Кетрін Ваннер. Тягар мрій: історія та ідентичність у пострадянській Україні (частина 1)

Ціла низка топових західних істориків, чия сфера наукових інтересів стосується України, є нашими амбасадорами і голосами на заході. Однак антропологи , які працюють в Україні, є не менш важливими адвокатами наших інтересів в академічних колах. Ключове ім’я тут - Кетрін Ваннер, антропологиня і професорка Пенсильванського державного університету (США), яка вивчає Україну ще з 1980 року і крім власних досліджень робить дуже багато для того, щоб антропологія розвивалася і в нашій країні.

Нещодавно вийшов переклад книги Кетрін Ванер «Тягар мрій: історія та ідентичність у пострадянскій Україні», написаної ще у 1998 році. От про нього ми сьогодні і поговоримо, адже саме це дослідження особливо важливе в контексті російської агресії і заперечення України як держави. До речі, переклад його зробила українська антропологиня Юлія Буйських, про яку я писала в минулому пості.

Про що ця книга? Якщо коротко – про те, як в кінці 1980-х – на початку 1990-х УРСР ставала Україною, а народ України – українцями. Кетрін Ваннер піднімає, з одного боку, очевидні, а з іншого – досі не до кінця осмислені аспекти творення нової держави: що її стимулювало, а що навпаки гальмувало, і як це все сприймалося людьми на повсякденному рівні в умовах економічної кризи.

#anthropologicalreading

Кетрін Ваннер. Тягар мрій: історія та ідентичність у пострадянській Україні (частина 2)

Книга Кетрін Ваннер складається з двох частин. Спочатку авторка намагається розібратися, яким саме є спадок радянської культури, що на ньому почала будуватись нова українська ідентичність:

🔸Чим радянське бачення національності відрізнялося від західного, і як воно впливало на ідентичність?
🔸Яку роль відіграла історія, зокрема Голодомор і Чорнобиль, в підтримці незалежності?
🔸Що таке бути радянською людиною, і чому це не так просто змінити?

У другій частині Кетрін Ваннер переходить до конкретних сфер, де почала формуватися нова українська ідентичність, і аналізує, як саме це відбувалось у зрусифікованій країні:

🔸Якою стала нова шкільна програма та яку велику місію мали на початку 1990-х приватні школи?
🔸Як «Червона рута» конструювала відчуття причетності, і хто відчував себе зайвим на цьому святі?
🔸Чому державний календар – це не просто про вихідні?
🔸Про що насправді говорять пам’ятники?

#anthropologicalreading

Кетрін Ваннер. Тягар мрій: історія та ідентичність у пострадянській Україні (частина 3)

Для мене ця книга стала потужним поштовхом подумати над тим, як дуже поступово українці осмислювали себе українцями, і які стратегії застосовувались державою, політичними силами і активістами для того, щоб це зрештою відбулось.

Я думала над тим, що чимало викликів нової ідентичності ми так і не змогли подолати до війни, бо різниця повсякденних досвідів у минулому диктувала геть різне бачення «правильного» українця, і не всі змогли в нього вписатися.

Я думала по радянське в нас і радянське в «них» (ви розумієте, про кого я), і про те, чи робить воно нас у чомусь схожими.

Але найбільше я думала про те, яку ж все-таки потужну силу має обурення проти несправедливості, коли вона нарешті стає видимою і неспростовною, і як це не один раз грало роль в усвідомленні нас українцями.

#anthropologicalreading

Книгу можна придбати ось тут: https://duh-i-litera.com/bookstore/tjagar-mrij-istorija-ta-identichnist-u-postradjanskij-ukrani

Кому цікаво, почитати більш академічну рецензію, то вона вийшла ще в 1999) Рекомендую

https://krytyka.com/ua/articles/nesterpna-vahota-mriy

Україна: досвід минулого і сучасного
(Ukraine: Lived experiences of Past and Present)

Скоро цей канал перетвориться на канал імені Юлії Буйських і Кетрін Ваннер, але я правда не можу про них не писати, бо ці дві жінки, як ніхто, багато роблять для української антропології.

