Дуже настійливо прошу всіх забрати дітей від екранів комп’ютерів і відібрати у них телефони. Бо мене зараз понесе. Поставте себе на моє місце і зрозумієте.

Бляяяяяяяядь, сучаааааааааааааааааааара, підараааааааааааааааааааасіще! У голови районної ради Максима Самчика - Covid-19!!! Проблема не в цьому - зараз всі хворіють масово і підхопити цю заразу може кожен будь-де. Хоч самому Самчику треба було більш берегтися, і менш облизуватися з головою райдержадміністрації Людою Димидюк - знав же, що і у неї коронавірус.

Біда не в цьому. І це - дійсно біда. Біда у тому, що це падло, знаючи, що вже здав тест на корону, бо мав усі симптоми, за два дні скликав таємну сесію районної ради, а у четвер її провів. Так, курва-мать, спішив підкупити своїх виборців, що йому виявилося наплювати на все і на всіх. Бо, хоч сесія і була таємною, та було на ній кілька десятків чоловік у закритому просторі - депутатів, сільських голів, старост. Кожен з них потім пішов у свою громаду, розносячи болячку далі. А ця гнида Самчик, вже отримавши позитивний тест і дуже добре знаючи про свою хворобу, не пішов на ізоляцію, а організував потім ще кілька зустрічей з виборцями у Райгородоцькій громаді.

Люди, які приходили на зустріч з цим кандидатом-підаром на голову громади: а ви знали, що у нього Covid-19?

Від наших інсайдерів з Вчорайшенської сільської громади надійшла дуже цікава інформація про бізнес-партнера депутата обласної ради Сергія Орлюка - Ігоря Сторожева, який зараз активно просуває і фінансує виборчу кампанію Орлюка на посаду Бердичівського міського голови.
Кілька днів тому я вже розповідав про стосунки Орлюка і Сторожева (читайте про це трохи вище), про те, як у 2018 році Сторожев привів до влади у Вчорайшому Олександра Черешнюка і як потім новий голова громади за це віддячував Сторожева.

Та, як з'ясувалося, то були тільки квіточки на видимій поверхні. А тепер випливають набагато цікавіші подробиці. Публікуємо мовою оригіналу, як говорять "без купюр":

"Головою Черешнюком Олександром, під впливом керівника ПСП «Батьківщина» Ігоря Сторожева, започатковано вкрай цікаву схему виведення бюджетних коштів, які могли б піти на благоустрій громади, а фактично були спрямовані в кишені товаришів Сторожева Ігоря, а також в його власну кишеню і кишеню Черешнюка!

От і маємо цікаву ситуацію, як Ігорюня Сторожев зрозумів, що виділених йому його шісткою Черешнюком земель замало... Тому, з метою власного збагачення та збагачення Вашого любого голови Черешнюка Олександра, останні розробили план, як можна вивести Ваші кошти з громади, а саме Сторожевим Ігорем було запрошено свого проросійського товариша з АР Крим - Пасечніка Сергія Вікторовича та Нагорного Василя Олексійовича, які проживають в анексованій РФ республіці, а по паперам виконують різного роду роботи та послуги в Вчорайшенській ОТГ (можете переглянути офіційний сайт державних закупівель «Prozorro”, щоб самостійно впевнитися в правдивості слів наших інсайдерів).

Так, Пасечнік Сергій Вікторович, який зазначений виконавцем будівельних робіт по об’єктах «Будівництво розвідувально-експлуатаційної свердловини в с. Чорнорудка», «Реконструкція водопровідної мережі у с. Нова Чорнорудка Ружинського району», «Реконструкція водопровідної мережі у с. Крилівка Ружинського району», зі слів інсайдерів, був відсутній на материковій частині України під час виконання робіт та підписання актів виконаних. А насправді всі роботи проводились любим товаришем Ігорем Сторожевим, якому виконання вказаних роботі обійшлись в мізерні копійки, а з бюджету останній витягнув, вдумайтесь, 1,6 мільйони Ваших гривень!!! Ці кошти були розподілені між трьома особами, імена яких у вас вже крутяться в голові, але я вам ще раз їх перерахую: Олександр Черешнюк, Ігор Сторожев та Сергій Пасечнік.

