Василю Костянтинович! Майте совість! Не треба всьому Бердичеву демонструвати свій траур за програшем на виборах, увімкніть світло у місті. Серед тих, хто ходить зараз центральними вулицями є і ті, хто голосував за Вашого ставленика. Пожалійте хоч їх - зіб'ють і темряві і не спитають, хто й за кого голосував.
На відео вулиця Вінницька у ці хвилини. Інші у такій само темряві. Вже годину, як стемніло

Плюньте і розітріться!!!

Поки велика кількість і простих людей, і політиків місцевого масштабу рахували бюлетні, голоси і мандати після виснажливих місцевих виборів, голова Бердичівської районної ради Максим Самчик часу не гаяв. Виявилося, що під шумок, поки ніхто не особливо звертав увагу, він тихенько вже після виборів провів сесію районної ради. А на ній депутати під керівництвом Максима Самчика прийняли кілька дуже цікавих рішень.

Для тих, хто не знає, розкажу: Максим Самчик 25 жовтня виграв вибори у Райгородоцьку громаду і тепер буде головою у цій громаді. А вже 3 листопада депутати районної ради вирішили, що треба цій само районній раді чомусь вийти зі складу засновників кількох підприємств і передати їх чомусь не всім громадам району, а тільки одній. Здогадалися якій? Правильно - Райгородоцькій, у якій тепер головою буде Самчик. Тепер цій громаді передали районний Центр культури і дозвілля, «Інклюзивно-ресурсний центр» і, найкрутіше - «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Бердичівської районної ради. Передача Райгородку відбуватиметься, звісно, геть зі всім майном, яке є у цих районних підприємствах та установах. Майном, яке купувалося всіма громадами району. А дісталося тільки Райгородку.

Чи є тут якийсь кримінал? Не знаю - не знаю. Але совісті точно немає.

І для тих, хто задоволено потирає руки від того, що Максим Самчик тепер змінить крісло голови районної ради на крісло голови Райгородоцької сільської ради: ніякої зміни не буде. Точніше, зміниться назва посади Самчика, але не його крісло. Бо на цій само сесії депутати на чолі із Самчиком прийняли рішення №635 про надання Районному малому комунальному ремонтно-експлуатаційному підприємству Бердичівської районної ради дозволу на укладення договору оренди з Райгородоцькою сільською радою на оренду кабінету №38б, ½ частини кабінету 38, кабінету №27, розташованих на третьому поверсі адмінприміщення за адресою: м.Бердичів, пл..Соборна, 23 із встановленням орендної плати відповідно до чинного законодавства.

Розкажу про що йдеться. Ці всі кабінети - це кабінет голови районної ради і його заступника. Тепер їх вирішили віддати в оренду Райогородоцькій громаді, хоч раніше вона орендувала у цьому ж приміщенні інші кабінети. Так-що, Максимко нікуди не переїжджає. А от новий голова районної ради змушений буде шукати собі інший кабінет. І далеко не факт, що у цьому ж приміщенні.

Бо тут, дивіться, яка штука. Ще до цього рішення депутати прийняли інше - №632, яким вийшли зі складу засновників Районного малого комунального ремонтно-експлуатаційного підприємства і включили до складу його засновників чотири громади - Райгородоцьку (куди ж без неї), Гришковецьку, Семенівську та Швайківську. Цим же самим громадам і цим само рішенням (№632) передано у спільну власність кілька приміщень. Серед них - приміщення районної ради за адресою м.Бердичів, вул.Соборна, 23.
Тобто, за логікою, передавши у власність іншим громадам це приміщення і вийшовши зі складу засновників РМ КРЕП, районна рада вже не мала права передавати ніякого кабінету із цього приміщення в оренду будь-кому. Але не це найбільша дурість.

Найбільша дурість полягає тепер у тому, що нове скликання районної ради, перше засідання якої може відбутися вже найближчими днями, тепер банально не має де проводити свої сесії. Бо немає тепер у районної ради ніякого приміщення. Тепер районна рада повинна іти до всіх чотирьох громад, яким це приміщення передано, і, падаючи у коліна, просити їх надати їм притулок для проведення сесій районної ради. А це, за законом, дуже непросто буде, тому що для цього кожна з громад тепер має провести свої сесії і дати (або не дати) дозвіл на передачу цього приміщення в оренду районній раді.

Що вже тут за кабінет для голови районної ради говорити. Тут би знайти, де самі сесії проводити. Ай-да, Максим, ай-да, сучара!

Майбутній новий міський голова Бердичева Сергій Орлюк написав у фейсбуку, що вчора майбутні депутати і він домовилися провести першу сесію першого грудня. Ну, і прапор вам в руки.
Чого так тягнуть з першою сесією - ясно, як Божий день: торгуються за місця і посади. У Орлюка зараз велика дилема: як дати всім, щоб самому повією не стати, ще й задоволення від цього отримати. А давати доведеться, бо у деяких нових депутатів апетити непомірні, а Орлюку їхні голоси ой як потрібні: рада може стати в позу, блокувати всі рішення мера і не прийняти будь-яку з його кадрових пропозицій. І доведеться тоді Орлюку працювати зі старою мазурівською командою, його виконкомом і структурою.

