Родезійська військова поліція, а також деякі армійські частини, мали на своєму озброєнні мотоцикли.

Мотоциклетні підрозділи використовувалися для проведення патрулів вздовж кордону та залізниці.

Так що комбінація родезійського камуфляжу та Ендури то не тільки стильно і весело, але й якоюсь мірою історично)

Родезійські паспорти, до речі, саму Родезію пережили. Навіть у наші дні в Америці та Європі можна зустріти людей, які мають при собі паспорти родезійського зразку, при чому зі свіжими датами видачі- аж до двохтисячних років.

Ці документи, звичайно, не видаються жодною офіційною інстанцією. Вони виготовляються приватними фірмами на замовлення кожного клієнта і є напрочуд популярними серед військових та мандрівників.

Подібні документи використовують у якості так званих "камуфляжних паспортів". У більшості країн третього світу вони не викликають жодних питань серед місцевих. У разі необхідності приховати власну особистість і громадянство, власник просто демонструє "Родезійський" паспорт.

Деяким мандрівникам з Америки подібні камуфляжні паспорти не раз рятували життя: при захопленні полонених з метою отримання викупу перевага надається громадянам США та інших розвинених держав, а не якоїсь незрозумілої африканської країни.

Офіційними інстанціями такі документи, очевидно, не приймаються.

Стік Родезійських Африканських Стрільців перед патрулюванням.

До речі, родезійська армія була першою в світі, яка вдягнула усіх без виключення солдатів у камуфльовану форму. В цей час більшість інших держав все ж надавали перевагу оливі/хакі, а камуфляж носили в основному бійці спеціального призначення.

Я вже пости в радянські антиродезійські карикатури. А як щодо західних?

Приємно бачити, що мої статті легко знайти у Google, на першій сторінці.

А по деяким запитам, вдалося навіть посунути вікіпедію)

Хто знає, панове. Може настане день, коли вийде повністю витіснити російські статті з нашого медіапростору- хоча б у нашій тематиці)

На фото-Матіас Канда, родезійський спортсмен, що спеціалізувався на марафонах.

Матіас приймав участь у олімпійських іграх 1964 року у Токіо, де фінішував 51-шим. На Олімпіаду 1968 року, як і решту родезійської команди, він допущений не був: санкції накладені на країну забороняли спортсменам брати участь у змаганнях.

Канда відомий тим, що тренувався за дуже цікавою системою: у якості "спарринг-партнера" він обрав потяг "Гверу-Селукве". І, що цікаво, жодного разу йому не програв.

Це фото, зроблене у 1968 році, стало "Знімком місяця" у "Ассошиейдет Пресс".

Скаут Селуса, Клайв Полсон, виражає свою думку щодо підтримки владою Мозамбіку бойовиків ЗАНЛА, 1979 рік.

Ну що ж, Клайве. Просто і доступно.

Я з тобою солідарний)

Малоосвічені люди часто бояться і ненавидять те, чого не розуміють.

Так трапилось і з пам'ятниками Сесілу Джону Родсу. Чоловіка, якого сучасники називали "найвизначнішою людиною нашого часу", в наш вік ліво-ліберальної пропаганди прийнято ненавидіти.

На фото-могила Родса. Згідно його заповіту, Сесіл був похований у Родезії, країні, що він заснував на землі, яку він любив.

І хоч за життя Родса поважали і білі, і чорні, вже через вісімдесят років після його смерті деяка частина місцевих чорних почала вважати його за диявола.

Місцеві землероби почали звинувачувати могилу у неврожаях і бідах- "диявол Родс", за їх думкою, отруює землю. Втім, всі їх спроби добитися перепоховання магната успіхом не закінчилися- навіть людожер Мугабе не став паклюжити пам'ять будівника Імперії.

В наш же час, пам'ятники Родсу трощать "освічені" ліваки.

Просто красивий арт, що не має особливого змісту)

Іноді можна щось беззмістовне запостити, вірно?

​​У колі деяких сучасних "істориків" давно існує сформована думка про те, що родезійської нації ніколи не існувало. Їх основним аргументом є теза, закріплена у великий кількості статей та підручників: "сприйняття білих родезійців як окремої нації було передчасним". Що ж, дозвольте мені з цим не погодитись.

Поняття "родезієць" має, по суті, два визначення. У широкому сенсі родезієць- це громадянин Родезії. Будь-яка особа, незалежно від кольору шкіри, національності і походження, що має родезійський паспорт- є родезійцем.

