У Києві зʼявився новий мурал памʼяті Максима «Реґбіста» Яловцова, представника колективу «Capitals» («Динамо» Київ)

✈️Цього дня 79 років тому, 21 вересня 1944-го народився Іван Бяков, біатлоніст, перший чемпіон зимових Олімпіад, який представляв Україну в совкову епоху. Івана Івановича нема з нами вже майже 14 років. Він помер 4 листопада 2009-го, 65-річним. Надгробок його могили на Берковецькому цвинтарі виглядає моторошно📸 Титулований біатлоніст похований поруч із донькою та двома онуками, які загинули в авіакатастрофі над Салоніками🇬🇷 в 1997-му. Трохи більше, ніж на два роки, батька пережив син Володимир, котрий помер 35-річним у лютому 2012-го.

Авіакатастрофа в небі під Салоніками сталася 17 грудня 1997-го. Рейс 241 компанії «Аеросвіт» виконувався літаком Boeing 737 за маршрутом «Київ – Одеса» - Салоніки». На проміжній посадці в Одесі було виявлено несправність двигуна, що виключало його подальший політ. Авіакомпанія не змогла замінити несправний Боїнґ на інший власний, тому була змушена укласти договір з іншою авіакомпанією на оренду у неї літака, щоб завершити рейс.
👇👇👇

Авіакомпанією-орендатором лытака стали «Львівські авіалінії», а літаком – випущений на Саратовському авіазаводі в 1986-му літак Як-42. Після перевантаження пасажирів і багажу, о 17:23 авіалайнер вилетів з Одеси. На його борту перебували 8 членів екіпажу і 62 пасажири, включаючи 5 дітей.

До Салонік літак підходив уночі, небо було затягнуте хмарами, але погодні умови були вище метеорологічного мінімуму аеропорту. Захід на посадку на злітно-посадкову смугу здійснювався за приладами за встановленою схемою. Екіпаж відхилився від схеми заходу, навіть не помітивши цього, і пройшов над аеропортом на великій висоті, про що їх попередив диспетчер. У зв’язку з цим, екіпажу було дано вказівку йти на друге коло. Для цього вартувало виконати правий розворот з набором висоти і на висоті 1800 м вийти на радіомаяк аеропорту. Екіпаж підтвердив отримання інформації, але не виконав вказівку. В результаті пілоти втратили просторову орієнтацію, але не доповіли про це диспетчеру. У самому аеропорту був відсутній радіолокатор, тому диспетчер не знав справжнього стану авіалайнера і що той прямує на південний захід до гір.

Незабаром в кабіні пролунав сигнал небезпечного зближення із землею, але екіпаж не став набирати висоту. О 19:13 на висоті 1050 метрів за 69-72 км на південний захід від аеропорту Як-42 врізався в схил гори Пента-Піґадія. Пошукова група була сформована відразу після зникнення літака. Однак пошукам перешкоджали погодні умови. Під час пошуків також розбився C-130 грецьких ВПС, в результаті чого загинув екіпаж з 5 осіб.

Лише 20 грудня уламки Як-42 були виявлені. Усі 70 осіб на борту загинули.

28-річна донька Івана Бякова Марія разом з восьмирічною донькою Анею і чотирирічним сином Артуром їхали до тата, футболіста Володимира Лобаса, вихованця київського «Динамо», який в Україні виступав за білоцерківську «Рось», рівненський «Авангард», тернопільську «Ниву» і київський «ЦСКА-Борисфен». У 1997-му Лобас саме перейшов у грецький «Пансерраїкос». З Марією Володимир був знайомий з дитинства. Пара побралася відразу після настання 18-річчя.

У грудні 1997-го Марія з внуками гостювала у батьків.

