syg.ma
11.4K subscribers
770 photos
21 videos
12 files
4.5K links
• multilingual community-run media platform and archive ~ everybody can contribute

donate — patreon.com/syg_ma
feedback — @sygma_bot
Download Telegram
Публикуем текст гриши еськова о «Хорошей работе» (1999) Клер Дени — фильме, построенном на воспоминаниях бывшего сержанта Галу о службе во Французском Иностранном легионе в Джибути.

О киноязыке режиссерки, методологии «женского взгляда» (female gaze) и постколониальной оптике как политических инструментах противостояния белой патриархальной колониальной перспективе.

«Дени не пытается зафиксировать аутентичность суровой армейской жизни или реалистичность движений. Вместо этого она воссоздает свою собственную версию подобной общины, наполненной неутолимой сексуальной энергией, желанием и ревностью. Камера с упоением запечатлевает неловкую хореографию обнаженных тел, которые то сцепляются, то разъединяются в закольцованных движениях. Каждое сокращение мускула, каждая напряженная связка и каждый выпад без остатка отдают свою ударную силу в общий организованный хаос сцен».
#sygma_ru #cinema #societyandpolitics

https://syg.ma/@succovich/tiela-na-oblomkakh-impierii-o-khoroshiei-rabotie-klier-dieni

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор_ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno. Поддержите нас через Patreon.
The article on the artistic work of the Algerian writer and film director Assia Djebar, co-authored by Lena Golub, Anya Litovskikh, Burghilde Wieneke-Toutaoui. The material was released on sygma in the "K!" collection.

The article provides a concise biography, highlighting the political underpinnings of Djebar's work and the linguistic complexities within her writing. It then delves into an analysis of her films, spotlighting her pioneering use of montage and sound in conjunction with archival footage and oral history. Central to the text is the assertion that Djebar's approach is inherently feminist and anti-colonial, as it unravels the instruments and methods she employs to subvert prevailing power narratives.

“Can it be simply by chance that most films created by women give as much importance to sound, to music, to the timbre of voices recorded or captured unawares, as they do to the image itself? It is as though the screen had to be approached cautiously and be populated, if need be, with images seen through a look, even a short-sighted, hazy look, but borne on a full, commanding voice, hard as stone but fragile and rich as the human heart.” — Assia Djebar.
#sygma_en #cinema #societyandpolitics #philosophy

https://syg.ma/@liena-golub/what-is-my-language-filming-after-independence-assia-djebar

syg.ma is an open platform where everybody can publish. The opinion of the editors may not coincide with the views of the authors. We work through a VPN or the Ceno browser. Support us via Patreon.
Эссе Иры Ломакиной (Медведевой) об осмыслении опыта утраты дома в кино на примере фильмов-дневников американского режиссера литовского происхождения Йонаса Мекаса и с опорой на тексты Хайдеггера, Фишера и Тимофеевой.

Впервые текст опубликован в 5 выпуске самиздата о кино «К!» (@kcinemazin). Другие материалы из коллекции этого журнала смотрите на сигме.

В конце Второй мировой войны двадцатидвухлетний Мекас был вынужден покинуть Литву, но был арестован немецкими властями и провел около года в трудовом лагере под Гамбургом, а затем в лагере для перемещенных лиц. Через несколько лет после окончания войны он навсегда эмигрировал в Нью-Йорк, где снял такие работы как «Дневники, заметки и наброски» (1968), «Потери, потери, потери» (1976), первую часть «Воспоминаний о поездке в Литву» (1972) и другие.

О судьбе перемещенного субъекта, его видении и попытках вернуть чувство дома.

«Оказываясь в эпицентре потрясений, возвращаясь к кошмарам XX века, нам предстоит заново изобретать смыслы, исследовать, производить новые теории и практики. Как можно помыслить невозможное, как пережить ужас, одиночество, страх в процессе утраты? В кино это происходит, когда логос уступает место чувству; камера становится возможным средством для переживания и фиксирования состояния режиссера, пространством возможности мыслить вне категории рассудка и даже, может быть, потенцией для создания нового горизонта».
#sygma_ru #cinema

https://syg.ma/@ira_medv/tieriat-bolshie-niechiegho-opyt-pieriemieshchieniia-ionasa-miekasa

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор_ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno. Поддержите нас через Patreon.
У цій рецензії на фільм «Злочини майбутнього» Кроненберга Альона Бартош пропонує кілька рівнів інтерпретації стрічки, зокрема, як екологічного трилера, який критикує сучасні стосунки біовлади та водночас проблематизує роль митця в суспільстві.

