🇺🇦⚽️24 роки цього дня, 29 вересня 1999-го в автомобільній катастрофі неподалік від рідного Івано-Франківська в 31-річному віці загинув Андрій Хомин, майстерний футболіст, який провів понад чотири сотні офіційних матчів, але якого найліпше характеризує мить, увіковічнена в цьому відео з матчу Ліги чемпіонів-1994/1995.

Андрій Хомин народився 24 травня 1968-го в Івано-Франківську. В футбол починав грати в місцевій ДЮСШ №3. Виступав на позиції крайнього оборонця.

Кар’єра

🇺🇦1988-1996, 1999 – «Прикарпаття» Івано-Франківськ: 237 – 18
🇺🇦1989 – «Металіст» Харків: 1 – 0
🇺🇦1993-1995 – «Динамо» Київ: 62 – 3
🇺🇦1996-1999 – «Ворскла» Полтава: 88 – 10
🇹🇲1998 – «Копетдаг» Ашгабат: 2 – 1

🇺🇦У складі збірної України в 1993-1995-му провів 6 матчів.

Досягнення

🥇🥇🥇Триразовий чемпіон України (1994, 1995, 1996)
🏆Володар Кубка України (1995)
🥉Бронзовий призер чемпіонату України (1997)

🏀35 років тому цього дня, 30 вересня 1988-го в Сеулі🇰🇷 збірна СССР з баскетболу здобула олімпійське золото. В фіналі совєти перемогли 76:63 Югославію з Драженом Петровічем, Тоні Кукочем, Жарко Паспалем, Желько Обрадовічем, Владе Дівацом і Діно Раджею у складі. До того ж у півфіналі команда Гомельського здолала збірну США. Не Dream Team, але з людьми, які проявлять себе у великому баскетболі найяскравіше - Девід Робінсон, Мітч Річмонд, Ден Марлі, Герсі Гокінс, Денні Меннінґ.

Склад збірної СССР був таким

🇺🇦4. Олександр Волков
🇪🇪5. Тійт Сокк
⭕️6. Сєрґєй Тараканов
🇱🇹7. Шарунас Марчюльоніс
🇱🇻8. Іґорс Міґлінієкс
⭕️9. Валерій Тихоненко
🇱🇹10. Рімас Куртінайтіс
🇱🇹11. Арвідас Сабоніс
⭕️12. Віктор Панкрашин
🇱🇹13. Вальдемарас Хомічюс
🇺🇦14. Олександр Білостінний
🇺🇦15. Валерій Гоборов

Нижче піде мова про одного з трьох українських представників тієї команди. 👇👇👇

🏀На окрему розповідь, звісно, заслуговує кожен. Олександр Волков пройшов НБА, ненадовго став першим адекватним українським головою Держкомспорту, замастився в гімно партії регіонів.

Валерій Гоборов загинув 23-річним в автокатастрофі в Москві, у 1989-му.

Але зараз мова - про Олександра Білостінного📸№14. Як про баскетболіста і про смерть у Трірі🇩🇪 в 51-річному віці свого часу вже розповідав. Нині - трохи закулісся, яке розкрив на умовах анонімності один з партнерів Олександра за "Будівельником" 80-х.

1️⃣Історія перша

Білостінний любив випити. І то м’яко кажучи. Коли випивав – ставав буйним. Під час одних посиденьок Олександрові не сподобався жарт масажиста «Будівельника». Не довго думаючи, він в’їхав небораці кулаком по обличчю. Так сильно і влучно, що чоловікові ледве врятували око.

Але то дрібниці👇👇👇

2️⃣Історія друга

Вона трапилася 2 жовтня 1985-го. Компанія з трьох чоловіків вирішила у готельному номері переглянути матч 1/16 фіналу футбольного Кубка кубків Динамо Київ – Утрехт. Переглянули на славу, а після завершення зустрічі опівночі компанія вирішила роз’їжджатися додому. Білостінний сів за кермо, замголови спортивного товариства Авангард Білоусов – на сидінні поряд, а ще один гравець Будівельника Євген Колежук – ззаду.

На одному з поворотів Білостінний помилково натис замість гальмів на газ. І в’їхав на повній швидкості у стовп. Білоусов розбився на смерть, а баскетболістам пощастило.

У готельному номері слідчі вивили 5 порожніх пляшок горілки, яку чоловіки закусили коробкою цукерків Вечірній Київ. Розслідування тривало довго. Білостінному загрожувало тюремне ув’язнення. Хоч із родиною загиблого Білоусова вдалося домовитися, для правоохоронців то був не аргумент, оскільки підсумок був летальним. Врятувати від в’язниці Білостінного вдалося зусиллями тренера збірної СССР Гомельського.

