Прим. пер.
2.63K subscribers
424 photos
192 links
Про переклад, редактуру та інші пригоди книжок. Ведучий у студії: Микола Климчук. Імейл для питань, побажань і цікавих замовлень: prym.per@gmail.com

18+ Read at your own discretion
Download Telegram
Хто рано встає, той усіх дістає

Поширений буквалізм — перекладати англійський маркер часу early як ранній.

В українській мові ідіоматичніше сказати на початку 90-х, а не у ранні 90-ті.

Те саме стосується слова late.

Словосполучення рання весна або пізня осінь мають в українській мові не так календарний, як синоптичний смисл. Вони відповідають на питання який, а не коли.
QA · 5
Остання порція

Тамара
Чи можете ви порадити якість твори (чи авторів), які можна вважати справжніми взірцями української?

По-моєму, максимально український автор — Тарас Григорович Шевченко. Школярам просто в силу юного віку важко оцінити його стилістичну простоту (читай: глибину). Його треба споживати (і вслухатися в нього) в дорослому віці. Це пророк в біблійному смислі слова, а позаяк мова — це дім буття, то пророк він і від мови.

Я не великий прихильник концепту «справжній взірець». Справжній взірець української мови — той, яким ви говорите. «Неправильний» Подерв’янський зробив для української мови і культури більше, ніж «правильна» Фаріон.

Достатньо просто читати те, що вам подобається. А далі воно само — у слів є властивість проростати.

Олена
1. Чи існують ще канали, сторінки, блоги, хоч трішки подібні на Прим. пер.?) Де можна почерпнути реальні практичні поради для редакторів.

Не знаю. Чукча ж, як у відомому анекдоті, нє чітатєль. Можливо, щось нам підкажуть у коментах. Самому цікаво. Те, що мені траплялося, містило занадто велику домішку кислого, то й за пам’ять не зачепилося.

2. В яких українських перекладачів та редакторів варто повчитися?

Коротка відповідь — у всіх. В одних — як треба. В інших, ці ще корисніші, — як не треба. Зразок першого, на мій смак, — Негребецький. Зразок другого — редакторка Васильєва і вся ця партія комсомольців-будителів.

Найкращий метод навчитися — спаринг-переклад. Беремо сторінку класичного твору, скажімо, «Мадам Боварі», перекладаємо і порівнюємо свій варіант з перекладом Лукаша. Вдивляємося в нього. Робимо висновки. Перекладаємо ще одну сторінку. І так допоки не зіграємо внічию. Систематично зробити так 100 сторінок різних книжок дорівнює року філфака. Окремий, дуже корисний досвід — перекласти від руки, без комп’ютера.

3. Чи існує фахова українська література з редагування з акцентом не на теорію, а на практичний розбір перекладацьких, письменницьких і просто мовних помилок.

За винятком дешевих порадників у жанрі «як-ми-говоримо», то, здається, що немає. Принаймні я не знаю. Можливо, дорогі читачі в коментах щось підкажуть.

4. Мало знати мову для перекладу й редагування. Як прокачати в собі скіли й чуття, що допоможуть відповісти: як краще? як звичніше для українця? чи треба тут це слово? чи варто тут замінити?

Просто жити і вдивлятися у світ. Воно саме станеться, якщо йому не заважати.
Дорога редакція посилає львів'янам промені заздрості

Художник шрифту Олексій Чекаль прочитає завтра лекцію про Якова Гніздовського, генія української графіки. Рекомендую всім, хто цікавиться виробництвом мистецтва з нічого. Гніздовський пізнав був щось дуже глибоке.

Галерея «ШУМ»
Львів, Старий ринок, 7
П'ятниця, 12 квітня, 17:00
Квиток 200 грн
Реєстрація обов‘язкова
https://forms.gle/8C1qkT5LtnJQxrzk9
Елітна корова на вільному випасі — ось так тепер виглядають класові привілеї в першому світі, не переплутайте. Не здивуюся, якщо Цукерберг сам її доїть, поки ти, юзернейм, витрачаєш життя на коменти )

Понт зараховано )
Єдина мозаїка Алли Горської в Києві. Колись ресторан «Вітряк», проспект Глушкова, 11. Судячи зі спогадів про Горську, найтяжче було не замісити цементний розчин і восени задубілими руками все це викласти, а «вибити», тобто дістати на склозаводі смальту.
Три зірки

Найвища відзнака для ресторану — мішленівська зірка. Одна зірка — дуже хороший ресторан. Дві — винятковий. Три — ресторан настільки хороший, що заради нього варто відбути далеку дорогу.