Про незворотність еволюції, тілесні мутації, владу плоті і над плоттю, а також про близькість, мистецтво і біль самовираження в прекрасній і моторошній роботі 2022 року.

«У фільмі показано процес, коли тіло мутує і перетворюється на артоб'єкт. Щось для погляду широкої громадськості. Муза Сола Капріз, яка проводить бодіарт шоу (попередньо вона ж наносить на органи татуювання, тим самим наділяючи їх значенням) — насправді колишній хірург. Сол Тенсер — хворий, який страждає на синдром прискореної еволюції. В інших декораціях вони могли бути лікарем і пацієнтом, але у “Злочинах майбутнього” пара посідає роль високохудожніх, творчих людей-натхненників. Те, що раніше однозначно вважалося пухлинами або каліцтвом, зараз може бути сприйнято як дар: чоловік, усипаний вухами, танцює, зашивши інші органи чуття нитками.

Є тут і спроба контролю, припинення експериментів над органами (наприклад, модифікацій ШКТ) в особі спецслужб і подвійних агентів. Дбаючи про те, щоб людина залишалася “людиною” в біологічному сенсі, держава вистежує “пластикоїдів”. Аналогічним чином у сучасних біомедичних дискусіях люди, які мають тіла, що відхиляються від норми, або є дисфункціональними, можуть зіткнутися з відторгненням, якщо не погодяться на лікування або корекцію. Тоді лікування виступає як засіб контролю над іншими тілами з метою збереження виду (і підтримання запасів робочої сили, продуктивності). Називаючи це біовладою, Мішель Фуко каже: “Тіло — біополітична реальність; медицина — біополітична стратегія“ (Народження біополітики, 2010). Філософ хоче знати, чи є межі такого контролю, і чи може він перетворитися на тоталітарний (приміром, жорсткий контроль народжуваності, тривалості життя, викорінення всього, що може вважатися загрозою, і т.п.)».
#sygma_uk #cinema

https://syg.ma/@alena-bartosh/na-poliakh-zlochiniv-maibutnogho-kronienbiergha

syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор_ки.
Осман Набиев (@etojaosik) написал рецензию на vlog Ромы Жёлудя «Дневник Эскортника». О том, как через автофикшен некогда самого популярного YouTube блогера России свою репрезентацию находит работа транснациональных потоков капитала. На базе теоритического аппарата Стивена Шавиро, Жиля Делеза и Раймона Рейнольдса.

«Денег всегда много, и они всегда на исходе — спустив последние на пятизвёздочный отель, Рома заказывает машину в клуб. Безрассудные траты это не только Instagram потлачь, или крайняя степень легкомыслия, но еще и вынужденные вложения в персональный миф, топливо для индивидуальной криогенной камеры. Свойство пост-капитализма абсорбировать не только рабочее время, но и перемалывать весь досуг, мысли и эмоции субъекта в товарную форму усугубляется и даже травестируется образом жизни Ромы, когда он говорит, что жилье, одежда и внешний вид поднимают его «цену» в эскорт-прейскурантах, и одновременно с этим все перечисленное аккумулирует приток подписчиков на YouTube».
#sygma_ru #cinema #philosophy #societyandpolitics

https://syg.ma/@osman-nabiev/smert-v-dubay-recenziya-na-vlog-romy-zhyoludya-dnevnik-eskortnika

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор_ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno. Поддержите нас через Patreon.
Яна Нохрина опубликовала текст, посвященный творчеству уральской художницы Анастасии Лапши: о художественной и кинематографической практике, фиксирующей положение прекарного кочующего субъекта, влиянии поэзии Галины Рымбу и изобретении жизни в условиях катастрофы.

«Автономные/альтернативные Зоны, которые последовательно разрабатывает Лапша, пытаются обосноваться в пространстве между: между видимостью и скрытым, осязаемостью и недоступностью, открытым и замкнутым на себе, между наличием и отсутствием. Руина или палатка — зыбкие земли, основа которых — постоянные противоречия (где жизнь возможна только по законам примирения и балансирования).