«Напередодні вильоту доньки в нас удома раптом зупинився годинник. Причому спочатку один – у вітальні, а потім інший – у спальні. Вже пізніше дізналася, що це поганий знак – на смерть когось із близьких, - згадувала Валентина Бякова, котра прожила з Іваном Бяковим у шлюбі 40 років. – Ще пам’ятаю, що за вікнами того дня літали зграї чорних ворон. Так погано було на душі, неспокійно... На все життя запам’ятала слова зятя бабусі перед смертю (вона померла 13 грудня). Вона просила мене не відпускати Машу з дітьми: «Маша так часто літає, а літак може розбитися». Мати Володі просила Машу залишитися на похорон бабусі. Іван і я вмовляли Машу здати квитки і вилетіти через тиждень. Але Маша відмовилася. Казала, що дуже скучила за чоловіком. Ну чому вона нас з Ванею тоді не послухалася?»

Окрім Марії і теж уже покійного найстаршого сина Володимира, Бякові виховали доньку Тетяну.

Також треба згадати, що серед загиблих в авіакатастрофі під Салоніками була дружина іменитого футболіста і тренера Євгена Лемешка. Вона летіла в гості до одруженої на футболісті Олезі Протасові доньки, котрий тоді теж грав у Греції.

​​🇺🇦🤼80 років тому цього дня, 22 вересня 1943-го в розпалі Другої світової війни у Львові народився Богдан Сцібайло, знаний борцівський тренер, син воїна УПА і батько героїв сучасної російсько-української війни, який загинув 48-річним в автокатастрофі по дорозі до Польщі.

За націоналістичні погляди батьків Богдан в шестирічному віці разом з матір’ю Ганною Федорівною на 10 років був висланий комуністичною владою до Сибіру. Батька Степана Дуду, який був в Українській повстанській армії, син з того часу більше не бачив. Степан пішов у підпілля, а потім пропав безвісти, ймовірно, був убитий енкаведистами у львівській тюрмі.

Із заслання у Хабаровську Богдан повернувся на Галичину, до Тернополя 16-річним. Він закінчив Львівський інститут фізичної культури, розпочав кар’єру тренера з греко-римської, а пізніше з вільної боротьби. Став одним із засновників інтенсивного розвитку вільної боротьби в Тернополі та у районах на Тернопіллі. Мотоциклом їздив на тренування до Збаража, Теребовлі та інших населених пунктів.

За часи свого тренерства Сцібайло виховав цілу плеяду знаних і титулованих спортовців, чемпіонів України, призерів СССР та різних міжнародних змагань.

І ще б виховав. Та 25 жовтня 1991-го, невдовзі після здобуття Україною Незалежності, Богдан Сцібайло загинув в автокатастрофі у розквіті сил, 48-річним, по дорозі на турнір в Ополе.

Діти Богдана Сцібайла виявилися гідними пам’яті батька. Сини нині захищають Україну зі зброєю в руках. 44-річний Ігор Богданович Сцібайло до війни був на Тернопіллі знаним громадським діячем, журналістом, керівником медіапрофспілки, тренером з боротьби. 24.02.2022 він пішов добровольцем до лав Збройних сил України і нині виконує бойові завдання в лавах 16 окремого стрілецького батальйону Тернопільської області.

Щороку зусиллями синів та небайдужих людей у Тернополі проводиться дитячий турнір з боротьби пам’яті Богдана Сцібайла.

​​🇺🇦Сьогодні, 23 вересня, 44-річчя святкує Олександр Починок, колись біатлоніст, а нині позивний «Біатлон», воїн, вічний революціонер.

Олександр народився d 1979-му в Тернополі. Його батько – іменитий біатлонний тренер Ігор Починок, котрий має стосунок до виховання цілої плеяди видатних українських біатлоністів, від Зубрилової до Підгрушної.

Сашко теж був біатлоністом, подавав надії. Але трохи зіпсував собі кар’єру через притаманну собі прямоту. Під час юніорського чемпіонату світу Починок-молодший занедужав, мав високу температуру. Проте президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак наполягав: «Біжи». Олександр, не довго думаючи, післав гетьмана українського біатлону нах (прямим текстом) і відмовився.

Не зробивши спортивної кар’єри, Олександр одначе залишився в спорті і постійно допомагав татові. Не лише як тренер, а й як активіст. Його «Майн кампф» - боротьба за біатлонну базу в Підгородньому під Тернополем, за відстоювання прав якої не давав і не дає спокою чиновникам усіх рангів.