Сьогодні трохи розповім про спецвипуск журналу “Етнографія польська” (Ethnografia Polska) за 2023 р. “Україна: досвід минулого і сучасного”. Його гостьовими редакторками стали Юлія Буйських і Тетяна Калениченко, і це дійсно важлива для української антропології академічна подія.

Місія цього випуску - “посилити голос українських науковців, які перебувають у фізичній небезпеці”. У своїй вступній статті Юлія Буйських розмірковує про те, що крім фізичної загрози голоси українських авторів зазнають також символічної загрози, адже їх не чути за масштабною російською пропагандою на Заході. Ще одним чинником, який не дає почути українців є ієрархічний. З одного боку, українці є захисниками власних інтересів, а тому сприймаються суб'єктивними і недостатньо дистанційованими. З іншого боку, західні вчені мають більш привілейований статус і (за Марією Соневицькою) важливо звертати увагу на те, що їхнє знання нерідко експортується навіть на ті теми, в яких вони насправді не є фахівцями. Ганебні коментарі деяких західних антропологів про війну в Україні є яскравим свідченням цього явища.

Юлія наголошує, що Україна надто довго перебувала в лоні двох колоніальних дискурсів: панування Заходу під час холодної війни та відродження російського імперського колоніалізму. Через це навіть після 2014 року вона сприймалася колективним Заходом навіть виключно крізь призму Російської імперії, Радянського Союзу та Росії. Тобто Україна досі не повною мірою видима як окрема національна держава.

Саме тому сьогодні західна академічна спільнота мусить прислухатись до голосів українських науковців, щоб уникнути викривлень, спричинених колоніалізмом та ієрархіями виробництва знань. А спеціальний англомовний випуск журналу має в цьому допомогти.

Посилання на журнал ось тут: https://journals.iaepan.pl/ep/issue/view/193/258?fbclid=IwAR0Jflo50C-LmsJrfZL_yGIdzogOVyHu-xeraYWG6L0gZXxMYjgHuz0lmiM

#anthropologicalreading

Привласнення: антропологічні перспективи війни Росії проти України

Цим постом завершиться серія хвалебних од Кетрін Ваннер, обіцяю. Але дуже прошу звернути увагу на книгу, про яку розповідатиму сьогодні. Все більше і більше публікацій про російсько-українську війну з'являється на заході, і все більше антропологічної перспективи містять ці публікації. Однак нерідко такі роботи хибують викривленнями і вестплейнінгом, тому дуже важливо виокремлювати ті з них, які справді несуть фахові знання і аналітику.

Нещодавно під редакцією Кетрін Ваннер вийшла друком дуже важлива антропологічна книга про російсько-українську війну “Привласнення: антропологічні перспективи війни Росії проти України” (Dispossession: Anthropological Perspectives on Russia’s War Against Ukraine).

По-перше, усі автори цієї книги є або українськими дослідниками, або західними вченими з реальним багаторічним досвідом етнографічних досліджень в Україні та знанням контексту. По-друге, всі тексти містять небанальні міркування та занурення на мікрорівень досвіду війни. По-третє, ця книга змушує задуматись про війну в межах концепції “привласнення”, адже Кетрін Ваннер пропонує подивитися на війну як на привласнення чужого, коли одна сторона конфлікту намагається привласнити землю, багатство, ресурси, а також культуру та гідність іншої.

Привласнення в розумінні Кетрін Ваннер - це лише частина ланцюга подій, де втрачається як матеріальне (земля, засоби до існування), так і нематеріальне (коріння, причетність, зв'язки між спільнотами). Привласнення чужого, зокрема, провокує переміщення. У цьому контексті переміщення стосується не лише переміщення людей через кордони, а й того, як унаслідок війни кордони пересуваються між людьми, включаючи їх у нові політичні утворення та групи, де нерідко вони стають небажаними меншинами.

Важливою перевагою етнографічного підходу є те, що він дає можливість змалювати детальні портрети внутрішнього досвіду війни і завдяки цьому розкрити мотивацію та міркування людей в процесі прийняття рішень. Чому в умовах загрози життю одні їдуть, а інші - залишаються, і де в такій ситуації вибір людини, а де сила обставин?

Книга піднімає дуже багато болючого і своєчасного: як війна змінює особистість, як це - вдруге втратити батьківщину, як креативність допомагає протистояти ворогу, яке місце соцмережі посідають у війні, які ролі держави та самоорганізації в умовах війни та ще багато важливих і небанальних тем.