Эти Зоны появляются как свидетельство изменений в ситуации уже свершившейся катастрофы, уже данного апокалипсиса, состояния "ужепоражения", по выражению Галины Рымбу».
#sygma_ru #cinema #art

https://syg.ma/@iana-nokhrina/no-home-no-movie-kartografiya-anastasii-lapshi

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор_ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno. Поддержите нас через Patreon.
Одна из частей материала, посвященного анализу творческой биографии и фигуры режиссера Алексея Балабанова и его влияния на политику современной России.

О повторном кинопрокате популярной дилогии «Брат» после начала полномасштабного российского вторжения в Украину в 2022-м году, популяризации языка главного героя и его связи с пропагандистскими акциями и государственными медиа, о компрометирующих расистских и ксенофобных высказываниях режиссера, а также противоречивых интерпретациях и позиционировании работ Балабанова российскими кинокритиками. Первую часть читайте на странице автора на syg.ma.

«В спорах вокруг Балабанова постоянно возникают несколько тем. Одна из них, — является ли режиссер сторонником идей, в том числе, неполиткорректных, которые излагают главные герои его картин? Критики часто отвечают на этот вопрос отрицательно, требуя различать автора и его творчество. Однако, многочисленные факты свидетельствуют об обратном. <...>

Другим, более важным вопросом, которым задаются исследователи творчества Балабанова, — насколько идеи его фильмов повлияли на идеологию, или здесь было лишь желание отразить действительность, без попытки направить, либо предугадать?».

#sygma_ru #cinema #societyandpolitics

https://syg.ma/@imyarekoff/balabanov-nasledie-chast-2

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор: ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno. Поддержите нас через Patreon.
Коллективное размышление редакции самиздата «К!» (@kcinemazin) о связи миграционных и кинематографических процессов на примере фильмов о мигрантах и/или снятых людьми с опытом миграции.

Об идее свободы, преодолении границ и вывезенном кино, о языке, многоакцентности, вопросах идентичности и работах Атома Эгояна, Шанталь Акерман, Маши Годованной, Рауля Руиса, Аббаса Фахделя, Фернандо Соланаса, Франко Брузати, Йонаса Мекаса и других.

«Лена Голуб: Я чувствую, что кино — это пространство проблематизации границ и пограничных состояний. Границы в кино пролегают между видео и пленкой, документом и вымыслом, нарративным и ненарративным, личным и политическим. А если речь заходит о фильмах, которые сами по себе являются опытом пересечения границ, изгнания, беженства или миграции, то пограничность субъектности героев становится особенно выпуклой».
#sygma_ru #cinema

https://syg.ma/@dasha-chiernova/na-grani-sluchai-migracii-v-kino

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno. Поддержите нас через Patreon.
Кос Кук розбирає фільм Cocky - The Running Doctor Світлани Баскової з позицій лівої критики та презентує героїв як втілення ринкових і виробничих відносин, а їхні екстремальні прояви та абсурдні дії, в умовності кіно, підкреслюють абсурдність капіталістичної реальності.

«На прийом до героя приходить та сама жінка, яка постійно вагітніє. Женя жаліється комусь по телефону, що дуже виснажений. По його зневажливому тону до дівчини стає зрозуміло, що він не сильно радий її бачити. Він пропонує їй піти та багато не говорити, бо «занадто багато вух». Після цього герой Пахома засовує руку під спідницю дівчині, а потім дістає звідти ті самі сливи, які він з істеричним сміхом давить в руках.

Можна припустити, що тут спробували в якійсь мірі зобразити виробництво та розподіл при капіталізмі, де сливи — допоміжна сировина і результат виробництва, коли ж дівчина та Женя — робітники та, у випадку з жінкою, водночас знаряддя виробництва. Вона народжує їх, а потім їсть, щоб підтримувати робочу силу та можливість повторювати цей процес. Але так як споживання при сьогоднішній економічній системі направлене на сліпий гедонізм, з умовою того, що робочий не втратить від нього робочу силу, а не на гармонійний розвиток людини, свідомість руйнується та наповнюється догматами, відповідними життєвим обставинам, стаючи заміною себе ж. Вагітність набула систематичності. Дівчина потрапила у стихійний цикл виробництва, який не в силах змінити самостійно, а потребує допомоги знаючих людей, таких, як головний герой».