Ще одним кадром із вказаної когорти є Нагорний Василь Олексійович, який зазначений постачальником продуктів харчування до об’єктів Вчорайшенської громади, і також був відсутній на материковій частині України під час виконання договірних зобов’язань. Хто виконував зазначені в договорах роботи та отримував кошти собі в карман, я думаю, ви вже здогадуєтесь. Правда здогадуєтесь?

Ах, і ще ж одне я зовсім забув... Любий пан Черешнюк забезпечив постійне виділення Ігорю Сторожеву земельних ділянок Вчорайшенської ОТГ, а це не одна сотня гектарів... А землі виділялись лише наближеним особам Черешнюка та Сторожева, які в обов’язковому порядку передавали її в оренду до ПСП «Батьківщина», яка належить тому ж самому Сторожеву...

Ось так і живе Ваша Вчорайшенська громада... А в передвиборчій агітації Олександр Черешнюк заявляє, як багато було зроблено для благоустрою Вчорайшенської ОТГ і що ще є багато перспективних планів... напевно планів з подальшого виведення коштів з бюджету ОТГ? Чи не так, пане Черешнюк та пане Сторожев? Які ще у вас є плани по викраденню коштів населення громади?

А ще, можливо комусь невідомо, відносно Черешнюка та Сторожева відкрите кримінальне провадження з приводу виведення та привласнення коштів з ОТГ...

Тому, мої любі друзі та мешканці Вчорайшенської ОТГ, дуже попрошу Вас гарно подумати, коли будете віддавати свій голос на виборах!".

Отакі цікаві схеми провертає бізнес-партнер Орлюка у Вчорайшенській громаді з маленьким бюджетом і кількома тисячами людей. Тепер не дивує його прагнення поставити на мерство свою людину у Бердичеві - тут можливості значно більші

Богдана Коляду щойно зафіксували на підкупі виборців у селі Скраглівка.
Кандидат особисто роздавав гроші. Суми, які отримували виборці, поки не озвучуються. Точно відомо, що гроші отримали за свій голос на виборах у неділю частина мешканців вулиць Залізнична, Свободи, Лесі Українки, ряду інших та провулку Інтернаціоналістів у Скраглівці.

Більш детальні подробиці підкупу з боку Коляди уточнюються

Василю Костянтинович! Майте совість! Не треба всьому Бердичеву демонструвати свій траур за програшем на виборах, увімкніть світло у місті. Серед тих, хто ходить зараз центральними вулицями є і ті, хто голосував за Вашого ставленика. Пожалійте хоч їх - зіб'ють і темряві і не спитають, хто й за кого голосував.
На відео вулиця Вінницька у ці хвилини. Інші у такій само темряві. Вже годину, як стемніло

Плюньте і розітріться!!!

Поки велика кількість і простих людей, і політиків місцевого масштабу рахували бюлетні, голоси і мандати після виснажливих місцевих виборів, голова Бердичівської районної ради Максим Самчик часу не гаяв. Виявилося, що під шумок, поки ніхто не особливо звертав увагу, він тихенько вже після виборів провів сесію районної ради. А на ній депутати під керівництвом Максима Самчика прийняли кілька дуже цікавих рішень.

Для тих, хто не знає, розкажу: Максим Самчик 25 жовтня виграв вибори у Райгородоцьку громаду і тепер буде головою у цій громаді. А вже 3 листопада депутати районної ради вирішили, що треба цій само районній раді чомусь вийти зі складу засновників кількох підприємств і передати їх чомусь не всім громадам району, а тільки одній. Здогадалися якій? Правильно - Райгородоцькій, у якій тепер головою буде Самчик. Тепер цій громаді передали районний Центр культури і дозвілля, «Інклюзивно-ресурсний центр» і, найкрутіше - «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Бердичівської районної ради. Передача Райгородку відбуватиметься, звісно, геть зі всім майном, яке є у цих районних підприємствах та установах. Майном, яке купувалося всіма громадами району. А дісталося тільки Райгородку.