Повний текст книги у відкритому доступі ось тут:
https://www.taylorfrancis.com/books/oa-edit/10.4324/9781003382607/dispossession-catherine-wanner?_gl=1*p5f7t6*_ga*MjYzMDA0MDY3LjE2OTgyMjMxNzY.*_ga_0HYE8YG0M6*MTcwMjAyNjk3NS4xMC4wLjE3MDIwMjY5NzYuMC4wLjA&fbclid=IwAR3QSSMFkUNQNSfgLhFLVlwhS-GHLNNaDd1Cpinwx4Jojmqc4wQ08J9Llos

#anthropologicalreading

Весільний збір для антропологині

Як і всі традиції, уявлення про те, яким має бути українське весілля, постійно змінюються та адаптовуються до потреб часу.

Кому ж про це знати, як не антропологам. Перспективна молода антропологиня Марія Куряча нещодавно стала дружиною військового і тепер пропонує приєднатися до їхнього весілля всім охочим.

Головний подарунок для молодих - авто на фронт для чоловіка. Сума - 150000.

Але це не просто про банку і весільні конверти. Крім блискучих знань з теорії, Марія вміє відтворювати багато традиційного на практиці від прикрас до воскових віночків, і свої вироби та ще різні актуальні антропологічні штуки вона розігрує в лотереї за донати.

Правила такі: ви кидаєте донат від 200 грн ось сюди, ставите + під ось цим дописом в інсті, скидаєте в інсті Марії скрін з донатом і отримуєте від неї свій номер. Більше донатів - більше номерів.

Розіграш відбудеться 18 лютого, але привітати молодих можна і без лотереї просто на банку.

А ще можна купити вироби Марії в її крамничці, і ці кошти теж підуть на авто.

Словом, "просили мама й тато, і ми вас просимо", в кого є можливість, долучайтесь, привітаємо молодих і подякуємо за службу.

"Мені купити вам навушники?" Чому заборона на акустичне насилля в українському транспорті не працює

Трішки тут накоментувала, у чому проблема з поняттям “акустичне насильство”, чим для українців взагалі є розмови по телефону в публічних місцях, і чому це не можна просто взяти і заборонити.

Спойлер: все залежить від місцевої культури

Читати тут👇
https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cgr3rg91e54o

#anthropologicalreading

Я останнім часом дуже мало пишу тут про бізнес, але натрапила на думку, яка мене постійно бентежила, коли йшлося про сегментацію споживачів.

Людей не так просто узагальнювати, тому всі ці схеми часто є настільки грубими, що починають переставати бути етичними. А от контексти - геть інша справа.

Іноді мені здається, що всі найкращі ідеї в маркетингу беруться з антропології 😉

Теорія сегментації ринку (різні “сегменти” людей по різному реагують на вашу пропозицію) так давно і так щільно сидить у мізках маркетологів, що сприймається як аксіома, яка не потребує доказів.

Однак.

Демографічна сегментація не працює. Психографічна сегментація не працює. Працює тільки один вид сегментації - за потребами. І ось заковика - потреби контекстно-залежні (склянка води в пустелі).

Єдина сучасна теорія, яка враховує контекст виникнення потреби - JTBD, єдина теорія "сегментації", яка має сенс.

І так, йдеться не про сегментацію споживачів, а про сегментацію ситуацій, у яких у людей виникає думка про ваш продукт (категорію продуктів). Тобто одна людина спокійно може потрапити в кілька сегментів (сьогодні помираю від спраги в пустелі - завтра пригощаю колег найдорожчою водою у світі на презентації свого проєкту).

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 1)

Цю статтю я прочитала на одному диханні, але спершу думала не писати про неї тут, адже вона адресована не нам, а західним антропологам, які висловлюються щодо війни в України. Однак зараз я бачу, що нам також важливо розуміти, яка величезна прірва лежить сьогодні між тим, як говорять про війну українські дослідники, і тим, як її описують чимало іменитих західних колег.