Починок-молодший – активний учасник Революції гідності. Після її завершення Олександр поринув у бойові дії на Сході України, реалізовуючи стрілецькі навики на передовій, зокрема в лавах «Правого сектору» під час оборони Донецького аеропорту.

Після початку повномасштабної війни Олександр брав участь в обороні Києва, а нині знову бореться на Сході, у найгарячіших точках театру бойових дій.

⛸24 вересня – особливий день в історії доблесного совєцького спорту. Рівно 44 роки тому, 24.09.1979 сталася подія, яку оспівувачі славного минулого воліли не згадувати. А за порєбріком неохоче згадують досі. Саме цього дня совєцькі фігуристи Людмила Бєлоусова та Олег Протопопов, які в 1964-му і 1968-му здобули два олімпійські золота в парному катанні поспіль, не повернулися в расєюшку після гастролей у Швейцарії🇨🇭

Після закінчення чергового льодового шоу фігуристи попрямували не в аеропорт, а в місцеву поліцію – писати заяву про надання політичного притулку. Образи на страну совєтов накопичувалися роками. Незадовго до втечі Людмила та Олег влаштувалися в Лєнінградський балет на льоду і часто виїжджали за кордон з виставами. За одне таке шоу в Нью-Йорку їм заплатили 53 долари. Насправді гонорар становив $10 тисяч. Але $9947 забрав Держконцерт СCСР. Це стало останньою краплею.

В СССР втеча олімпійських чемпіонів спричинила ґрандіозний скандал. Фігуристів позбавили звань заслужених майстрів спорту, їхні імена викреслили з усіх совєцьких довідників, які розповідають про олімпійські досягнення СССР, самих спортовців відкрито називали зрадниками, а колишні партнери зі збірної перестали вітатися під час рідкісних зустрічей за кордоном.

Протопопову зараз 91 і він живе у Швейцарії. Бєлоусова померла 26 вересня 2017-го, 81-річною, в курортному містечку Інтерлакен неподалік від Берна. У шлюбі Олег і Людмила прожили без трьох місяців 60 років. На лід у льодовому шоу «Вечір з чемпіонами» у США вони в останнє виходили у вересні 2015-го, коли Людмилі було 79, Олегу – 83.

⚽️Сьогодні, 25 вересня, 63 День народження відзначає Ігор Бєланов, видатний український футболіст і дуже неоднозначна постать. Набагато неоднозначніша, ніж інші володарі Золотого м’яча Олег Блохін та Андрій Шевченко з їх політичними викрутасами.

Ось на цьому фото Бєланов – в окопі разом з побратимами за одеською територіальною обороною на початку повномасштабного вторгнення. Один з побратимів – син футболіста. Героїчно і натхненно. Але. Але ми пам’ятаємо, яким був, де був і що говорив Бєланов не так давно. І що він молотить уже в контексті відстоювання інтересів корупціонера Павелка вже зараз.

У 2009-му Бєланов балотувався в Одеську облраду від партії «Родіна» відомого українофоба Ігоря Маркова. Того самого, якого садив навіть Янукович і якого випустив на волю відразу після перемоги Революції гідності як жертву злочинного режиму кровавий пастор Турчинов. Марков, як відомо, не змінився і зараз на пропагандистських російських шоу виправдовує бомбардування рідної Одеси.
👇👇👇

Цікаво, що в 2009-му Бєланова навіть в’язали разом із Марковим в офісі «Родіни». Співробітники СБУ звинувачували цю зграю в шпіонажі на користь рф.

🤡«Ми з Марковим давні знайомі. Я зайшов до нього в офіс попити, а тут «Альфа» забігла, повалила всіх на підлогу. Мені поставили ногу на спину та кричали «лежати», - обурювався «наївний» Бєланов на спеціально зібраній з нагоди «свавілля» прес-конференції.

А ще Ігор Іванович полюбляв хизуватися приязними стосунками з головним оленеводом рф.