#sygma_uk #cinema

https://syg.ma/@asotsiatsiia-individualistiv-vo/livackiy-rozbir-filmu-cocky---the-running-doctor-svitlani-baskovoyi

syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.
Текст из архива «Сигмы». Рассказ о Кодзи Вакамацу и Масао Адачи, авторов многочисленных авангардных фильмов послевоенного периода в Японии. Первый прошел путь от якудзы-разгильдяя до культового режиссёра низкобюджетного, но коммерчески успешного арт-хауса, а другой – отстаивал идеалы авангардистской сюр-революции и примкнул к палестинскому освободительному движению, провоцируя СМИ и мировую общественность.

«Возвращаясь с Каннского кинофестиваля, куда они в 1971 году были приглашены вместе с Осимой на неделю японского кино, Адачи и Вакамацу решают посетить Ливан, где в то время назревала гражданская война. Ознакомительная поездка превратилась в настоящее испытание в тренировочных лагерях освободительного движения и в итоге задала им вектор для дальнейшей работы на долгие годы вперед. Их гидом и переводчиком была легендарная «Мисс Красная Армия» — Фусако Шигенобу руководительница интернациональной фракции революционной организации "Красная Армия Японии". Окунувшись в партизанский быт, они поняли, что просто обязаны снять фильм, который послужит на пользу революционного дела в Палестине (естественно, что за идеологический контент отвечал Адачи, а вопросами коммерции и распространения занялся Вакамацу). Пять часов отснятого материала были оформлены по принципу пропагандистской кинохроники и стали известны под названием «Красная армия / НФОП: Декларация о мировой войне» (Sekigun-P.F.L.P: Sekai sensô sengen, 1971)».

https://syg.ma/@glebsegeda/buntari-rozovogho-bogha-kodzi-vakamatsu-i-masao-adachi

#sygma_ru #cinema #japan

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор_ок. Мы работаем через VPN. О том, как продолжить нас читать и оставаться в безопасности — здесь.
Премьера на syg.ma — поэтический фильм-эссе «WB» художницы Алины Юнусовой про алгоритмы, автоматизацию и инфракрасный свет на примере работы одного из складов Wildberries. Фильм доступен для просмотра на платформе с 22 января по 5 февраля.

«Точкой отсчета для размышления художницы становится один из складов маркетплейса Wildberries. В августе 2022 года компания ввела новую систему штрафов, которая подразумевала, что все издержки теперь перекладываются на работников складов. Wildberries называла эту систему «распределением отвественности», и, по их мнению, это должно было сформировать солидарность среди работников. Такая система, осуществляющаяся за счёт алгоритмов, на деле создаёт хаос и, наоборот, препятствует формированию солидарности. В своем эссе Алина задается вопросами о том, какую роль такие объекты, как упаковка, штрихкод и свет играют в системе угнетения, а также раскрывает обратную сторону связности современной логистики».
#sygma_ru #cinema #societyandpolitics

https://syg.ma/@alinayunusova/wb

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno. Поддержите нас через Patreon.
Постепенно syg.ma становится платформой, где авторы проводят онлайн-премьеры своих фильмов. Помимо двухнедельного показа видеоэссе Алины Юнусовой об инфракрасном свете, вот еще два фильма, которые недавно были опубликованы на сигме и доступны для просмотра:

From Splinters / З уламків / Из осколков — фильм украинских авторок Елены Груздевой, Антонины Симоновой и Валерии Бураджиевой о женском образе в предчувствии катастрофы.

Spectrum — фильм азербайджанского художника и теоретика искусства Теймура Даими об Архе-Визуальном и зоне неразличимости между уже невидимым и ещё не видимым.

Чтобы следить за новыми премьерами, а также за заметками, эссе и критическими статьями о кино, которые публикуются на платформе, подпишитесь на коллекцию Cinema and Video.
#sygma_ru #sygma_uk #cinema

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno.