Дам Орлюку невелику підказочку: Сірожа, зверни увагу на водоканал. Запропонуй комусь там стати директором. Шматок такий ласий, що навіть Шелепа з його принципами погодиться, засуне їх у жопу і підтримуватиме тебе. І тоді вже не ти йому даватимеш, а він тобі.
А чого нє? Зарплата ж у директора водоканалу - фантастична, як для Бердичева. От звільнився з водоканалу попередній директор - поки депутат міської ради Микола Ейсмонт. Звільнився і декларацію після звільнення оприлюднив за цей рік.Ох яка цікава декларація: за 262 дні 2020 року (до 18 вересня) Микола Ейсмонт отримав у водоканалі заробітної плати 309113,00 грн - по більш ніж 36 тисяч гривень в місяць або по 1 179,82 грн у день, включаючи вихідні та святкові!!!

Бердичівляни! А ви на собі відчули, що у директора водоканалу така висока заробітна плата? Як вам смачненька водичка з ваших кранів? Не подавилися?

Сірожа Орлюк! Ну ти мене зрозумів?

Розчарую трохи тих, хто думав, що вибори у Бердичеві вже закінчилися. Ні, зараз розпочинається найцікавіше – поствиборчі розборки: хто, чого і як?

Зібрав пару днів назад поки діючий міський голова Василь Мазур званий банкет. Дійство мало назву «прощального» чи «подячного» (хто вже як розцінював), але точно було зване, бо потрапити туди можна було тільки по особливому запрошенню. Мазур позвав тих, хто багато років працював з ним разом (хоч це й не значить, що він був у його «команді») нібито подякувати за багаторічну плідну співпрацю – бізнесменів, силовиків, комунальників, чиновників та іншу різношерсту публіку. Волею долі опинився у колі «званих» і Лобовий. Знав би Мазур, що і я там був, зі всіма пив-закушував, з ним цокався. Як думаєте, що би він віддав, аби дізнатися - з ким?🙈

Але якщо чесно – «банкет» справив гнітюче враження. Кожної секунди на кожному слові і жесті всі розуміли: Мазур – «всьо». Звучали слова подяк як від Мазура, так і від запрошених, слова клятви у вічній дружбі, відданості і любові. «Не забувайте про мене – ніколи не забудемо!!!». Але всі відчували – це справді «всьо» і намагалися ховати очі при пильному погляді колишнього вожака. Та що казати, якщо навіть для зустрічі обрали не «Нептун» у центрі міста, як завжди в останні роки були за царювання Мазура, а одне із сіл району, подалі від людського ока.

Та не в цьому розборки. Під час званого банкет Мазур у кулуарах часто повторював про причини своєї (точніше – Романа Левицького) поразки на виборах. Виявляється, у всьому винен «один чоловічок». Імені не називав, тому хтось губився у здогадках, а хтось і розумів про кого мова. Я-то не просто розумів, але добре знав і знаю, про що мова.

Висуваючи Левицького на мери, Мазур розумів: Роман, якщо і виграє, буде дуже слабким мером, бо досвіду ніякого немає. І авторитету. І харизми. І левиної хватки. . І сам Мазур не дуже то і давав можливостей Левицькому себе показати на своєму фоні беззаперечного лідера. І… Тому знав, що після виборів нова міська рада обов’язково захоче «підкорити» нового голову. А ще боявся Мазур, що й Левицький після виборів може відчути власну самостійність і вийти з-під його контролю. Тому Мазур придумав, як він вважав, геніальний план.

По-перше, Костянтинович поставив Левицькому головну умову: дати можливість своїм заступникам Валентині Адаменко і Сергію Онофрійчуку «допрацювати до пенсії», залишивши їх заступниками і при Левицькому (Адаменко до пенсії лишилося 4 роки, Онофрійчуку – 5). Фактично, Мазур вважав, що таким чином зможе контролювати кожен крок Левицького. Ще одну мазурівську заступницю - Тамілу Павлішину – «допрацювати до пенсії» не пропонували, «бо ще молода». Хоча, насправді, Мазур ще раніше сам втратив довіру до Павлішиної, вважаючи, що вона «почала дивитись не у той бік».