Щось подібне варто придумати для художніх виставок. Три зірки — настільки хороша виставка, що заради неї варто поїхати в іншу країну.

Про виставку Алли Горської, яка триватиме в Українському домі до 28 квітня, дорога редакція чула стільки хорошого, що треба їхати в Київ. Можливо, це найвидатніша майстриня української мозаїки за всю її новітню історію.

(В історії специфічне почуття гумору: сказати б тим, хто нищив вітраж Горської у Червоному корпусі університету, що через пів століття Київ бомбитимуть росіяни, а Горську виставлятимуть в музеї Леніна на площі Ленінського Комсомолу.)

Мистецтво мозаїки, по суті, втрачене — дороге і нікому тепер не потрібне. В епоху первісного накопичення капіталу, яку ми зараз проживаємо і будемо перетравлювати ще довго, уявити, що автобусні зупинки по селах оздоблюють мозаїкою, неможливо. Замість мозаїк тепер мурали — вони суттєво дешевші.

Кайф мозаїки Крістофер Александер пояснює тим, що людині потрібен перепад масштабу — зміна в розмірі деталей у діапазоні від 2 см до 2 метрів. Саме тому нам так приємно гуляти по старовинних європейських містечках: там безліч декоративних деталей у масштабі людського тіла — око радіє. Мозаїка, на відміну від муралу, вміє мінятися з кожним кроком і давати деталі в різному масштабі: роздивлятися її впритул не менш цікаво, ніж з відстані.

Словом, не відмовте собі в задоволенні — такі виставки бувають не щодня.
7

Тим часом без зайвого шуму вийшло аж сьоме видання «Антикрихкості» Насіма Талеба. З усіх моїх перекладів цей витримав найбільше перевидань.

«Антикрихкість» — це продовження знаменитого «Чорного лебедя». Перша книжка відповідає на питання «хто винен» (спойлер: принципова неможливість опанувати випадок). Друга — на питання «що робити» (спойлер: плекати в собі антикрихкість — уміння видобувати користь з мінливості, яка вбудована в життя на фундаментальному рівні).

У книжок Талеба репутація «складних», але насправді вони легкі, дотепні й афористичні, інакше бестселерами не стають. Зараз у моді книжки про те, як бути стоїком, а Талеб показує, як бути скептиком. (Поєднання стоїцизму зі скептицизмом — найкраще щеплення для здоров’я душі.)

Короткий зміст «Антикрихості» викладено у класичному медичному анекдоті:

— Лікарю, я зламав ногу у двох місцях!
— Ви запам'ятали ці місця?
— Так!
— Більше туди не ходіть.

Інджой. Продається у всіх пристойних книгарнях і на сайті видавництва.
Еволюція

Як мінявся найвідоміший видавничий логотип у світі. «Пінгвін», по суті, винайшов дешеві книжки в обкладинці — те, що англійською називається trade paperback.

Анімалістичний логотип — складний жанр, геометрично-абстрактний зробити простіше. В Україні такі у ВСЛ і «Бородатого тамарина», колись ще був бик у «Якабу». У «Лева» логотип, здається, встиг уже еволюціонувати. Можливо, ще у когось є тваринки, але на думку зараз не спадає.

Є простий спосіб безкоштовно покращити свій логотип — треба просто прибрати з нього слово видавництво. Ще одна ознака хорошого логотипу — він уміє мінятися, залишаючись собою, як от «Пінгвін»
Обман зору

Їду в поїзді. Сусід по купе, бородатий хіпстер, читає книжку. Підглядаю, як називається. "Бібліотєка прєподобного Сєрафіма. Запискі Ніколая Алєксандровіча Мотовілова". А, нє, думаю, не хіпстер.
Зліва по лінії

Недавно у великому тенісі був цікавий момент: вперше за всю історію спостережень у першій десятці рейтингу не було тенісиста, який грає зліва однією рукою. Лишилися тільки ті, хто грає зліва двома, бо так удар виходить сильніший і стабільніший. Любителі тенісу драматичний смисл мізансцени зрозуміють.

Одноручний удар зліва по лінії був утіленням самої тенісної естетики. А тепер це щось типу вінілових платівок і чорнильних ручок. Пішла епоха.

Якщо вам цікава ця тема, то у видавництві «Лабораторія» знову yard sale до 30 квітня. Біографію великого Роджера Федерера в перекладі дорогої редакції можна купити на 200 гривень дешевше: 299 гривень замість 499.