Чи є тут якийсь кримінал? Не знаю - не знаю. Але совісті точно немає.

І для тих, хто задоволено потирає руки від того, що Максим Самчик тепер змінить крісло голови районної ради на крісло голови Райгородоцької сільської ради: ніякої зміни не буде. Точніше, зміниться назва посади Самчика, але не його крісло. Бо на цій само сесії депутати на чолі із Самчиком прийняли рішення №635 про надання Районному малому комунальному ремонтно-експлуатаційному підприємству Бердичівської районної ради дозволу на укладення договору оренди з Райгородоцькою сільською радою на оренду кабінету №38б, ½ частини кабінету 38, кабінету №27, розташованих на третьому поверсі адмінприміщення за адресою: м.Бердичів, пл..Соборна, 23 із встановленням орендної плати відповідно до чинного законодавства.

Розкажу про що йдеться. Ці всі кабінети - це кабінет голови районної ради і його заступника. Тепер їх вирішили віддати в оренду Райогородоцькій громаді, хоч раніше вона орендувала у цьому ж приміщенні інші кабінети. Так-що, Максимко нікуди не переїжджає. А от новий голова районної ради змушений буде шукати собі інший кабінет. І далеко не факт, що у цьому ж приміщенні.

Бо тут, дивіться, яка штука. Ще до цього рішення депутати прийняли інше - №632, яким вийшли зі складу засновників Районного малого комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства і включили до складу його засновників чотири громади - Райгородоцьку (куди ж без неї), Гришковецьку, Семенівську та Швайківську. Цим же самим громадам і цим само рішенням (№632) передано у спільну власність кілька приміщень. Серед них - приміщення районної ради за адресою м.Бердичів, вул.Соборна, 23.
Тобто, за логікою, передавши у власність іншим громадам це приміщення і вийшовши зі складу засновників РМ КРЕП, районна рада вже не мала права передавати ніякого кабінету із цього приміщення в оренду будь-кому. Але не це найбільша дурість.

Найбільша дурість полягає тепер у тому, що нове скликання районної ради, перше засідання якої може відбутися вже найближчими днями, тепер банально не має де проводити свої сесії. Бо немає тепер у районної ради ніякого приміщення. Тепер районна рада повинна іти до всіх чотирьох громад, яким це приміщення передано, і, падаючи у коліна, просити їх надати їм притулок для проведення сесій районної ради. А це, за законом, дуже непросто буде, тому що для цього кожна з громад тепер має провести свої сесії і дати (або не дати) дозвіл на передачу цього приміщення в оренду районній раді.

Що вже тут за кабінет для голови районної ради говорити. Тут би знайти, де самі сесії проводити. Ай-да, Максим, ай-да, сучара!

Майбутній новий міський голова Бердичева Сергій Орлюк написав у фейсбуку, що вчора майбутні депутати і він домовилися провести першу сесію першого грудня. Ну, і прапор вам в руки.
Чого так тягнуть з першою сесією - ясно, як Божий день: торгуються за місця і посади. У Орлюка зараз велика дилема: як дати всім, щоб самому повією не стати, ще й задоволення від цього отримати. А давати доведеться, бо у деяких нових депутатів апетити непомірні, а Орлюку їхні голоси ой як потрібні: рада може стати в позу, блокувати всі рішення мера і не прийняти будь-яку з його кадрових пропозицій. І доведеться тоді Орлюку працювати зі старою мазурівською командою, його виконкомом і структурою.