По-друге, Мазур розумів, що чим менше у наступній міській раді буде політичних партій, чим вони будуть більшими за кількістю депутатів, тим простіше їм буде «сколотити коаліцію» проти Левицького. Тому і тут не обійшлося без «геніального плану» Мазура. Щоб цього не допустити, він вирішив роздробити партії і завести у раду багато малочисельних партій. Для цього у кілька партій, які Мазур вважав контрольованими – «Голос», «За майбутнє», «Наш край, «ЄС», «Батьківщину», «Силу і честь» - було заведено ним велику кількість однотипових людей: педагогів, медиків, підприємців, комунальників. З одного боку, вони всі у тій чи іншій мірі були залежними від мера, з іншого – у виборця мали розбігатися очі від того, за кого проголосувати: за директора школи, який іде від однієї партії, чи за завуча цієї ж школи, який іде від іншої партії. У результаті усі партії мали отримати приблизно однакову кількість голосів і отримати по 3-4 депутатські мандати. А зважаючи на те, що більшість майбутніх депутатів, за логікою Мазура, були б залежні від нього і йому «вдячні», вони б підкорювалися йому і виконували б усе, що скаже він, а не численні партійні керівники.
Ви тільки подивіться на списки усіх названих партій – побачите там усі знайомі обличчя з команди Мазура.

Був іще й третій план: зробити максимально можливе, щоб у складі нової ради було мінімум із родини Ястремських: звичайні довгострокові домовленості з ними не спрацьовували: Мазур вважав, що у Ястремських непомірні апетити і йому постійно доводилося виконувати все нові і нові їх «забаганки». Тим більш, що і Ястремських ставало все більше: до батька Олексія і доньки Анни додався ще й зять Анатолій Мартусенко. Ця «убойна» трійця у майбутній раді додала б додаткового головного болю Костянтиновичу і могла дуже легко взяти під контроль Левицького. І коли з Олексієм Ястремським та Анатолієм Мартусенком, які йшли першими номерами від «За майбутнього» «вождю» було непросто щось вдіяти і залишалося сподіватися тільки на диво, то Анну Ястремську Мазур постарався запхнути у завідомо непрохідну частину списку «Європейської Солідарності».
Говорячи наперед – спрацювала тільки третя частина «плану Мазура»: у підсумку ніхто з Ястремських-Мартусенків у раду не потрапив.

А у всьому іншому все раптом пішло не за планом.
Левицький, хоч і терпів присутність поруч з собою Онофрійчука й Адаменко (пам’ятаєте як на початку виборчої кампанії вони невідступно слідували за ним і спочатку навіть було інтригою, хто балотується у мери – Левицький, Онофрійчук чи Адаменко), бачити їх у своїй команді не хотів. Але прямо про це сказати Мазуру не наважувався, як і піти наперекір його волі – не прилаштувати його замів. Тому, зберігаючи формальну видимість, Левицький не те що не увів Адаменко й Онофрійчука до своєї команди, але й максимальної їх віддалив від безпосередньої участі у виборчому процесі.

Біда Левицького була у тому, що сам він ніколи прямо виборами не займався, тому довірився Мазуру і тим людям, які приводили його до перемоги ще починаючи з 2002 року. Проблема у тому, що на дворі зараз не 2002, а 2020 рік – те, що працювало тоді, абсолютно мертве зараз. Команда Мазура, перекочувавши з ним фізично у 2020 рік, ментально залишилася у 2002 році, без здатності прогресивно мислити, розвиватися, творити, рухатися в ногу з часом. Вони банально забули, що за цей час виросло нове покоління, яке має не лише інше виховання, але й думає зовсім по-іншому і просто не сприймає тих методів, якими користувалися їхні батьки-діди-прадіди. Торішні президентські і парламентські вибори це яскраво довели. Мазур постарів, видохся (тому і на вибори не пішов). Постаріла з ним і видохлася і його команда. Це треба було враховувати і Мазуру, і Левицькому. Але Мазур не розумів, що його команда вже нездатна перевершити саму себе, а Левицький про це просто не знав, повністю довірившись Мазуру.

І це було першою ключовою помилкою Мазура і Левицького: перший думав, що контролює процес, а другий довірливо вірив, що «всесильний» і зараз всесильний.

А потім грянув грім серед ясного неба. Хоча несподіваним він не був. Мазур не раз заявляв, що Левицький піде кандидатом у мери від «Європейської Солідарності», але сам у цей час вів «переговори» зі «Слугою народу». В останній момент «слуги» відмовили Левицькому, незважаючи на завезені «куди треба»…. Мазур нічого кращого не придумав, як пустити Левицького на вибори самовисуванцем, забувши про обітницю, дану «Європейській Солідарності». У «ЄС» такого «кидалова» не стерпіли і висунули свого кандидата – Віталія Березовенка, який так само вважався «людиною Мазура» і був на одному електоральному полі з Левицьким. Це могло стати справжньою катастрофою для Мазура-Левицького: при всіх розкладах Березовенко відтяв би у Левицького значну кількість голосів, які коштували б Роману перемоги (результати виборів це підтвердили). Зціпивши зуби, Мазур вирішив, що його впливу і бойової хватки вистачить для того, щоб «розрулити» і цю ситуацію: він свято вірив, що доб’ється, щоб Березовенко зняв свою кандидатуру з виборів, або щоб його зняла сама партія, яка його висунула.