Йдеться про статтю Юлії Буйських (клянусь, вона мені не платить, просто справді дуже багато робить важливого для української антропології) “Старі-нові колоніальні тенденції в соціальній антропології: емпатія в часи війни”. Це вперше, коли саме українська антропологиня дала публічну академічну відповідь англійською у фаховому журналі на всі некомпетентні закиди західних колег з приводу російсько-української війни.

Вмістити в цей короткий пост всі думки Юлії не вийде, але ось найголовніші:

Західна антропологія є водночас пост- і неоколоніальною.

Антропологи від початку допомагали в розбудові імперій, і при цьому вони свято вірили, що захищають інтереси корінних культур. Тому виникла велика суперечність, яка лежить в ядрі нашої науки.

Західна антропологія вже давно розпочала процес деколонізації. Однак деколонізуючи свої методологічні підходи та теоретичні рамки, що стосуються західної імперської спадщини (наприклад, британської, французької чи бельгійської), антропологи так і не навчились бачити ту саму проблему, коли йдеться про Російську (нео)імперію.

Більше розповім у наступних постах.

Посилання на статтю ось тут https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315?fbclid=IwAR2UQ2OXQ6dejkI9D3Pdtoj_xI38Ff4gx4OGVGH4o-YbCnjVuJBTssfXf6k

#anthropologicalreading

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 2)

Продовжую розповідати про статтю Юлії Буйських з блискучою відповіддю на всі проросійські академічні закиди. Перша частина тут

Ієрархія знань та ієрархічні холівари

Величезною проблемою сучасної антропології є трансляція ідей із “Заходу” на “Схід”. Західні вчені сприймаються авторитетними “світовими експертами”, тоді як східні вважаються “місцевими”, “тубільними”, не достатньо кваліфікованими для теоретичного аналізу.

Майже двадцять років тому польський антрополог Міхал Буховський розпочав епічний холівар щодо «ієрархії знань» з британським антропологом Крісом Ханном.

Буховський дорікав західній антропології колоніальністю, звинувачуючи «західних» вчених у тому, що вважають себе «кращими», ніж колеги зі «сходу». Він критикував західних дослідників за те, що вони використовують науку Центрально-Східної Європи лише як джерело етнографічних даних, а не як місце з гідною теоретичною базою.

У відповідь Кріс Ханн демонстративно наголосив, що ці ієрархії існують через «нижчу» якість роботи «місцевих» вчених, мовляв, їм треба спершу навчитись писати монографії «еквівалентної глибини і витонченості». Тому східні вчені мусять «підтягуватися» до рівня західних колег, інакше вони не мають права претендувати на місце на науковому «ринку». Вчені зі сходу спершу мусять стати справжніми антропологами, тобто вивчитись на заході, і лише після того проводити дослідження в себе вдома.

Буховський у відповідь на це розлютився і ткнув Ханна носом у те, що такі неоліберальні терміни, як «ринок», «конкуренція», «суперництво», справді є елементами мислення західних колег, однак вони все ще не вторглися в академічні кола Центрально-Східної Європи. До того ж, навіть вивчаючи Центрально-Східну Європу, західні антропологи посилаються виключно на своїх західних колег, повністю ігноруючи напрацювання місцевих дослідників.

Пізніше Буховський звинуватив вестернів в упередженості, мовляв вони сприймають постсоціалістичних антропологів як пережитки комуністичного минулого: фольклористів, теоретично-відсталих емпіриків і вузьколобих націоналістів.

Кріс Ганн на це задекларував початок «нової академічної холодної війни» між дисциплінарними традиціями академічного Сходу та Заходу. На його думку, антропологія/етнографія в усій Східній Європі нині є полем міжусобних сутичок.

З часу цієї дискусії минуло вже два десятиліття, але всі ці розбіжності досі гострі, як і тоді. У 2014 році польська антропология Аґнєшка Пасєка писала про те, що в західному середовищі одних науковців сприймають як «місцевих вчених» — тих, хто ледь може висвітлити місцеву специфіку, а інших — як «глобальних експертів», здатних пролити світло на універсальні явища та проблеми. «Місцеві» вчені при цьому часто сприймаються виключно як інсайдери або «національні лінзи», які допомагають побачити місцеву специфіку.