В інтерв’ю Гордону в 2006-му Бєланов казав наступне: «Нещодавно міністр МНС рф Сєрґєй Шойґу запросив мене на свій день народження. Попросив і Золотий м’яч привезти, мовляв, хай друзі подивляться. М’яч у його кабінеті три місяці простояв. Але довіряю його, коли є гарантії, що трофей не пропаде»🤡

З Кужуґєтовічем Ігор Іванович любив грати в футбол.

🤡«До Сєрґєя Шойґу їжджу – на базу МНС на Лєнінґрадському проспекті, - каже. - Там чудово все зроблено – хокейний майданчик, футбольне поле, басейн, лазня. Церква навіть є. У команді Сєрґєй Шойґу, Борис Ґризлов, Сєрґєй Лавров... Бачили б ви, які там пристрасті киплять на футбольному полі. Рєб’ята рубаються так, що до крові доходить. Дивлюсь і заздрю – в росії, на відміну від України, керівники країни зі щирою любов’ю до футболу ставляться. Колишніх футболістів залучають – бачив там Георгія Ярцева, Ріната Дасаєва, Валерія Гладіліна. Та й не лише футболістів – Сєрґєя Міхалкова, наприклад, там ще й бачив».

Жив собі футболіст у світі однорожків і тут гоп – велика війна. Важко сказати, чи сталося в Ігоря Івановича на світанку 24.02.2022 прозріння, але у своїх соцмережах він поставив картинку з синьо-жовтим прапором, поверх якого нанесено «Молитися за Україну» і написав (ще на русском):

💙💛«Я, Ігор Бєланов! Прошу негайно припинити кровопролиття нашого народу! Страждають ні в чому не винні люди, схаменіться! Наші міста перетворюються на руїни. Наші діди та батьки їх будували не для того, щоби в них воювали, а для того, щоб у них жили щасливі люди. Зупиніть це свавілля! Серце обливається кров’ю, дивлячись на страждання та сльози. Ні – війні, ні – біді, ні – безглуздим жертвам. Прошу Вас від щирого серця. Стоп війні!»

Після того з’явилися світлини з Бєлановим у ТрО. А паралельно як працівник ФФУ він вів іншу боротьбу. Демонструючи щенячу відданість нинішньому господареві. Якого хоче посадити вже нова злочинна влада. Про Павелка Бєланов у власних соцмережах пише вже українською, причому такими словами й зворотами, якими далеко не кожен носій мови володіє:

🤡«Другу добу у Львові. Вранці Шевченківський районний суд міста вирішив арештувати президента УАФ, члена Виконкому УЄФА Андрія Павелка. Навіщо? У мене на це запитання лише одна відповідь – притягнуте за вуха рішення з політичним душком. Ця судова епопея продовжується з минулої осені. За цей час я встиг побувати на кількох судових засіданнях, вислухати позицію прокурорів і суддів. Жодних реальних причин для арешту Андрія протягом всього цього часу так і не прозвучало. А сам він дисципліновано виконував усі умови запобіжних заходів, був присутній на усіх судових засіданнях, не ховався, ні на кого не тиснув, чітко дотримувався встановлених правил. Напевно тому справу швиденько передали до суду в іншому місті, де, вочевидь, керуються якимись іншими законами і готові виконати будь-яку вказівку зверху? Але якщо так і наші суди вершать долю людей за таким принципом, то на цій ділянці росія може святкувати перемогу. Тому що ручні суди і незаконні рішення – це про росію. Неймовірно, як в цьому випадку співпали інтереси країни-агресора, яку в тому числі зусиллями Андрія Павелка позбавили права виступати на всіх міжнародних футбольних змаганнях, і львівського судді. Випадковість?» ітд
👇👇👇

Щиро: мені б хотілося вірити в прозріння Бєланова у контексті національної свідомості. Хрін з ним, з Павелком. Проте щось не віриться. А ви як думаєте? Відповідайте в опитуванні, яке долучаю нижче👇👇👇

Нетолерантні історії спорту | Підписатися

​​🇨🇱⚽️50 років тому цього дня збірна совка з футболу грала матч плей-оф відбору на мундіаль-1974. Проти Чилі. Грала, та не дограла. 26 вересня 1973-го в Москву на першу половину двораундового протистояння завітала збірна Чилі. Ґонорово, саме на тлі знесення хунтою Авґусто Піночета комуняцької влади на чолі з Сальвадором Альєнде.