Та Костянтинович не просто прорахувався, а показав свою безпорадність: Березовенко виявився «з яйцями» і з виборів не знявся, отримав Мазур по носі і від «ЄС» - там також не пішли на поводу у колись всесильного «Акелли».

Розуміючи, що так просто Березовенка не прибрати зі шляху, Мазур вирішив «вбити двох зайців одним пострілом» - взяти під контроль партію «Європейську Солідарність». На закритій нараді, яка у тісному колі особливо наближених до Мазура людей відбулася вже після прощального банкету, було прийнято рішення змінити Березовенка на посаді голови міської організації «ЄС». Для цього певна частина людей отримала від Мазура вказівку терміново заводнити партію «потрібними» кадрами. Далі, якщо у партії виявиться достатня кількість лояльних до Мазура людей, ті спробують ініціювати дострокові звітно-виборчі збори партії з висловленням недовіри Березовенку і обранням на посаду голови лояльної до Мазура людини. Але якщо побачать, що цей план може не спрацювати, команда Мазура готова вдатися і до радикальних методів: змусити Березовенка самого піти з посади, компроментувавши і дискредитувавши його шляхом запуску підробного компромату. Мазуру це не вперше. Але вперше вже у новій ролі – не мера, а звичайного смертного, читайте – дідуся-пенсіонера.

Звісно, що Березовенка на званому "благодарному" банкеті Мазура за багаторічне сите життя не було... Чи не прийшов на запрошення чи не кликали – невідомо. Той, хто раніше бував на подібних «сабантуях» Мазура, добре знає: якщо покликали – не прийти не можна, грозить наслідками, але і без запрошення з’являтися також було самогубством. Та це раптове потрапляння в немилість вже навряд чи на щось впливає.

Ох, і цікаво буде. Хто кого – старий вожак чи молодший, який багато чому навчився саме у нього?

25 жовтня стало справжньою катастрофою Мазура: мером став Орлюк, який виграв у Левицького 423 голоси. Зате Березовенко набрав майже 800 голосів. Неважко підрахувати, що арифметичне складання голосів Березовенка і Левицького гарантувало б перемогу у мерських виборах останньому. У міську раду не пройшли ні «Голос», ні "Наш край", ні «За майбутнє» (тут Мазур, правда, швидше зрадів, ніж засумував), «Батьківщина» ледь-ледь пройшла з трьома депутатами, у яких відразу «відкрилися» очі на те, як «Мазур їх кинув», обіцяючи величезну фракцію; "Сила і Честь», хоч і завела 5 депутатів, але повністю підконтрольними Мазуру виявилися тільки двоє – Павло Гайдаманчук і Любов Івасюк. Ще одним неприємним сюрпризом для Мазура став результат «Європейської Солідарності» на чолі з Березовенком, яка «примудрилася» не лише виграти вибори у міську раду, але й завести найбільшу фракцію.

Винного у провалі Мазур призначив миттєво. По-іншому бути не могло: як це так - 18 років міг усе, все йому вдавалося і виходило, а тут, раптом, бац - і не зміг. Тому винного призначити треба було негайно, щоб «зберегти обличчя». Ним і став отой таємничий «один чоловічок», про якого Мазур розповідав на прощальному банкеті. Здогадалися, про кого мова? Звісно, всі розуміють, хто винен насправді у цій поразці, крім самого «Акелли» - він навіть самому собі не міг і досі не може зізнатися, що «промахнувся» саме він.

Та чинний мер не з тих, хто звик здаватися. Він думає, що ще вміє прораховувати ситуації, має право і можливості розпоряджатися людськими долями і всі й досі готові виконувати його самодурні бажання. Тому Мазур задумав повернення до влади. Суть його плану проста: зараз всіма правдами і неправдами добитися обрання свого секретаря ради. А потім - когось купивши, когось залякавши, комусь пообіцявши «щасливе кадрове майбутнє» - він хоче ініціювати дострокове припинення повноважень нового мера Сергія Орлюка. А підконтрольний Мазуру секретар має оголосити про нові вибори мера і – маємо тріумфальне повернення Левицького чи й самого Мазура на посаду міського голови.

На роль секретаря Мазур тепер бачить тільки одну людину – Сергія Онофрійчука. Онофрійчук і сам не проти, а «купили» його тим, що у ролі секретаря пообіцяли безпроблемно пропрацювати 5 років – якраз стільки, скільки тому не вистачає до пенсії. Правда, Мазур мовчить про те, що далеко не факт, що після імпічменту Орлюку депутати не скинуть і Онофрійчука – їм буде значно вигідніше мати свого секретаря, який може з виборами тягнути дуже довго і сам залишатиметься мером. Так само як не розповів він Онофрійчуку і про те, як на пропозицію з житомирського штабу «ЄС» викинути Онофрійчука зі списку кандидатів у обласну раду Мазур відповів мовчазною згодою.