Поддержите нас через Patreon и подпишитесь на наш телеграм.
Дельфин Сейриг приобрела мировую известность благодаря ролям в фильмах Алена Рене, Франсуа Трюффо и Луиса Бунюэля, которые, хотя и представляют собой революционные пособия по кинематографической изобретательности, довольно консервативны в репрезентации гендерных ролей. Начиная с 1970-х, Сейриг все чаще соглашается на роли в фильмах, снятых женщинами о женщинах; в фильмах, которые проблематизируют положение и роль женщины в современных ей реалиях, а вскоре и сама начала снимать, основав активистский видеоколлектив Les Insoumuses («вызывающие — бросающие вызов — музы»).

Лена Голуб перевела текст о неснятом фильме Дельфин Сейриг, посвящённом Каламити Джейн и написала для него вступление. Он опубликован в шестом выпуске самиздата о кино «К!», который мы очень рекомендуем к прочтению. Купить его вы можете купить во многих независимых книжных России, например, в питерском Порядке слов, или приобрести pdf на бусти самиздата.

В 1980-е годы Сейриг была особенно увлечена двумя проектами: фильмом о письмах, якобы написанных печально известной американской фронтирщицей Каламити Джейн своей дочери, и открытием аудиовизуального центра Симоны де Бовуар в Париже, который был учрежден для архивации, распространения и сохранения аудиовизуальных материалов, созданных в рамках женского освободительного движения. Обе инициативы обращены к теме прошлого и возможности феминистского взгляда на историю. На протяжении 1980-х Сейриг пришла к осознанию того, как важно сохранять свидетельства борьбы, в которой участвовало ее поколение. В интервью Анне Синклер 1986 года, отвечая на вопрос о «личном пантеоне» (просьбу рассказать о великих мужчинах и женщинах, которые имеют для нее значение), Сейриг возразила этому идеалу великой личности (имплицитно мужскому) своим преклонением перед часто безымянными и в большинстве случаев отвергнутыми и осмеянными женщинами, которые боролись за право голоса в Европе начала XX века. Как она отмечает в интервью, эта борьба была чрезвычайно жестокой и даже трагической: «Важно знать, что у нас есть такое прошлое. Многие женщины игнорируют, что у них есть история».
#sygma_ru #cinema #feminism

https://syg.ma/@lena-holub/genealogii-feminizma-otkrytie-kalamiti-dzheyn

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno.

Поддержите нас через Patreon и подпишитесь на наш телеграм.
История двух танзанийских семей, пытающихся вернуть из Германии на родину останки своих предков; ночи без электричества в Киншасе, столице Демократической Республики Конго; хроника вытеснения армией Израиля палестинских жителей из их деревень; борьба индейцев Хопи за сохранение своей земли и культуры в США; депрессия работника мэрии маленького городка на севере Сенегала.

Об этих и других фильмах в своем обзоре антропологического и деколониального кино на Берлинале 2024 рассказал Павел Сердюков.

«Методы, с помощью которых Хопи изгоняли из своих земель на все более отдаленные и менее плодородные пространства, которыми подрывали их идентичность и насильно ассимилировали, были изобретены давно и не без успеха применяются до сих пор — кнут и пряник, разделение и властвование. В результате, часть лояльных хопи ("friendlies"), которая согласилась отправлять своих детей в государственные школы и отказаться от традиционного уклада, жестоко изгнала из своего поселения остальных ("hostiles"), которые не готовы были предать своих предков. Последние осели в городке Хотевилла, в Аризоне, но, разумеется, государство вскоре добралось и туда: вождей схватили и отправили перевоспитываться в boarding schools, где били за любую попытку поговорить друг с другом на родном языке. Параллельно государство создало так называемый Tribal Council из лояльных хопи, а место проживания традиционных хопи оградили колючей проволкой. В фильме мы видим документальные кадры как они протестуют против попыток проложить им в поселение водопровод (в котором хопи видели способ агрессивной колониальной джентрификации), как трактора сравнивают с землей священные места их поклонения, как они пытаются протестовать со словами "где в вашей Библии написано — сделай жизнь твоего соседа невыносимой?" — на это все это им отвечают, что все законно, что они сами так решили на некоем голосовании. На самом деле, подписи собрали с тех лояльных хопи, что давно живут в городах — как обычно, самое циничное беззаконие творится всегда строго в соответствии с законом».
#sygma_ru #cinema

https://syg.ma/@pavel-serdyukov/antropologiya-na-berlinale-2024-migraciya-restituciya-protest-i-otchayanie

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno.

