Український Червоний Хрест
5.73K subscribers
13.2K photos
393 videos
3.05K links
Товариство Червоного Хреста України є найбільшою гуманітарною організацією в Україні, яка одна із перших реагує на всі надзвичайні ситуації в країні і надає допомогу тим, хто найбільше її потребує.
Download Telegram
Навички першої допомоги в умовах обстрілів та авіанальотів, коли доступ медичних служб утруднений, рятують життя людей. Інструктори Луганської обласної організації Червоного Хреста України продовжують навчати населення першій допомозі.

Тренінги проводять для волонтерів та державних служб, які доставляють гуманітарну допомогу людям, які переховуються у бомбосховищах м.Лисичанськ.

#ПД #Луганськ #Лисичанськ
«Людмило Миколаївно, Ви в безпеці. Мене звуть Юля. Ми зараз вирушаємо» – схожі слова часто лунають від волонтерів Загону швидкого реагування Червоного Хреста України у реанімобілі. Спеціально обладнане авто вже котрий місяць щотижня евакуюює десятки маломобільних і тяжкохворих пацієнтів з «гарячих точок».

У кожного з евакуйованих людей, на жаль, своя сумна історія. Юлія, волонтерка Загону швидкого реагування Національного комітету Червоного Хреста України, ділиться на своїй сторінці емоціями з чергової евакуації людей з Донецької області:

«У реанімобілі вже зайняті майже всі місця у два яруси і пацієнти трохи звикли до чудової машини та один одного. Остання лікарня та жінка на ношах, які дбайливо несуть волонтери до евакуаційного авто. Голова сива, з одягу – розтягнутий светр».

Жінку розмістили на другому ярусі реанімобіля. Вкриваючи ковдрою, Юлія помітила страх в очах жінки. Часто люди переживають за особисті речі, які їдуть окремою машиною. Помітивши в документах ім'я жінки, Юлія вирішила заспокоїти жінку:

«Людмила Миколаївно, Ви в безпеці. Мене звуть Юля. Ми зараз вирушаємо та їдемо. Ваші речі теж з нами».

«У мене немає речей. Нічого немає!» – тихо вимовила Людмила і сльози покотилися по щоках. Щось ще намагалася сказати жінка, здається про капці, яких не було на ногах, але розібрати було важко.

«Обіцяю, що з нею точно залишиться ковдра, яка її зараз зігріває, і що після прибуття повідомлю супровід, що жінці потрібний одяг. І капці. Так, обов’язково, і взуття теж!» – йдеться далі у дописі Юлії.

Як тільки волонтерка сідає на своє місце, у Людмили з’являється напад паніки – жінка боїться тряски та шуму авто.

«Якщо я стоятиму з Вами, буде краще?» Жінка кивнула й сказала «так». Дорогою Юля тримає Людмилу за руку, місцями намагається обіймати, щоб зменшити почуття страху. Зазирнувши у картку супроводу, Юля читає: позавчора Людмила, як завжди, збиралася спати у своєму рідному Лисичанську, але міна, яка потрапила до будинку, змінила життя назавжди. А вдома мабуть й залишилися капці, та бігає сліпий пес.

«Я не знаю, як її втішити. Я б теж прямо тут розплакалася, як тільки вона сказала про собаку. Я глибоко дихаю, повільно і усвідомлено, – хтось із нас двох зараз має знайти опору та поділитися з іншою» – пише Юлія. А Людмила у цей час вголос задає питання, відповідей на які поки немає: «Що ж я робитиму без грошей, там у чужому місті, де нікого не знаю? Як я зможу повернутися додому?»

«Прошу думайте про сьогоднішній день. Зараз у Вас теж немає грошей, але ми про Вас дбаємо і всі лікарі будуть далі дбати. Ви – у своїй країні. Ви – вдома. Зараз головне одужати. Все інше – вирішиться».

Прибувши до евакуаційного потягу, Юлія перепитує у медиків, чи є одяг, капці для жінки. Її переконують, що запас одягу є і жінці буде, що вдягнути і що взути.

Волонтерка прощається, повертається в реанімобіль і ледь стримуючи сльози розмірковує, сідаючи втомлено на крісло:

«Ми виконали свою частину роботи в цьому ланцюжку. Зараз, в теплі нашої машини, можу уявляти, як янголи охоронці перебралися в евакуаційний потяг, щоб оберігати своїх людей далі.
А сліпого песика звичайно врятує сусід, який залишився там, десь у Лисичанську. Він почує його та забере до себе. Будь ласка, нехай буде так!»

За вікном дорога та захід сонця. Завтра буде новий день й нові спроби евакуювати людей з «гарячих точок».
___
Історія однієї з тих декількох десятків поїздок, які здійснив й продовжує здійснювати Загін швидкого реагування Національного комітету Червоного Хреста України.

#Київ #ThanksVolunteers #Лисичанськ #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ
#ЗШР