Тільки тут виникло кілька проблем. Перша – народний депутат Богдан Кицак вже почав скупку голосів за «свого» секретаря, яким він бачить свого помічника Богдана Коляду зі «Слуг народу». Вже точно відомо, що на пропозицію Кицака проголосувати за Коляду погодилися депутати із «мазурівської» партії «Сила і Честь» Павло Середюк й Ірина Антоннікова, у роздумах поки (але швидше за все погодиться) і бізнесмен Денис Сенаторов, якому пообіцяли величезні державні замовлення на його продукцію або величезні державні проблеми.

А друга, і на цей раз - ключова - проблема Мазура з реалізацією його плану - Березовенко, який для Мазура тепер як кістка в горлі. Він вже показав, що не просто готовий вести свою незалежну від Мазура гру, але і веде її з прицілом на майбутнє. При всіх розкладах, Орлюк став мером саме завдяки відтягнутим Березовенком голосам у Левицького. Крім того, при всіх найнесприятливіших умовах, завів найбільшу фракцію у міську раду, з якою тепер треба рахуватися. Війна між Мазуром і Березовенком вже є неприхованою, хоч поки і не публічною.

Та не переживайте Ви так, пане Мазур! Не так і погано може житися у відставці.
Спитайте у Ревеги! Живе собі зараз, горя не знає. Он будиночок прикупив на закордонних заморських курортах, разом з молодою коханою кілька місяців вже там прожив.
А чого б і ні? Вже не депутат, декларацію подавати не треба, декларувати заморський будинок на турецькому узбережжі теж не треба. А Ви, Костянтинович, ще й подарунок йому такий гарний зробили: під кінець своєї каденції офіційно дозволили йому торговельний центр у парку Шевченка збудувати.
Так-що, не так вже й погано у тій відставці живеться. Декому

Он воно як! А так можна було???
Олександр Доманський із «Ріо-Бердичів» провів невеличке розслідування і встановив, що бердичівський водоканал уклав договір із Адвокатським бюро «Поліщук і партнери» на представництво інтересів водоканалу.

Доманського дуже зацікавив цей договір, який був укладений 1 жовтня. Бо спочатку він був укладений тільки на суму 49432,50 грн. АБ «Поліщук і партнери» мали за цю суму надавати правову допомогу водоканалу протягом 90 годин до кінця року (вартість однієї години – 549,25 грн). Але раптом через місяць, 4 листопада, сторони уклали додаткову угоду: тепер вже вартість однієї години мала складати 878,80 грн, а сама кількість годин збільшилася з 90 до 190. Таким чином, загальна сума, яку водоканал має виплатити АБ «Поліщук і партнери» до кінця року, становить вже 166972,00 грн.

Доманського дуже зацікавило, що ж такого зробила ця фірма, що вартість її послуг зросла утричі за один місяць. Провівши власне дослідження, Олександр вийшов на начальника юридичного відділу водоканалу Юлію Владиславівну, яка розповіла, що «угоду з адвокатами комунальному підприємству дійсно довелось укладати, бо судовий спір з податковою службою вартістю півтора мільйона гривень у першій інстанції підприємство програло, а ось у апеляційній інстанції, після залучення адвокатської фірми – виграло». Але пізніше директор водоканалу Костянтин Анучін пояснив Доманському, що Юлія Владиславівна не працює в штаті водоканалу, як її помилково представили по телефону, а лише виконує адвокатські дії на замовлення. І виконує їх успішно, про що свідчать виграні суди.

Редактор «Ріо-Бердичів» з’ясував, що адвокатське бюро «Поліщук і партнери» створено лише 31 серпня цього року, зареєстровано воно у Бердичеві по вулиці Старікова, 9, кв.50, а єдиним засновником цього бюро є Поліщук Юлія Владиславівна. Так-так – та сама Юлія Владиславівна.
На цьому Доманський своє розслідування завершив, підсумувавши, що укладення договорів комунальними підприємствами і установами з адвокатами є нормальною цивілізованою практикою.

Доманський кінчив, а от ми не заспокоїлися. Бо щось таке мало помітне шкребло від цього розслідування. Ми, наприклад, звернули увагу на те, що АБ «Поліщук і партнери» було створено лише 31 серпня цього року, а вже за місяць отримало перше серйозне замовлення. І знаєте, що виявилося? З 28 вересня цього року на водоканалі змінився керівник – на цю посаду було призначено Костянтина Анучіна. Те, що саме він буде директором, Анучін знав ще за місяць до свого призначення, у серпні. І у серпні було створено АБ «Поліщук і партнери». Уловлюєте логіку? Якщо ні, то проведу далі деякі паралелі.

Костянтина Анучіна у Бердичеві більш знають як багаторічного незмінного директора хлібозаводу. І от яка цікава ситуація: коли Костянтин Анучін був директором хлібозаводу, юристом на цьому підприємстві працювала Поліщук Юлія Владиславівна, яка у 2014-15 роках, навіть, представляла хлібзавод у судах у 5 адміністративних справах.