У більш вузькому родезієць- це біла людина британського походження, що народилася у Родезії, говорить англійською і є носієм специфічної культури білих африканців. Як розказували мені ветерани тієї війни і колишні громадяни тієї країни, родезійці були просто ще одним племенем, наряду з іншими племенами, що проживали на цих землях. Чорні мешканці Родезії, як ви вже це знаєте, були етнічно розбиті на дві групи, два племені: шона і матабеле. Вони говорили різними мовами, мали дещо різну культуру та історію. Для освіченого громадянина схема соціальної свідомості виглядала приблизно так: на першому місці- сім'я, за ним- крааль, потім клан, плем'я і, зрештою, громадянство. Навіть терористи при формуванні своїх рухів виходили перш за все з племінної приналежності: ЗАНУ складалася з шона, а ЗАПУ- з матабелів. Білі ж були третім народом, третім племенем цієї держави.

Втім, між племенем "родезійців" та чорними племенами була суттєва різниця: не можливо було стати шона чи матабелом у "широкому" сенсі. Родезійці радо приймали у свої ряди усіх, хто приймав їх мораль, мову, культуру та закон. Не мало значення звідки ти: з США, Франції, Кенії чи Ірландії- у тебе є шанс набути статус родезійця, якщо не по крові, то по духу. І твої діти, народжені в цій країні, будуть родезійцями за народженням. Чорний чи білий, англіканець чи католик- все це не має значення. Культура і самоідентифікація, ось що головне. Саме для цього і існує інститут громадянства. Для більшості чорного населення країни громадянство, як я зазначив вище, було на останньому місці, в той час як для родезійців- на першому.

Варто зазначити, що у словах "експертів" існує явне протиріччя: якщо родезійської нації не існувало, то звідкіля взятися родезійському націоналізму- зі слів тих самих істориків- ідеологічній основі діяльності Сміта та й усієї партії "Родезійський Фронт?" (до речі, для тих хто не знав, канал названо саме на честь правлячої партії незалежної Родезії). Родезійський націоналізм, по суті, базувався на простій і зрозумілій тезі: білі родезійці є окремим народом, як от африканери у ПАР, а тому мають право на самовизначення. І родезійцем, на відміну від африканера, можна було стати. Саме тому, з моєї точки зору, родезійська нація базувалася не на етносі, а на ідеї.

Тим більш цікавим є факт наявності людей, що етнічно і культурно визначають себе родезійцями: як за наявністю родезійського паспорту, так і за кров'ю. Не всі з тих 300 000 тисяч білих, що проживали на цих землях, померли, панове "експерти". І допоки живі вони, живе і ця маленька, але горда нація.

Панове, завдяки підписнику і активному учаснику спільноти, @gneusmartius83 маємо ось таку офігєзно детальну мапу Родезії у надзвичайно хорошій якості.

Так що, якщо ви хотіли б собі роздрукувати мапу Родезії- тепер у вас є така можливість)

Дуже непогана книга на тему війни у Родезії. Автори детально розглядають тему, зупиняючись на цікавих деталях.

Втім, звичайно, деяка частина "павєстачки" там теж є, тож читач має бути уважним і відсікати факти від політичних поглядів авторів.

Натюрморт по-родезійськи: G3, прапор та спорядження.

До речі, протистояння G3 і FN FAL таке ж давнє і гаряче, як AK та AR-15. Але, як би дивно це не було, час підніс на перше місце саме G3: ця гвинтівка до сих пір ще використовується у різних арміях світу. В той самий час, FN FAL вже давно поступився більш сучасним платформам і його можна зустріти хіба у Південній Америці.

Знаменита карикатура Сесіла Родса та його амбіцій.

Те, що мало б виглядати як іронічний жарт, радше нагадує величний пам'ятник людині та її мріям.

Родезійський військовослужбовець, озброєний кулеметом Browning 1919.

Родезійська залізниця.

Взагалі, залізниця грала дуже важливу роль у родезійській сировинній економіці. З шахт та кар'єрів потягами транспортували різноманітну руду. Найбільші міста були об'єднані залізничним сполученням.

Звичайно, терористи під час війни нерідко обирали своїми цілями саме рейки та мости: кількома кілограмами дешевої вибухівки їм вдавалося наносити державі та підприємствам серйозні збитки. Втім, інфраструктуру швидко відновлювали.

Судячи з усього, ненависть до залізниці каффіри зберегли навіть дірвавшись до влади- тільки цим можна пояснити той факт, що стан зімбабвійсткої залізниці назвати інакше як жахливим не вийде.

Карабін "Кобра", одна з кількох варіантів подібної зброї для цивільних, розроблена умільцями в Родезії.

Подібні розробки виникли через любов родезійців до П-к "УЗІ". Справжній народний улюбленець, втім, не був доступний усім бажаючим: все ж торгово-економічна блокада давалася в знаки.

Карабіном я цю зброю назвав неспроста: автоматичного режиму вогню в неї не було.

Скаут Селуса під час відпочинку, так званого R&R.

Коротка відпустка на кілька тижнів- і знову в бій.