Невдовзі після приходу до влади хунта почала робити з комуняками те, що й треба робити – вішати їх на деревах замість листів. Точніше, в тому випадку стріляти, зокрема на стадіонах. Піночет мінуснув кілька тисяч комуняків, інших посадив на сраку – й усе, Чилі стало нормальною країною. Інша річ, що наступники за підтримки різного лівацького лайна влаштували старому генералу показові судові процеси і не дали спокійно вмерти на лаврах великого правителя.

Але мова не про те. Мова про футбол. Совкові комуняки, звісно, були обурені сторгненням свого ставленика Альєнде. Та як класичні гімноїди від футболу відмовилися не відразу. Московського матчу з Чилі ніхто відміняти не поспішав, хоча й обставили його проведення тим, що, мовляв, суперник вже був у дорозі і раз вони вже приїдуть, то чому б не зіграти. Насправді смердота гадала, що їй вдасться перемогти представників уже ворожої країни і піднести то як торжерство могутнього комуняцького спорту над кровожерним капіталістичним.

Але «х… там, каже Мейсон». Матч завершився 0:0. І тоді смороди почали розуміти, що замість торжества буде жорстка посадка на сраку. Відповідно настав час викати принциповість. На матч 21 листопада в Сантьяґо совки не поїхали. Оприлюднивши цю заяву:

🐔«У результаті фашистського перевороту і повалення законного уряду Народної єдності в Чилі панують обставини кривавого терору і репресій, скасовані конституційні гарантії, ведеться розбещена провокаційна кампанія проти соціалістичних країн і всіх демократичних сил, нагнітаються антисовєцькі настрої, допущені факти свавілля стосовно совєцьких громадян, які знаходяться в Чилі.

Національний стадіон, на якому планується проведення футбольного матчу, перетворений військовою хунтою на концентраційний табір, арену тортур та страт патріотів чилійського народу. На трибунах та у приміщенні стадіону утримуються тисячі ні в чому не винних людей. Серед в’язнів стадіону-в’язниці багато іноземців, зокрема кубинські тренери, які приїхали до Чилі для передачі досвіду на запрошення чилійських спортивних організацій.

Федерація футболу СССР звернулася до Міжнародної федерації футболу з пропозицією провести зазначений матч у третій країні, оскільки на стадіоні, вмитому кров’ю патріотів чилійського народу, з моральних міркувань не можуть нині виступати совєцькі спортсмени.

Однак ФІФА не порахувалася з відомими усьому світу жахливими злочинами, що творяться військовою хунтою, і, ґрунтуючись на запевненнях самозваного міністра оборони Чилі, заявила, що немає жодних перешкод для проведення відбірного матчу в Сантьяґо.

Федерація футболу СССР від імені совєцьких спортсменів висловлює рішучий протест і заявляє, що в ситуації, коли Міжнародна федерація футболу всупереч здоровому ґлузду пішла на поводу у чилійської реакції, вона змушена відмовитися від участі у відбірній грі ЧС на території Чилі і покладає всю відповідальність за це на керівників ФІФА»🤡

ФІФА на ці бризкання слиною не відреагувала і зарахувала москалям технічну поразку. Чилі отримало законне право виступити на мундіалі-1974. Точніше, чилійці вийшли на поле стадіону «Насьональ де Чилі» і забили за відсутності суперника символічний м’яч. На фото ось зафільмовано, як Франсіско Васкес спрямовує плямистого в сітку. А після того – фініта.

​​🇺🇦Сьогодні, 27 вересня, 34-річчя відзначає Андрій «Менсон» Медведько, воїн, націоналіст, організатор футбольних турнірів, який не вбивав рускої наволочі Олеся Бузини.

Андрій Медведько народився у 1989-му в Києві. Менсон закінчив у 2011-му географічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, працював у будівельній компанії «Капітал Спецресурс», спочатку як помічник директора, а потім – як керівник транспортного відділу.