Потім, коли Анучін перейшов на роботу у водоканал на посаду заступника директора, він перетягнув з собою і Юлію Владиславівну, яку призначили начальником юридичного відділу. Так що, Доманському спочатку дали практично правдиву інформацію – Юлія дійсно була начальником юрвідділу. Але з відносно невеликою зарплатою, яку, до того ж, виплачували нерегулярно. Більше того, наприкінці травня Поліщук Юлія Владиславівна звернулася з позовом до …водоканалу, який заборгував їй 447,39 гривень заробітної плати. Цю справу було призначено до розгляду на 6 липня 2020 року, але результати невідомі досі.

Саме тому й з’явилася у чиїйсь мудрій голові ідея: нащо бути начальником юрвідділу з відносно невисокою зарплатою, якщо можна виконувати ту саму роботу як адвокат і отримувати за це величезні гроші – більше 55 тисяч гривень за місяць.

​Про наявність конфлікту інтересів я тут вже й не кажу: адвокат представляє інтереси водоканалу і сам же з ним судиться за зарплату. Нагадаю тільки, що Юлія Владиславівна пояснила Доманському про причини укладення договору з адвокатом: «підприємство програло податкові суд у першій інстанції, а як прийшли адвокати – зразу виграло у апеляції».

Ви там, бл@дь, зовсім ухи об’їлися? Чи не спеціально ця Юлька, бл@дь, як була начальником юрвідділу на водоканалі і отримувала за це зарплату, суди програвала, щоб тепер їх «виграти», але за значно більші гроші? Бо програні вони були у першій інстанції саме у той час, коли Юлія Поліщук працювала юристом водоканалу. Костянтин Іванович? А Мазур знає про цю вашу з Юлькою «хімію»? Чи і він в долі?

Думали, то все? Хренушки вам. Ця сама Поліщук Юлія Владиславівна як адвокат 8 жовтня уклала договір зі ще одним комунальним підприємством – МК «ВЖРЕП №7» - на суму 10 510,00 грн. За що адвокат Поліщук Ю.В. отримає ці гроші від сьомого жеку – невідомо, бо текст договору прочитати у нас немає технічної можливості. Але відомо, що 15 липня цього року Юлія Поліщук вже представляла інтереси сьомого жеку у суді. І навіть виграла апеляцію: суд зменшив суму збитків, які жек мав заплатити за заподіяну ним одному з мешканців шкоду – замість 70 874,60 грн. він заплатить 70 100,00 грн. Тобто, на 774,60 грн менше, ніж вирішив суд першої інстанції. А договір укладено адвокатом з жеком на 10510,00 грн. Гарна допомога, нічого не скажеш

Поліція Житомирщини прозвітувала сьогодні, що за увесь виборчий період відкрила 39 кримінальних проваджень, пов’язаних із виборами. Ніякої конкретики, правда, не назвали.
А тепер уважно слідкуйте за "пальчиками". Ви звернули увагу, що останні півтора роки діючий міський голова Василь Мазур став якийсь аж надто інертний? Ніяких тобі публічних заяв проти чинної верховної влади, ніяких різких рухів чи кроків. Секрет знаєте? Пам’ятаєте, як півтора роки тому бердичівський підприємець Володимир Синявський підпалив себе на сесії міської ради у знак протесту проти дій міської влади? Чи є якась конкретна провина міської влади - не обговорюємо у цей момент. Але поліція тоді відкрила справу за фактом доведення до самогубства і Мазур весь час був на волосині, очікуючи оголошення йому підозри. Через те і не рипався зовсім увесь цей час.

За "пальчиками" слідкуйте і далі. За кілька тижнів до дня голосування поліція відкрила кримінальне провадження за фактом підкупу виборців. Тоді кандидат на посаду міського голови Сергій Орлюк привіз у школу №2 та реабілітаційний центр подарунки у вигляді сантехніки. Поліція це розцінила як підкуп виборців і відкрила за цим фактом кримінальну справу. Розслідування триває і зараз, а Орлюк знаходиться у підвішеному стані, чекаючи у будь-який момент оголошення йому підозри. Знаючи ситуацію з Мазуром і багатьма подібними випадками по всій країні і раніше, може сміливо припустити, що так Орлюка можуть тримати міцно "за яйця" дуже довго. Ледь рипнеться проти - одразу стиснуть. А як мовчатиме - триматиме їх у повному здоров’ї всі 5 років.