Поддержите нас через Patreon и подпишитесь на наш телеграм.
Квир-журнал ПРИЗМА в своей коллекции на syg.ma выложил два материала, приуроченные к столетию со дня рождения Сергея Параджанова — режиссера, диссидента и одного из вдохновителей «советской новой волны».

Это текст и видеоэссе о том, почему фильмы Параджанова опередили свое время, а советская власть пыталась их запретить. В них подробно рассказано о квир-мотивах, попытках деколонизации советскости и «коллажном видении» в его творчестве.

«Оттепель для многих советских интеллектуалов стала возможностью понять и переосмыслить страну, в которой они живут, провести ревизию идей советскости и интернационализма, а также окунуться в поиски новых прогрессивных идей. Таким был и Параджанов, который в рамках плоскости пост-сталинского застоя, соцреализма в кино и идеологического конструирования homo soveticus, попытался переосмыслить кинематографический язык, вернув его в рамки чувственности, эстетики и антиколониального проекта. Фильмы Параджанова концентрируются на чувственной материальности, сосредоточенной вокруг анимизма объектов (будь то река, костер или лесные ягоды из «Тени забытых предков») и динамизма статичных картин, смена которых и приводит в движение фильм».
#sygma_ru #cinema

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno.

Поддержите нас через Patreon и подпишитесь на наш телеграм.
😨 Valentine G. examines how trauma horror films, such as Hereditary, Midsommar, Men, and A Field in England, distinguish themselves from other horror films. The author suggests that instead of focusing on collective guilt, historical perspectives or other big narratives, these films accentuate individual experiences that echo collective trauma.

Employing specific techniques and narrative decisions, like fragmented stroytelling with unresolved endings, these films strive to engross the viewer in the narrative. This engagement creates politic potential for dialogues on traumatic experiences, such as childhood traumas in dysfunctional families, gendered and racial violence, and other personal and societal challenges.

Hereditary by Ari Aster is one of the first experimental horror films that delves into the theme of dysfunctional families and captures the psychological complexities and characters upon which they are built.

Annie is a talented artist who creates dollhouses. The very first shot from a distance frames her son Peter’s room as part of a dollhouse. In experimental trauma horrors, visual elements are always more important than in typical horror films. They help to construct the narrative piece by piece, gradually revealing an open ending that can be understood on a subjective and emotional level.

Subjectivity and open interpretation are crucial freedoms that the genre offers. There is no single correct explanation for any film, which is why the "experience" becomes personal, constructed from the viewer’s own interpretations and lived experiences that resonate with the characters. In Hereditary, many scenes serve as foreshadowing for the subsequent plot developments.

From the beginning of the film, we see frames of children’s drawings depicting decapitated figures and shortly after, Annie’s daughter Charlie picks up a dead dove and decapitates it to make a doll. These visual elements immediately contribute to the conclusion, appearing right from the first shot: the dollhouse, everyone as puppets in the hands of the master artist, trapped in an endless cycle of reincarnation, their fates predetermined. In one scene, Peter is sitting in a literature class at school, discussing ancient Greek tragedies and the stories of Iphigenia and Oedipus, whose fates were predetermined from the very beginning.

By addressing these themes and incorporating symbolic visuals, Hereditary explores the deep-rooted traumas that shape individuals and families, ultimately delivering a haunting and thought-provoking horror experience.

#sygma_en #cinema
https://syg.ma/@fleurstoxiques/encapsulating-internal-agony-trauma-in-modern-experimental-horror-movies

syg.ma is an open platform where everybody can publish their material. The opinion of the editors may not coincide with the views of the authors. Support us via Patreon and subscribe to our Telegram.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Петер Ремпель перевел фрагменты воспоминаний режиссера Бургхарда Шлихта — одного из малоизвестных участников Нового немецкого кино. Автор-маргинал, начавший работать в 1970-х, рассказывает в них о знакомстве с Фассбиндером и участии в группе Антитеатра, о работе над своими первыми сценариями и фильмами, а также об анархическом и импровизированном кинопроизводстве того времени, которое было неотрывно связано с политикой и социальной проблематикой.