Дам Орлюку невелику підказочку: Сірожа, зверни увагу на водоканал. Запропонуй комусь там стати директором. Шматок такий ласий, що навіть Шелепа з його принципами погодиться, засуне їх у жопу і підтримуватиме тебе. І тоді вже не ти йому даватимеш, а він тобі.
А чого нє? Зарплата ж у директора водоканалу - фантастична, як для Бердичева. От звільнився з водоканалу попередній директор - поки депутат міської ради Микола Ейсмонт. Звільнився і декларацію після звільнення оприлюднив за цей рік.Ох яка цікава декларація: за 262 дні 2020 року (до 18 вересня) Микола Ейсмонт отримав у водоканалі заробітної плати 309113,00 грн - по більш ніж 36 тисяч гривень в місяць або по 1 179,82 грн у день, включаючи вихідні та святкові!!!

Бердичівляни! А ви на собі відчули, що у директора водоканалу така висока заробітна плата? Як вам смачненька водичка з ваших кранів? Не подавилися?

Сірожа Орлюк! Ну ти мене зрозумів?

Розчарую трохи тих, хто думав, що вибори у Бердичеві вже закінчилися. Ні, зараз розпочинається найцікавіше – поствиборчі розборки: хто, чого і як?

Зібрав пару днів назад поки діючий міський голова Василь Мазур званий банкет. Дійство мало назву «прощального» чи «подячного» (хто вже як розцінював), але точно було зване, бо потрапити туди можна було тільки по особливому запрошенню. Мазур позвав тих, хто багато років працював з ним разом (хоч це й не значить, що він був у його «команді») нібито подякувати за багаторічну плідну співпрацю – бізнесменів, силовиків, комунальників, чиновників та іншу різношерсту публіку. Волею долі опинився у колі «званих» і Лобовий. Знав би Мазур, що і я там був, зі всіма пив-закушував, з ним цокався. Як думаєте, що би він віддав, аби дізнатися - з ким?🙈

Але якщо чесно – «банкет» справив гнітюче враження. Кожної секунди на кожному слові і жесті всі розуміли: Мазур – «всьо». Звучали слова подяк як від Мазура, так і від запрошених, слова клятви у вічній дружбі, відданості і любові. «Не забувайте про мене – ніколи не забудемо!!!». Але всі відчували – це справді «всьо» і намагалися ховати очі при пильному погляді колишнього вожака. Та що казати, якщо навіть для зустрічі обрали не «Нептун» у центрі міста, як завжди в останні роки були за царювання Мазура, а одне із сіл району, подалі від людського ока.

Та не в цьому розборки. Під час званого банкет Мазур у кулуарах часто повторював про причини своєї (точніше – Романа Левицького) поразки на виборах. Виявляється, у всьому винен «один чоловічок». Імені не називав, тому хтось губився у здогадках, а хтось і розумів про кого мова. Я-то не просто розумів, але добре знав і знаю, про що мова.

Висуваючи Левицького на мери, Мазур розумів: Роман, якщо і виграє, буде дуже слабким мером, бо досвіду ніякого немає. І авторитету. І харизми. І левиної хватки. . І сам Мазур не дуже то і давав можливостей Левицькому себе показати на своєму фоні беззаперечного лідера. І… Тому знав, що після виборів нова міська рада обов’язково захоче «підкорити» нового голову. А ще боявся Мазур, що й Левицький після виборів може відчути власну самостійність і вийти з-під його контролю. Тому Мазур придумав, як він вважав, геніальний план.

По-перше, Костянтинович поставив Левицькому головну умову: дати можливість своїм заступникам Валентині Адаменко і Сергію Онофрійчуку «допрацювати до пенсії», залишивши їх заступниками і при Левицькому (Адаменко до пенсії лишилося 4 роки, Онофрійчуку – 5). Фактично, Мазур вважав, що таким чином зможе контролювати кожен крок Левицького. Ще одну мазурівську заступницю - Тамілу Павлішину – «допрацювати до пенсії» не пропонували, «бо ще молода». Хоча, насправді, Мазур ще раніше сам втратив довіру до Павлішиної, вважаючи, що вона «почала дивитись не у той бік».