Хай ні на кого не впливає той факт, що Орлюк зараз не боїться на мітинги їздити і про недопустимість карантинів говорити вголос: він зараз ще ніхто, то і яйця його цілі. А от стане офіційно мером, побачимо, як заспіває. У кастрованих голосочки дзвінкі, та жалібні

​Ну всьо, Самчик, пи@да тобі!
Знаєте, що відбувається у ці дні, і в ці хвилини? У районній раді поспіхом знищують документи. За вказівкою голови районної ради Максима Самчика частина документів банально вивозиться з приміщення районної ради, частину спалюють геть. Дійшло вже до абсурду: знищено геть усю офіційну інформацію, навіть, на сайті районної ради: розділ з прийнятими радою рішеннями став зовсім порожній - знищили геть усе, включаючи результати голосування кожного депутата за кожне рішення (хоч зберігатися ця інформація повинна необмежений термін). У розділі з проектами рішень є лише проекти на наступну сесію. У розділі з розпорядженнями голови районної ради вичищено також геть усі, залишено тільки розпорядження про скликання сесій. А всі розпорядження, якими Самчик направо-наліво роздавав землі і комунальне майно усім своїм зацікавленим прихвостням - знищені. Так спішив Максим, що почистив не тільки свої розпорядження, але й своєї попередниці - Софії Томашевської.

А знаєте, чому це все відбувається? Бо на завтра Самчик скликає позачергову сесію районної ради, на якій його відправлять у відставку. І Самчик знає, що вже за кілька днів головою районної ради стане зовсім інша людина й будуть керувати інші депутати. І далеко не факт, що це буде 21-річна донька Самчика Марія Максимівна, яку він всіма неправдами намагається затягнути на посаду голови районної ради замість себе (когось із депутатів купує, когось - шантажує). І знає Максим, що новий голова і нові депутати вивернуть назовні всі махінації та схеми Максимки. Того й знищує всі максимально можливі документи.

Максиме! А знаєш, у чому ти прорахувався? Ти ж добре розумієш, що я спостерігаю за тобою вже давно. І маю не лише скріншоти всіх виданих тобою розпоряджень і прийнятих сесією рішень, але й на руках - велику частину твоїх розпоряджень і рішень сесії з "мокрими" печатками і твоїми підписами. Того й кажу ще раз: "Пи@да тобі, Максиме"

Вчора Максим Самчик офіційно став Райгородоцьким сільським головою. Повноважень таких він набув під час першої сесії сільської ради і вже зразу довів, що пи@дюк він - ще той.
Про те, як все відбувалося, яких рішень встиг прийняти і як на сесію збиралися Covidні депутати Лобовому написали самі мешканці громади.
Читайте самі:

"Доброго дня!!! Трішки інформації про першу сесію Райгородоцької ОТГ. Новий очільник громади попри карантин провів сесію в приміщенні Райгородоцького закладу загальної середньої освіти, чим наразив на небезпеку колектив та учнів на небезпеку (при тому що в приміщення школи батькам зась, дітей зустрічають біля воріт).
Та і це ще ягідки. На сесії була присутня директриса Райгородоцької школи пані Колесник Олена Миколаївна, яка має позитивний тест на Covid-19, яка до речі має бути на самоізоляції, але вона цим понехтувала, наражаючи на небезпеку оточуючих (хотіла глибше лизнути Максимчику).
Цікаво чим сьогодні думає директор прийшовши на роботу до дітей з позитивним тестом? І чи має моральне право ця особа обіймати займану посаду?
І ще трішки інфи про надбавки до з/п новому очільнику: не так давно під час виборчої компанії Максік кричав і дзвонив в усі дзвони про космічно велику з/п попередньої голови, і що коли він прийде до влади все буде по іншому, і що такої великої з/п і премії він не матиме, але не тут то було... Максютка і тут обвів усіх кругом пальця, матиме ще більшу з/п ніж попередня голова, крім усіх надбавок встановлених законом матиме 100% премії та ще й ОТГ вимушена буде платити надбавку за науковий ступінь.
Не розумію чим думала і чим керувалася нова команда обираючи претендентів на старост, Маркушівський старостат очолить Прищепа Леся Володимирівна, яка ішла в депутати і набрала в с. Маркуші 4 голоси, або Буряківський старостат очолить комуняка і неадекват Костя Демчук який знову ж у своїх рідних Буряках набрав 8 голосів. Ось такі авторитетні люди керуватимуть громадою. Якось так... Сумно"

​У Максима Самчика - справжній зоряний час: вже третій підряд пост про нього.
19 листопада у Максима Самчика був останній робочий день у районній раді. А вже 20 листопада з ним провели повний фінансовий розрахунок. За 19 днів листопада екс-голова районної ради Максим Самчик отримав 72 937.16 UAH. Тобто - по 3 838,80 грн за один день листопада, включаючи вихідні та неробочі дні. Як вам таке в умовах, коли районна лікарня не може знайти гроші, щоб за дрова заплатити на зимовий період?

Люблять наші чиновники себе і увагу до себе. Максим Самчик собі розрахункові хапнув шалені (з розрахунку – по дві мінімальні пенсії за день), а Василь Мазур отримає найвищу бердичівську відзнаку – «Орден Бердичева».