#sygma_ru #cinema

https://syg.ma/@peter-rempel/miezh-vsiekh-oghniei-autsaidierskoie-niemietskoie-kino-burghkharda-shlikhta

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор_ок. Мы работаем через VPN. О том, как продолжить нас читать и оставаться в безопасности — здесь. Поддержите нас через Patreon.
😭 Диана Садретдинова об альтернативной репрезентации женского тела в современном кино.

Авторка вводит понятие агрессивной субъектности, чтобы описать повторяющийся троп в триллерах и фильмах ужасов, героини которых уже не играют роль источника удовольствия, а скорее проявляют наиболее стигматизированные аспекты женской телесности.

«Юная Жюстин против своей воли проглатывает кроличью почку, отсюда начинается ее трансформация в монстра. Это семейное проклятие, болезнь, которая поражает только женщин: сначала мать, потом старшую сестру, затем Жюстин, и только тех женщин, которые позволяют себе вкусить запретный плод — мясо. Болезнь у Жюлии Дюкурно, как и у Сьюзен Зонтаг — это метафора, окруженная мифами и предрассудками. В фильме «Сырое» (2016) — это наказание за несдержанность.

Замкнутая в себе Жюстин после заражения раскрепощается: танцует на вечеринках, впервые занимается сексом, выказывает ярость. Симптомы проявляются и на ее теле болезненной сыпью, неутолимым голодом и почти непреодолимой жаждой человеческой плоти. Режиссерка выбирает необычный прием, чтобы показать ритуал посвящения в женщины. Она делает все, чтобы зритель почувствовал отвращение: Жюстин рвет ее же волосами, которые она съела, пока нервничала в кабинете у профессора, по ночам она ест сырое мясо прямо из холодильника, со смаком вкушает только что отрезанный палец сестры. Женщина у Дюкурно, как и у Юлии Кристевой, как носительница греха во всех человеческих культурах, способна породить лишь отвращение. В рамках доминирующей культуры, то есть христианской, под отвратительным понимается телесное, физиологическое. Особенно женская телесность, которую маргинализирует патриархальная природа религии».

#sygma_ru #cinema

https://syg.ma/@dianasad/telo-kak-oruzhie-reprezentaciya-zhenskogo-tela-v-sovremennom-kino

syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор:ок. Мы работаем через VPN или через браузер Ceno.

Поддержите нас через Patreon и подпишитесь на наш телеграм.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Рев'ю на фільм «Барбі» психоаналітикині з Нью-Джерсі Джері Айзексон у перекладі Альони Бартош.

Айзексон виокремлює наскрізну лінію про ненависть щодо жіночого тіла й материнства: зі сцени, де маленькі дівчатка вбивають своїх ляльок-немовлят, до фінальної сцени з візитом до гінеколога, — і також відслідковує, як цей напад на материнство руйнує суспільство Барбіленду.

«Припущення фільму про те, що Барбі пропонує маленьким дівчаткам спосіб відокремитися від своїх матерів, ігнорує багато з того, що ми знаємо про розвиток. Коріння цієї ідеї сягають несвідомих конфліктів щодо материнства та відрази до жіночого тіла, і докази цих почуттів з'являються впродовж усього фільму, наче джек-пот у скриньці. Це виглядає так, ніби кінострічка не може стримати власні конфлікти щодо жінок, всупереч свідомим зусиллям запропонувати глядачу феміністичне бачення Барбі. Насправді гра, яку оригінальна лялька Барбі пропонувала дівчаткам, завжди була проблемою, і не лише через те, як виглядає оригінальна, або "стереотипна", Барбі, але й через те, що гра з Барбі заохочувала до придбання конкретних предметів, таких як її одяг та аксесуари, для побудови її зовнішнього світу. У фільмі гра з Барбі покликана вирішити амбівалентні почуття щодо материнства шляхом заперечення материнської ідентифікації. Ця насильницька сепарація може розколоти свідомість маленьких дівчаток, вивільняючи невирішені вбивчі імпульси проти їхніх матерів і них самих».
#sygma_uk #psychoanalysis #cinema

https://syg.ma/@alena-bartosh/barbingeymer-yde-do-ginekologa

syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор:ки.