​​Як працювати без босів, або Ефективне самоврядування

У патронажній службі Buurtzorg (у перекладі з голландської це означає «Догляд по сусідству») немає босів. Усі члени команди — зазвичай від 10 до 12 осіб — медпрацівники. Вони стикаються зі звичайними організаційними завданнями: визначають напрямки та пріоритети, аналізують проблеми, складають плани, оцінюють якість праці співробітників і час від часу ухвалюють непрості рішення. Замість того щоб покласти весь тягар відповідальності за розв’язання управлінських завдань на одну людину, боса, вони розподіляють ці завдання між собою. Команди ефективно самоврядні та самоорганізовані.

Той, хто працював у команді, де немає керівника, знає, як легко робота перетворюється на кошмар. Проте в Buurtzorg таке відбувається винятково рідко. Як так?

⏭ Ефективне самоврядування не виникає саме по собі. Buurtzorg став вельми ефективним підприємством завдяки підтримувальним програмам (тренінги, коучинг, методики), необхідним у повсякденній роботі самоврядного підприємства. Насамперед усі новосформовані команди і нові співробітники вже наявних команд проходять курс під назвою «Solution-Driven Methods of Interaction», навчаються комплексній методиці плідного й ефективного ухвалення рішень у групі. Під час тренінгу команда поглиблює знання в галузі фундаментальних основ взаємодії між людьми: вивчає різні типи слухання і стилі спілкування, порядок проведення зборів, коучинг, а також відпрацьовує інші практичні навички.

⏭ Візьмемо, наприклад, нараду. Необхідно вирішити важливе питання. Серед присутніх немає керівника. Тому ніхто не розпоряджається і не виносить остаточного рішення. Натомість команди Buurtzorg використовують тонку й ефективну методику спільного розв’язання завдання. Насамперед група обирає фасилітатора. Список тем для обговорення формується колективно на основі того, що є найважливішим просто зараз. Фасилітатор не робить жодних заяв, пропозицій, не виносить рішень. Він лише ставить запитання: «Що ви пропонуєте?» або «Як ви можете обґрунтувати свою пропозицію?». Усі пропозиції фіксуються на фліпчарті. У другому раунді пропозиції переглядаються, доповнюються й уточнюються. У третьому раунді — виносяться на групове рішення.

⏭ В основі процесу ухвалення рішення не лежить прагнення досягти консенсусу. Рішення приймається, якщо ні в кого немає принципових заперечень. Не можна накласти вето просто тому, що комусь здається, ніби інше рішення (наприклад, його власне!) було б кращим. Ідеального рішення, яке міг би ухвалити будь-хто з присутніх, можливо, взагалі немає; шукати його — марна трата сил. Рішення можна ухвалити за відсутності принципових заперечень, маючи на увазі, що до обговорення можна повернутися в будь-який момент, якщо з’явиться нова інформація. Порядок проведення зборів гарантує: кожен голос буде почутий, колективний розум забезпечить необхідну інформацію, і ніхто не зможе зірвати процес і нав’язати решті особисті преференції.

⏭ Якщо, незважаючи на тренінги та методики проведення зборів, члени команди зайдуть у глухий кут, вони в будь-який час можуть попросити зовнішньої допомоги — або від свого регіонального коуча, або від команди фасилітаторів у навчальному закладі, де вони разом навчалися. Команда, що зайшла в глухий кут, може також послухати пропозиції інших команд, використовуючи внутрішню соціальну мережу Buurtzorg, оскільки цілком імовірно, що хтось колись уже мав справу зі схожою проблемою.

ДЖЕРЕЛО: «Reinventing Organizations»

#самоврядування #команда