Рішення про вручення цього ордену сьогодні за клопотанням трудових колективів, членів виконкому та небайдужих городян прийняв одноголосно виконком міської ради. Не наголошую зараз на справедливості прийняття такого рішення – при всіх плюсах і мінусах Мазура, він і справді для Бердичева знакова фігура, а «Ордени Бердичева» у нас отримували і за менші заслуги.

Цікаве тут друге: сьогодні тільки прийняли рішення про вручення ордену. А організувати його вручення команда Мазура хоче під час першої сесії новообраної міської ради 1 грудня, поставивши у позу Сергія Орлюка. Бо логічно, що найвищу нагороду Бердичева має вручати Мазуру найвища посадова особа Бердичева. Тобто, Сергій Орлюк, який прийшов до влади у Бердичеві на критиці Василя Мазура та його роботи.
Хочу дуже побачити цей спектакль.

А Мазур - інтриган. У 2002 році він так само на першій сесії вручав звання "Почесного громадянина Бердичева" Олексію Хилюку, якого обіграв на виборах. Тепер хоче, щоб Сергій Орлюк зробив аналогічний реверанс із ним.

Недовго пташка горювала.
Колишня команда колишнього міського голови Бердичева Василя Мазура швидко почала знаходити своє застосування.
От екс-секретар міської ради Юлія Лефтер тепер буде клястися у патріотизмі вже не до Бердичева, а до міста Нововолинськ, що у Волинській області. У вівторок Юлію Лефтер затвердили на посаду заступника міського голови Нововолинська.
Презентуючи себе нововолинським депутатам, Юлія Лефтер розповіла, що "є юристкою, екологинею та PDM консультанткою".
“Моє завдання – забезпечити сталий розвиток Нововолинська. Я маю досвід співпраці з Європейським інвестиційним банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, залучення в Бердичів програм місцевого розвитку НЕФКО та U-LEAD з Європою. Свій досвід співпраці буду використовувати в Нововолинську”, – зазначила Юлія Лефтер.

PDM консультантка???? Без коментарів.

Анонсую ще одне гучне призначення з "команди Мазура", яке відбудеться вже у найближчі дні. Василь Костянтинович точно буде в шоці. Імені поки не називатиму, та однією із заступниць Сергія Орлюка має стати ну дуже вже близька до Мазура людина, яка за столом Мазура була аж розплакалася "від горя утрати". Тут тільки одне питання треба буде з’ясувати: чи "пташечка" миттєво зорієтувалася і підлестилася до Сергія Орлюка вже зараз, чи беручи активну участь у виборчій кампанії Романа Левицького, вже тоді працювала на Орлюка?

Тисячу разів зарікався не матюкатися, бути файним і чемним хлопчиком. Але ж хіба дадуть?!

Сьогодні Максим Степанов (той, що міністр охорони здоров’я) плакався у парламенті, що лікарям непросто працювати, що велика частина медпрацівників отримує виплати на рівні мінімальної зарплати. Натякав депутатам, що треба було б і про медиків подумати, підняти їм зарплати. І знаєте: я з ним повністю згоден!

А знаєте, що вчора зробив наш ненародний депутат Богдан Кицак у парламенті? Підняв у два рази на один місяць (грудень) зарплату своєму помічнику, тепер уже депутату Бердичівської міської ради і претенденту на секретаря, Богдану Коляді.

Вчора Верховна Рада прийняла Постанову про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про фінансове забезпечення діяльності народних депутатів України" (щодо оплати праці помічників-консультантів народного депутата України в грудні 2020 року) № 4449. Серед тих, хто віддав свій голос за її прийняття, є і Богдан Кицак. За цією Постановою тільки на один місяць - у грудні 2020 року - удвічі збільшується фонд оплати праці помічників консультантів народних депутатів: з 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб до 50 мінімумів. Тобто, тепер у грудні Богдан Коляда, як єдиний на зарплаті помічник Богдана Кицака, отримає не 52 550 грн заробітної плати, а удвічі більше - 105 100 грн.

А знаєте, чому депутати прийняли таке рішення? Бо, виявляється, у них "виникла економія коштів" на зарплати помічникам. Так написано у пояснювальній записці до проекту Постанови. І вони не знали, куди ці кошти діти, то вирішили віддати своїм помічникам. Не лікарям, не на закупівлю протиепідемічних засобів, не на інші потрібні речі, а своїм помічникам!!!! А міські та сільські бюджети у цей час порожні, бо ще раніше держава позабирала з них більшість коштів "на боротьбу з COVIDом", а зараз Казначейство взагалі не хоче пропускати оплату за більшістю договорів місцевих рад, бо треба кошти економити.

Ну не підараси Богдан з Богданом і їм подібні?

А ви не вірили моєму анонсу позавчорашньому?

А воно є. Одна із найбільш наближених до Мазура людей, як думав сам "Акелла", Олена Петрівська тепер - у команді Орлюка. І не просто у команді, а цілий заступник міського голови з гуманітарних питань.

Привіт від неї пані Адаменко, пані Зарічній і пану Мазуру!!!