТЦК та соціальної підтримки.
2 квітня Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про внесення зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Документ передбачає, що студенти-чоловіки зможуть перетинати кордон під час воєнного стану за умов, якщо вони:
✅віком від 18 до 22 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації;
✅навчаються на денній формі в закладах вищої освіти України державної або комунальної форм власності й здобувають ступінь вищої освіти бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування);
✅є учасниками освітньої академічної мобільності;
✅їдуть на навчання в іноземні заклади освіти строком на 1 семестр.
Для перетину кордону з метою навчання на програмах академічної мобільності студентам необхідно мати:
✅довідку від закладу вищої освіти України щодо направлення учасника програми академічної мобільності для навчання в іноземному закладі освіти із зазначенням: підстави співробітництва; строку навчального семестру за кордоном;
✅відсутність за результатами двох останніх семестрів (півріч) негативних оцінок і фактів перескладання заліків і екзаменів;
✅підтвердження рівня знання мови викладання в іноземному закладі освіти;
✅копію договору академічної мобільності, засвідчену закладом освіти України;
✅е-квиток студента, перевіреного засобами порталу «Дія»;
✅військово-облікові документи з відповідними позначками районного, міського ТЦК та соціальної підтримки.
📌Президент України підписав Закон про електронний кабінет військовозобов'язаного.
У картці відповідного законопроєкту №10062 "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку обробки та використання даних в державних реєстрах для військового обліку та набуття статусу ветерана війни під час дії воєнного стану" зазначається, що 2 квітня Закон повернули до Верховної Ради України з підписом Президента.
У картці відповідного законопроєкту №10062 "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку обробки та використання даних в державних реєстрах для військового обліку та набуття статусу ветерана війни під час дії воєнного стану" зазначається, що 2 квітня Закон повернули до Верховної Ради України з підписом Президента.
📌Є текст прийнятого Верховною Радою України Проекту Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" (10449).
Проект підписано Головою Верховної Ради України.
Проект підписано Головою Верховної Ради України.