Сьогоднішній Саїдівський орієнталізм можна сміливо назвати вестплейнінгом, адже західні інтелектуали зверхньо демонструють свою заступницьку та привілейовану позицію, висловлюючи свої претензії щодо «відсталих» східноєвропейців, які «не здатні» зрозуміти ситуацію у своїх країнах і не мають базових знань про свій регіон.

Посилання на статтю ось тут
https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315?fbclid=IwAR2UQ2OXQ6dejkI9D3Pdtoj_xI38Ff4gx4OGVGH4o-YbCnjVuJBTssfXf6k

#anthropologicalreading

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 3)

Остання частина розповіді про статтю Юлії Буйських, перші дві можна прочитати ось тут і ось тут.

Як долати колоніалізм?

Щоб подолати колоніалізм, треба спершу дати чесну відповідь на низку важливих запитань. Як на антропологію впливає російсько-українська війна? Чи відбудеться деколонізація антропології, яка подолає бар’єри між «місцевими вченими» та «глобальними експертами»?

Одним зі способів подолання кордонів, породжених інтелектуальним колоніалізмом в західній академії, є активна емпатія. Це не просто співчуття як вміння бачити чужий біль, а й вміння співвідносити себе з цим болем і відчувати його.

Як зазначив Тім Інголд, «антропологія — це філософія з людьми», сьогодні цей заклик слід прочитати як заклик до антропології зі співчуттям до цих людей.

Посилання на статтю ось тут
https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315?fbclid=IwAR2UQ2OXQ6dejkI9D3Pdtoj_xI38Ff4gx4OGVGH4o-YbCnjVuJBTssfXf6k

#anthropologicalreading

За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця

Друзі, запрошую всіх причетних 22 лютого з 10.30 до 15.00 на презентацію нашого нового спільного дослідження з "Принцип".

Цього разу говоритимемо про турботу, і про те, що проживають найближчі люди поранених та хворих військовослужбоців.

Деталі ось тут: https://www.instagram.com/p/C3Xb_6KNG2v/?igsh=ejZrZWVqczE1dGYz

Реєстрація за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdOKA59dvjYKz87cWgbvDzREhmVideEqYj6Bx3HPRULZPejNw/viewform

“Ти поїхав, я лишився: історії дорослішання під час війни в Україні”

Ми з Юлією Соболь розпочинаємо новий проєкт Документуючи Україну “Ти поїхав, я лишився: історії дорослішання під час війни в Україні” за підтримки IWM Austria і просимо допомогти з пошуком учасників/ць. Це науковий, некомерційний проєкт з документації впливу війни в Україні на молодих людей та їхнє життя.

Ми збираємо історії друзів, один/одна з яких через війну поїхав/ла за океан, в США чи Канаду, а інший/інша – лишився/лась в Україні.

Що буде потрібно? Поділитись своєю історією під час 1-1,5 годинного інтерв’ю та надати фотографії, що передають емоції цього періоду (можна без зображень людей). Історії стануть частиною більшого архіву Документуючи Україну. Детальніше про проєкт можна прочитати за лінком в першому коментарі.

Кого ми шукаємо? Людей віком 18-22, які:
✔️під час повномасштабної війни закінчили школу й розпочали подальший шлях: в навчанні, роботі, армії тощо.
✔️ виїхали з України перед чи після початку повномасштабного вторгнення, й оселилися в Канаді або США та наразі перебувають в одній з цих країн. АБО залишились в Україні.

Важлива умова: учасники/ці з США/Канади повинні/на мати друга/подругу, який/а лишилась в Україні і наразі проживає там; та, навпаки, для тих, хто лишились в Україні – мати друга/подругу, що поїхали в США/Канаду. Обидва учасника/ці мають погодитися на свою участь дослідницькому проєкті.

Участь конфіденційна, всі імена буде змінено.

Передбачено помірну грошову компенсацію за участь та приділений час.

Якщо ви зацікавились, заповніть будь ласка ось цю форму https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdN3JUW0Hh4-wXyzJyvGHs7WPL7uXtAd4biZLHIcOMpA-e-yg/viewform

Будемо щиро вдячні за поширення цієї інформації.

За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця

Сьогодні відбулася презентація дуже важливої аналітичної записки від ГО “Принцип”, у якій проаналізовано, з чим стикаються піклувальники ветеранів, і які системи підтримки для таких людей існують в Україні та за кордоном.