Роджер Федерер — це як Леонардо або Мікеланджело, тільки про теніс. У нього я вчився не брати роботу на корт — «робота» має лишатися на тренуванні.
Обман слуху

Їду в поїзді. Сусід по купе, з вигляду студент, тихенько слухає на блютуз-колонці Wish You Were Here «Пінк Флойда». «Ого! — думаю. — Є ще молодь в порохівницях. Я не останній з могікан — передостанній». «Пінк Флойд» закінчується і починається така бум-ца-ца, що на багажну полицю ховайся. Чувак, виявляється, радіо слухав )
Мистецтво фемінітиву

Фемінітив від слова гуругурія.
Мистецтво логічного наголосу

Таємне знання старих редакторів: логічний наголос в українській мові падає на кінець речення.

Все для жінок
і Для жінок — все. Відчуйте різницю в асортименті )
Твір ≠ книжка

Емпіричні спостереження засвідчують, що не всі перекладачі відрізняють твір, який їм замовили перекладати, від книжки, з якої вони перекладають.

Твір — це текст. Книжка — це предмет, який можна потримати в руках. Це не одне і те саме. Твір публікують у формі книжки. І в книжках є технічна інформація, яка стосується не твору, а книжки, — перекладати її не треба.

Не треба перекладати каталожних карток Бібліотеки Конгресу, що їх на звороті титулу друкують. Навіщо це українському виданню? Хтось хоч раз бачив українську книжку з каталожною карткою Бібліотеки Конгресу? Так само не треба перекладати, що книжку «Надруковано у США на безкислотному папері» — ваш переклад опублікують в Україні на кислотному. Подібні речі — привід задуматися, чи розуміє перекладач, що він робить.

Треба подумати «Що я роблю? Чи є в цьому смисл?». І в разі сумнівів ввічливо перепитати свого редактора.

Про перекладачів, які беруть дурне в голову і перекладають зайве, є анекдот, як офтальмолог просить пацієнта прочитати нижній рядок в таблиці перевірки зору. Той читає:

— Віддруковано в Крижопільській друкарні № 2. Замовлення 25-1103. Тираж 5000 примірників.
Клясер

Я окремо колекціоную в перекладацькому щоденнику гру слів у комерційному копірайтингу. Коли якось дотепно обігрують назву фірми або те, що вона виробляє, я такий хід записую і придивляюся, як його зроблено.

Жанр складний, тому хороший жарт трапляється рідко. Зіграти тонко, зі смаком, треба вміти.

З останнього, що трапилося на очі:

inkspired (чорнила фірми Lamy)

illegal pad (блокноти фірми Blackwing, яка постачає канцелярію у Білий Дім; на цьому прикладі можна перевіряти лінгвокраїнознавство у студентів: пояснив у чому жарт — отримав залік)

newphoria (рекламне гасло айфона-15 на офіційному сайті; українізували, враховуючи складність задачі, непогано: мрійновації)

моно спробувати (новий дизайн Монобанку; рано чи пізно вони обіграють, якщо ще ні, класичне моно? нуно!)

Улюблений приклад дорогої редакції — американська аудіофільська фірма Schiit. У неї геніальні рекламні гасла Schiit Happens і A Piece of Schiit. Мало яка фірма вміє поставитися до себе з такою самоіронією.

Якщо якісь такі приклади зачепилися вам за пам’ять, накидайте, будь ласка, у коментах.
Фірмá

Є знаменита фотографія Стіва Джобса — він сидить вдома на підлозі під торшером Tiffany. Нею іноді ілюструють мінімалізм у побуті. Мовляв, речі поневолюють — беріть приклад з генія.

Цей же епізод з’являється у спогадах доньки Джобса Лізи. (Він багато років не визнавав, що це його донька. Травму вона, може, й залікувала, але шрам, судячи з книжки, лишився глибокий.) Дівчинка ніяк не могла второпати, чому в батька меблів немає — він же такий багатий.

Натомість фотка ця не про мінімалізм, а про болісний, на межі з душевним нездоров’ям, перфекціонізм. Усі предмети в кадрі дуже, дуже дорогі.

Біографу Айзексону Джобс розповідав, що йому просто не траплялися меблі, які не викликали би огиди. Коли трапилися — він купив (це була кухня німецької фірми Miele за половину грошей світу).

Його ідея (вона ж закладена в ДНК Apple) була в тому, що «правильний» предмет дає чуттєве задоволення — дивитися на нього і торкатися його має бути приємно. Виробник, який це розуміє, заряджає цінник по повній.