​​Тяглось на тумани та не відлетіліло
віяло злагодою і раєм
вітряне золото миготіло
вуличка похитувала трамваєм.

Равлики хмиз запасали бо саме
час їм в хатках палити
булькали вина в бутлях під лавками
(щасливий хто буде їх пити)

Проходили сумно безглуздо й далеко
люди самотні навзаєм
вітер відносив листки і лелеки
й вуличку із трамваєм.

— Іван Малкович.

авторка ілюстрації Оксана Музиченко
#opoetry_вірштижня

​берег стоїть в тумані по кісточки чорна осока пір’ям намоклим липне жовтень свій зламаний палець у жовч умочив і полічив нас одягнених ще по-літньому

– Ірина Шувалова.

авторка ілюстрації: Ксенія
#opoetry_вірштижня

сонце – у сонячному сплетінні голос твій у діафрагмі вібрує
ти – сонцестояння моє осіннє

– Юрій Іздрик

авторка ілюстрації: Оксана Музиченко
#opoetry_вірштижня

Шарль Бодлер. Кіт

Десь, начебто в своїй оселі,
В моєму мозку ходить кіт,
Міцний, чудовий кіт, а хід
Його м’який, мов на фланелі,

А голос — трепетна струна —
Ласкавий, щедрий і глибокий;
Здається, то співає спокій
Чудовий, глиб і таїна.

Дає той голос насолоду,
Як плавний вірш, п’янкий такий;
Тече, бринить в душі моїй,
І проникає аж до споду.

Втишає він боління, гнів,
В собі вміщає всі екстази;
Щоб вимовляти довгі фрази,
Не потребує жодних слів.

О таємничий, дивний коте,
Немає кращого смичка
За голос твій — душа тремка
Народжує прекрасні ноти,

Як тільки він її дряпне!
Ти — кіт незнаний, серафічний,
Невловний, гармонійний, вічний,
Мов тіло янгола ясне.

#opoetry_вірштижня
авторка ілюстрації: @wwfqossx

Аттила Могильний. Ностальгія

Розгорнуте віяло дощу і старозавітне мовчання дахів

образ чорного кота на щоглі витворити в уяві разом з посмішкою на зухвалому обличчі кота і корсарським бригом

...і слухати легендарне падіння дощових крапель.


#opoetry_вірштижня
авторка ілюстрації: @f1rstnam3

Оскар Вайльд. Мій голос

В цім світі, де турбот безмежна сила,
Сердець ми знали втіху — Ти і я,
А нині позгорталися вітрила
У нашого без фрахту корабля.

Ось чому й вид мій вкрили зморшки ранні,
Змінили сльози втіху чарівну,
Сум пов'ялив уста мої рум'яні,
А лихо позбавляє мене й сну.

Однак цей людний світ, притулок горя,
Тобі як скрипка був неголосна,
Він був для тебе музикою моря,
Яка заснула в мушлі, мов луна.


#opoetry_вірштижня
авторка ілюстрації: @wwfqossx