По-друге, Мазур розумів, що чим менше у наступній міській раді буде політичних партій, чим вони будуть більшими за кількістю депутатів, тим простіше їм буде «сколотити коаліцію» проти Левицького. Тому і тут не обійшлося без «геніального плану» Мазура. Щоб цього не допустити, він вирішив роздробити партії і завести у раду багато малочисельних партій. Для цього у кілька партій, які Мазур вважав контрольованими – «Голос», «За майбутнє», «Наш край, «ЄС», «Батьківщину», «Силу і честь» - було заведено ним велику кількість однотипових людей: педагогів, медиків, підприємців, комунальників. З одного боку, вони всі у тій чи іншій мірі були залежними від мера, з іншого – у виборця мали розбігатися очі від того, за кого проголосувати: за директора школи, який іде від однієї партії, чи за завуча цієї ж школи, який іде від іншої партії. У результаті усі партії мали отримати приблизно однакову кількість голосів і отримати по 3-4 депутатські мандати. А зважаючи на те, що більшість майбутніх депутатів, за логікою Мазура, були б залежні від нього і йому «вдячні», вони б підкорювалися йому і виконували б усе, що скаже він, а не численні партійні керівники.
Ви тільки подивіться на списки усіх названих партій – побачите там усі знайомі обличчя з команди Мазура.

Був іще й третій план: зробити максимально можливе, щоб у складі нової ради було мінімум із родини Ястремських: звичайні довгострокові домовленості з ними не спрацьовували: Мазур вважав, що у Ястремських непомірні апетити і йому постійно доводилося виконувати все нові і нові їх «забаганки». Тим більш, що і Ястремських ставало все більше: до батька Олексія і доньки Анни додався ще й зять Анатолій Мартусенко. Ця «убойна» трійця у майбутній раді додала б додаткового головного болю Костянтиновичу і могла дуже легко взяти під контроль Левицького. І коли з Олексієм Ястремським та Анатолієм Мартусенком, які йшли першими номерами від «За майбутнього» «вождю» було непросто щось вдіяти і залишалося сподіватися тільки на диво, то Анну Ястремську Мазур постарався запхнути у завідомо непрохідну частину списку «Європейської Солідарності».
Говорячи наперед – спрацювала тільки третя частина «плану Мазура»: у підсумку ніхто з Ястремських-Мартусенків у раду не потрапив.

А у всьому іншому все раптом пішло не за планом.
Левицький, хоч і терпів присутність поруч з собою Онофрійчука й Адаменко (пам’ятаєте як на початку виборчої кампанії вони невідступно слідували за ним і спочатку навіть було інтригою, хто балотується у мери – Левицький, Онофрійчук чи Адаменко), бачити їх у своїй команді не хотів. Але прямо про це сказати Мазуру не наважувався, як і піти наперекір його волі – не прилаштувати його замів. Тому, зберігаючи формальну видимість, Левицький не те що не увів Адаменко й Онофрійчука до своєї команди, але й максимальної їх віддалив від безпосередньої участі у виборчому процесі.

Біда Левицького була у тому, що сам він ніколи прямо виборами не займався, тому довірився Мазуру і тим людям, які приводили його до перемоги ще починаючи з 2002 року. Проблема у тому, що на дворі зараз не 2002, а 2020 рік – те, що працювало тоді, абсолютно мертве зараз. Команда Мазура, перекочувавши з ним фізично у 2020 рік, ментально залишилася у 2002 році, без здатності прогресивно мислити, розвиватися, творити, рухатися в ногу з часом. Вони банально забули, що за цей час виросло нове покоління, яке має не лише інше виховання, але й думає зовсім по-іншому і просто не сприймає тих методів, якими користувалися їхні батьки-діди-прадіди. Торішні президентські і парламентські вибори це яскраво довели. Мазур постарів, видохся (тому і на вибори не пішов). Постаріла з ним і видохлася і його команда. Це треба було враховувати і Мазуру, і Левицькому. Але Мазур не розумів, що його команда вже нездатна перевершити саму себе, а Левицький про це просто не знав, повністю довірившись Мазуру.