Частина цього документу базується на якісному дослідженні повсякденного життя доглядальниць ветеранів, над якою ми працювали разом. Неможливо говорити про ефективність державних сервісів без розуміння тих, для кого вони створюються, тому ми намагалися побачити світ очима близьких поранених та хворих військовослужбовців і зрозуміти, що в реальності означає для них “бути поруч”:

🔸Чому близьким поранених і хворих треба бути передусім “пробивними”?
🔸Чию роботу виконують доглядальниці в лікарні?
🔸Як підтримати рідну людину, якій болить?
🔸Як перебудувати житло під нові потреби?
🔸Яких знань бракує доглядальницям?
🔸За що доглядальниці відчувають найбільшу провину?
🔸За що живуть родини поранених і хворих ветеранів?
🔸Що найважче в догляді за рідними?
🔸Хто потурбується про тих, хто турбується про ветеранів?

Повний текст аналітичної записки можна прочитати ось тут👇
https://drive.google.com/file/d/1FTEDctcHNnebRorkXJHGlu2ym58XzjUI/view?fbclid=IwAR216hk9tbK-wtZmM0Qtm6p50F-4J2wpaf2BUOQ1t0ymao8oUY8pllEPFAU

Відео з презентації ось тут 👇
https://fb.watch/qn9zzhuzSu/

#anthropologicalwriting
#anthropologicalvideo

Як ми їмо: кухня воєнного повсякдення

Без сумніву війна впливає на те, що ми їмо, і на те, як ми їмо. Різний досвід війни по-різному позначається на нашому повсякденні сьогодні і матиме вплив на наші харчові звички у майбутньому.

Команда Суспільного вирішила заглибитись у цю тему і створила чудовий Радіодокументальний проект "Як ми їмо: кухня воєнного повсякдення". У ньому можна почути справжні історії людей про харчування під час війни, зокрема, про їжу в окупації, а також поміркувати разом з експертами про наші нові харчові звички і практики.

Запис доступний за посиланням 👇
https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=3767590&fbclid=IwAR3w8SYlpEvIg9lWbVwjOSyMjkIbbuwJ7dYobj1ub44jHRN6stQmSTGlYCU_aem_AT4YX3_26oHX_SVbjbhwSJ335VFAsfnlNSWVZSlPM40Ue9O-7XTBnU8PBQS29PiZkQY

Родини українських ветеранів ❤️‍🩹 Як підтримати

Нещодавно ми з ГО принцип провели дослідження про піклувальників(иць) українських ветеранів. Більше про це читайте у попередньому пості. За посиланням коротко розповідаю про основні проблеми ветеранських родин та досвід їхнього вирішення в інших країнах:

https://www.youtube.com/watch?v=LKbw42grpKw

"Комунікація – це слабка ланка і системи охорони здоров'я, і армії". Полек про підтримку військових після поранень

Разом з Тетяною Трощинською говорили про дослідження ГО "Принцип" “За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця”:

🔸Чому чоловікам важко говорити про доглядову працю?
🔸Що не так з комунікацією із ветеранами та їхніми родинами на всіх рівнях?
🔸Доглядова праця: міжнародний досвід підтримки піклувальників
🔸Волонтери і турбота
🔸Чому потрібен аудит родин поранених і хворих ветеранів?
🔸Якої інформації бракує родинам ветеранів?

Текстовий і аудіозапис розмови за посиланням 👇 https://ukr.radio/prog-presenter.html?id=413

Що таке щоденний спротив, і в чому його сила?

Українці, які опинялися на окупованих територіях, дивували весь світ своїми сміливими відкритими протестами. Однак чим тривалішою була окупація і жорстокішими покарання за непокору, тим більше виникало прихованих форм щоденного спротиву.

🔸Що таке щоденний спротив, і в чому його ефективність?
🔸Що спільного селян Південної Азії та мешканців країн з авторитарними режимами?
🔸Як маскуються політичні протестні послання?
🔸Що таке інфраполітика, і до чого тут Пушкін?

Відповіді ось тут: https://life.pravda.com.ua/culture/arhiv-viyni-istoriji-ukrajinskogo-shchodennogo-sprotivu-301241/

#anthropologicalwriting