У 2007-му Андрій долучився до руху «Збережи старий Київ», брав участь у численних кампаніях проти незаконних забудов у Києві.

У 2011-му Медведько організував у Києві «Кубок молодого футболу», що пізніше стає всеукраїнським. Мета змагання – пропаганда здорового способу життя серед молоді.

Улітку 2013-го Менсон стає виконувачем обов’язків голови Печерської районної організації ВО «Свобода». Наприкінці 2013-го був активним учасником Майдану та замкомендантом Київради. У травні 2014-го балотувався як кандидат до Київради по 35-му виборчому округу. Зайняв на виборах третє місце.

Після виборів вступив до лав добровольчого батальйону особливого призначення «Київ-2», де ніс службу до січня 2015-го. Після цього перевівся до батальйону «Гарпун».

У червні 2015-го Менсон разом з іншим воїном і націоналістом був заарештований за звинуваченням у вбивстві московитського лайна Олеся Бузини. Більше того, тодішній міністр МВС Аваков оголосив хлопців винними ще до оголошення вироку.

Свідки обвинувачення плуталися в показах щодо опису вбивць та їх транспортного засобу. Свідків захисту, котрі бачили справжніх убивць, створили фотороботи та дали свідчення міліції, суд заслухати відмовився. Головною підставою затримання хлопців став тест ДНК з речей, які знайшли поряд із місцем злочину. За версією захисту, речі могли бути викрадені міліцією раніше, оскільки до цього Андрія і Дениса пограбували. Основним доказом експертизи ДНК стала жувальна гумка матері Медведька. У справі зазначено, що генетичні матеріали хлопців та «змиви» з ручок машини вбивць не збігаються. Апеляційний суд відмовив у звільненні Медведька з-під варти. 25 березня 2016-го суд відпустив Андрія під особисте зобов’язання.

Зараз Менсон, який представляє організацію С14, знову воює за волю України.

⚔️🔥☠️

Мага Ганієв — воїн ічкерійського спротиву. У цивільному житті боєць грепплінгу і панкратіону.

Загинув на Оріхівському напрямку. За непідтвердженою інфою підрив на міні. За плечима неодноразові кульові поранення.

Здобув вічне життя у борні за Велику Україну.

Честь і вічна пам'ять!

@zaliznyitato

На світлинах Денис «Бірч» Герасимов - представник колективу SPC ("Металіст", Харків). Вихованець свого відомого одноклубника Олександра Клушина, боєць 12 БрСпП "Азов" загинув 20 вересня 2023 року. Денис був наймолодшим в SPC division, наприкінці серпня йому виповнилося 20 років.

⚽️⚪️🔵52 роки тому цього дня, 28 вересня 1971-го київське "Динамо" перемогло вдома "Карпати" і ґарантувало собі п'ятий титул чемпіонів СССР💥

⚽️"Динамо" Київ⚪️🔵 - 🟢⚪️"Карпати" Львів - 1:0

Гол: 1:0 - Колотов (21)

⚪️🔵"Динамо": Рудаков, Доценко, Решко, Соснихін, Білоус, Трошкін, Мунтян (к) (Боговик, 70), Веремеєв, Колотов, Пузач (Бишовець, 46), Хмельницький. Тренер - Олександр Севідов

🟢⚪️"Карпати": Вайда, Ґереґ, Поточняк (к), Рибак (Данильчук, 65), Сиров, Броварський, Грещак, Савка, Хижак, Кульчицький, Ліхачов. Тренер - Ернест Юст

💠28 вересня 1971-го. Київ. Республіканський стадіон. 60 000 глядачів

🇺🇦🥊Сьогодні, 28 вересня, у Ніжині на Чернігівщині помер тренер і суддя з боксу Олександр Бойко, котрий захищав Україну в лавах ЗСУ, але змушений був комісуватися за станом здоров'я.

Тренер Бойко виховав на базі ніжинської КДЮСШ багатьох чемпіонів та призерів всеукраїнського рівня.

До лав ЗСУ він увійшов з перших днів повномасштабного вторгнення, але потім змушений був відійти від служби, щоб вести боротьбу з важкою недугою.