І це було першою ключовою помилкою Мазура і Левицького: перший думав, що контролює процес, а другий довірливо вірив, що «всесильний» і зараз всесильний.

А потім грянув грім серед ясного неба. Хоча несподіваним він не був. Мазур не раз заявляв, що Левицький піде кандидатом у мери від «Європейської Солідарності», але сам у цей час вів «переговори» зі «Слугою народу». В останній момент «слуги» відмовили Левицькому, незважаючи на завезені «куди треба»…. Мазур нічого кращого не придумав, як пустити Левицького на вибори самовисуванцем, забувши про обітницю, дану «Європейській Солідарності». У «ЄС» такого «кидалова» не стерпіли і висунули свого кандидата – Віталія Березовенка, який так само вважався «людиною Мазура» і був на одному електоральному полі з Левицьким. Це могло стати справжньою катастрофою для Мазура-Левицького: при всіх розкладах Березовенко відтяв би у Левицького значну кількість голосів, які коштували б Роману перемоги (результати виборів це підтвердили). Зціпивши зуби, Мазур вирішив, що його впливу і бойової хватки вистачить для того, щоб «розрулити» і цю ситуацію: він свято вірив, що доб’ється, щоб Березовенко зняв свою кандидатуру з виборів, або щоб його зняла сама партія, яка його висунула.

Та Костянтинович не просто прорахувався, а показав свою безпорадність: Березовенко виявився «з яйцями» і з виборів не знявся, отримав Мазур по носі і від «ЄС» - там також не пішли на поводу у колись всесильного «Акелли».

Розуміючи, що так просто Березовенка не прибрати зі шляху, Мазур вирішив «вбити двох зайців одним пострілом» - взяти під контроль партію «Європейську Солідарність». На закритій нараді, яка у тісному колі особливо наближених до Мазура людей відбулася вже після прощального банкету, було прийнято рішення змінити Березовенка на посаді голови міської організації «ЄС». Для цього певна частина людей отримала від Мазура вказівку терміново заводнити партію «потрібними» кадрами. Далі, якщо у партії виявиться достатня кількість лояльних до Мазура людей, ті спробують ініціювати дострокові звітно-виборчі збори партії з висловленням недовіри Березовенку і обранням на посаду голови лояльної до Мазура людини. Але якщо побачать, що цей план може не спрацювати, команда Мазура готова вдатися і до радикальних методів: змусити Березовенка самого піти з посади, компроментувавши і дискредитувавши його шляхом запуску підробного компромату. Мазуру це не вперше. Але вперше вже у новій ролі – не мера, а звичайного смертного, читайте – дідуся-пенсіонера.

Звісно, що Березовенка на званому "благодарному" банкеті Мазура за багаторічне сите життя не було... Чи не прийшов на запрошення чи не кликали – невідомо. Той, хто раніше бував на подібних «сабантуях» Мазура, добре знає: якщо покликали – не прийти не можна, грозить наслідками, але і без запрошення з’являтися також було самогубством. Та це раптове потрапляння в немилість вже навряд чи на щось впливає.

Ох, і цікаво буде. Хто кого – старий вожак чи молодший, який багато чому навчився саме у нього?

25 жовтня стало справжньою катастрофою Мазура: мером став Орлюк, який виграв у Левицького 423 голоси. Зате Березовенко набрав майже 800 голосів. Неважко підрахувати, що арифметичне складання голосів Березовенка і Левицького гарантувало б перемогу у мерських виборах останньому. У міську раду не пройшли ні «Голос», ні "Наш край", ні «За майбутнє» (тут Мазур, правда, швидше зрадів, ніж засумував), «Батьківщина» ледь-ледь пройшла з трьома депутатами, у яких відразу «відкрилися» очі на те, як «Мазур їх кинув», обіцяючи величезну фракцію; "Сила і Честь», хоч і завела 5 депутатів, але повністю підконтрольними Мазуру виявилися тільки двоє – Павло Гайдаманчук і Любов Івасюк. Ще одним неприємним сюрпризом для Мазура став результат «Європейської Солідарності» на чолі з Березовенком, яка «примудрилася» не лише виграти вибори у міську раду, але й завести найбільшу фракцію.

