І ми знову на порозі здровоенного кіпіша. Удачі нам.

Ніколи так багато не подорожував, як на війні

Не можу передати словами відчуття, коли товариш з піхоти показує тобі на відео твій прильот по підарам, які стоять в сусідній від нього хаті, а на фоні звучить "бля, міномьотка красавчики"

Головне на війні - добре налагоджена логістика 😁

Вкотре дивуюсь наскільки сильно уставщина і бюрократія вбивають армію. Труп савєцького саюза продовжує смердіти навіть через десятки років після його смерті.

Але зміни відбуваються. Жаль шо повільно, добре що невпинно 🙃

Єбєйший кєйс, кароч

А згадайте як ми переживали коли Джонсонюк залишав посаду прем'єра. А тепер їх двоє 😁

Війна все розставляє на свої місця, змиває всі відтінки, залишаючи тільки біле і чорне.

Ілон Маск - підарас.

Майже хокку.

Водітєль - ваш найкращий військовий експерт 😁

Це тільки початок 🙃

Я сьогодні був запльований патріотами українчиками, які не вірять що солдатів не миють по місяцю поспіль 😁 сказали що я русня і пиздабол. Отаке )

Ну і як покращувати країну і армію, якщо ніхто навіть не хоче визнавати шо існують проблеми? Аналогічно в скотоублюдні є турбо-патріоти, які досі кричать про мощь расєйскай армії. Чим ці люди відрізняються по суті?

По екіпу хтось в коментах прям вимагає написати, а я вже навіть забув що я там хотів розказати 😁

Приїхав на курси підвищення кваліфікації, а тут читають радянський статут погано перекладений українською мовою і розказують як перед ВОПами встановлювати заборонені в Україні ОЗМ-72.

Україна була п'ятим в світі оператором протипіхотних мін по кількості (більше 10 мільйонів мін різного типу). Ми добровільно відмовилися від них в 1997 році і з тих пір послідовно і по сьогоднішній день їх утилізуємо. Фінансування цього цирку надавалось нам Євросоюзом.

США, Китай, Росія, Ізраїль, і ще кілька країн ратифікувати ций договір відмовились.

Сюр.

Дійсно, а нахуя нам у війні на виживання засоби ураження, які спрацьовують без участі людини, і бережуть життя наших військових.

Білий кінь, на якому ми так хочемо кататись буде залитий нашою ж кров'ю по шию. А нам і так нормально.

Знаєте, питання перемоги більше не стоїть в моїй голові. Це просто перейшло в розряд аксіом, і просто тупо не підлягає спростуванню, тільки осмисленню.

Єдина змінна в цьому прикладі - час. Ми переможемо, я знаю це точно, просто не знаю коли. Хочеться пошвидше. І через це мене стали турбувати питання, які перемогу віддаляють.

Тому так багато "зради" і тому я так різко реагую на всю ту хуйню, яку спостерігаю.

Нам треба тверезо оцінювати себе. Нам ще далеко до того стану суспільства, яким би ми хотіли бути. Дуже далеко. І боротьба з внутрішнім ворогом не менш важлива, за боротьбу з йобаною русньою.

Я продовжую боротись, і мені болить душа за кожен зайвий день війни, за кожне втрачене життя.

Забудьте "не на часі", забудьте "після війни все зміниться". Нічого не змінюється саме по собі, і якщо далі тікати від відповідальності - майбутнє не настане ніколи.

Золотий фонд цитат ЗСУ:

- Я не дивуюсь, я просто в ахуї.