Винного у провалі Мазур призначив миттєво. По-іншому бути не могло: як це так - 18 років міг усе, все йому вдавалося і виходило, а тут, раптом, бац - і не зміг. Тому винного призначити треба було негайно, щоб «зберегти обличчя». Ним і став отой таємничий «один чоловічок», про якого Мазур розповідав на прощальному банкеті. Здогадалися, про кого мова? Звісно, всі розуміють, хто винен насправді у цій поразці, крім самого «Акелли» - він навіть самому собі не міг і досі не може зізнатися, що «промахнувся» саме він.

Та чинний мер не з тих, хто звик здаватися. Він думає, що ще вміє прораховувати ситуації, має право і можливості розпоряджатися людськими долями і всі й досі готові виконувати його самодурні бажання. Тому Мазур задумав повернення до влади. Суть його плану проста: зараз всіма правдами і неправдами добитися обрання свого секретаря ради. А потім - когось купивши, когось залякавши, комусь пообіцявши «щасливе кадрове майбутнє» - він хоче ініціювати дострокове припинення повноважень нового мера Сергія Орлюка. А підконтрольний Мазуру секретар має оголосити про нові вибори мера і – маємо тріумфальне повернення Левицького чи й самого Мазура на посаду міського голови.

На роль секретаря Мазур тепер бачить тільки одну людину – Сергія Онофрійчука. Онофрійчук і сам не проти, а «купили» його тим, що у ролі секретаря пообіцяли безпроблемно пропрацювати 5 років – якраз стільки, скільки тому не вистачає до пенсії. Правда, Мазур мовчить про те, що далеко не факт, що після імпічменту Орлюку депутати не скинуть і Онофрійчука – їм буде значно вигідніше мати свого секретаря, який може з виборами тягнути дуже довго і сам залишатиметься мером. Так само як не розповів він Онофрійчуку і про те, як на пропозицію з житомирського штабу «ЄС» викинути Онофрійчука зі списку кандидатів у обласну раду Мазур відповів мовчазною згодою.

Тільки тут виникло кілька проблем. Перша – народний депутат Богдан Кицак вже почав скупку голосів за «свого» секретаря, яким він бачить свого помічника Богдана Коляду зі «Слуг народу». Вже точно відомо, що на пропозицію Кицака проголосувати за Коляду погодилися депутати із «мазурівської» партії «Сила і Честь» Павло Середюк й Ірина Антоннікова, у роздумах поки (але швидше за все погодиться) і бізнесмен Денис Сенаторов, якому пообіцяли величезні державні замовлення на його продукцію або величезні державні проблеми.

А друга, і на цей раз - ключова - проблема Мазура з реалізацією його плану - Березовенко, який для Мазура тепер як кістка в горлі. Він вже показав, що не просто готовий вести свою незалежну від Мазура гру, але і веде її з прицілом на майбутнє. При всіх розкладах, Орлюк став мером саме завдяки відтягнутим Березовенком голосам у Левицького. Крім того, при всіх найнесприятливіших умовах, завів найбільшу фракцію у міську раду, з якою тепер треба рахуватися. Війна між Мазуром і Березовенком вже є неприхованою, хоч поки і не публічною.

Та не переживайте Ви так, пане Мазур! Не так і погано може житися у відставці.
Спитайте у Ревеги! Живе собі зараз, горя не знає. Он будиночок прикупив на закордонних заморських курортах, разом з молодою коханою кілька місяців вже там прожив.
А чого б і ні? Вже не депутат, декларацію подавати не треба, декларувати заморський будинок на турецькому узбережжі теж не треба. А Ви, Костянтинович, ще й подарунок йому такий гарний зробили: під кінець своєї каденції офіційно дозволили йому торговельний центр у парку Шевченка збудувати.
Так-що, не так вже й погано у тій відставці живеться. Декому