3️⃣Історія третя

Ще один скандал з Білостінним трапився у готелі «Русь». Він теж був напідпитку. Спускаючись сходами, Олександр випадково зачепив ліктем жінку, яка йшла на зустріч. Та його впізнала і, розсердившись, почала вичитувати: «Стукаєте своїм м’ячем. Краще б на завод пішли, життя побачили, більше користі було б». Білостінний на ці слова страшенно розлютився. Жінка почала тікати. Наздогнав її спортовець у виходку. Зловив там за волосся і разів п’ять занурював головою в унітаз, спускаючи воду.

Жінка виявилася непростою – другим секретарем обкому комсомолу. Білостінний знову мав багато проблем і знову уникнути неприємностей йому допоміг Гомельський.

Білостінного з постійної пиятики витягла дружина Лариса, донька олімпійського призера з вільної боротьби Михайла Шахова. То вона наполягла на переїзді в Трір🇩🇪 І цим вочевидь трохи продовжила життя чоловікові.

🇺🇦🏊🏻‍♀️Сьогодні, 2 жовтня, 34-й День народження святкує Ольга Свідерська, п’ятиразова паралімпійська призерка з плавання, яка не може пересуватися без візка після травми, отриманої при народженні.

Ольга Свідерська народилася в 1989-му в Кропивницькому. Плаванням почала займатися у відділенні «Інваспорту» ДЮСШ №1, у тренера Олени Кузнецової.

Досягнення

🥈🥈Двічі срібна призерка Паралімпіади-2012 (50 і 100 м вільним стилем)
🥈Срібна призерка Паралімпіади-2016 (150 м комплексом)
🥉🥉Двічі бронзова призерка Паралімпіади-2016 (100 м в/с, естафета 4х50 м в/с)

🥇Багаторазова чемпіонка Європи серед спортовців з ураженням опорно-рухового апарату

У 2009-му Ольга закінчила з відзнакою Кропивницький кооперативний коледж за спеціальністю «Облік та аудит». Певний час працювала за професією.

У 2017-му стала Почесною громадянкою Кропивницького.

🏅Нагороджена Орденами Княгині Ольги ІІ і ІІІ ступенів.

⚽️87 років тому цього дня, 3 жовтня 1936-го у Києві народився легендарний капітан «Динамо» 60-х Віктор Каневський, дуже сильний футболіст, нападник, але дуже мутний на колір громадянин. За твердженнями Віктора, антисеміти в совкові часи хотіли стерти його з історії «Динамо» і не давали займатися тренерською діяльністю. Це, м’яко кажучи, смішно, бо етнічних євреїв як у «Динамо» тої епохи, так і загалом було вдосталь. Не бракувало їх і серед тренерів совкової епохи. Власне, і сам Каневський теж працював на різних посадах аж до від’їзду, майже без пауз. Проте на хвилі казочок про те «цькування» Каневський зміг виїхати з СССР у США у 1988-му, щойно така змога з’явилася. Зрештою, про це знають усі. Але мало кому відомо, які думки мав старий Каневський, який 26 років жив у США.

У червні 2014-го записував з ним інтерв’ю. Під мундіаль-2014, як із учасником ЧС-1962. В Україні чотири місяці тому завершилася Революція гідності, росією вже був анексований Крим і почалася війна на Донеччині і Луганщині. Ті слова Канєви вразили мене дуже сильно. І продемонстрували, що відбувається в мізках так званих совєцких граждан, які еміґрували у США, але продовжили жити в парадигмі, насадженій російськими пропагандистами. В цьому ж інтерв’ю Віктор Ізраілевич зізнався, що англійською через 26 років життя в Америці не володіє взагалі. «Для Брукліна англійська мова – чужа. Тут всі розмовляють російською», - пояснював.

Нижче подам ту цитату, яка залишилася на диктофоні, але тоді не увійшла в опубліковане на UA-Футболі інтерв’ю👇👇👇

А поки – невелика довідка.

Віктор Каневський народився в 1936-му в Києві. Футболом почав займатися в тренера Михайла Корсунського.

Кар’єра гравця

🇺🇦1955-1964 – «Динамо» Київ: 207 – 85
🇺🇦1965-1966 – «Чорноморець» Одеса: 22 – 6

У складі збірної СССР у 1968-1962-му провів 5 матчів.

Досягнення

🥇Чемпіон СССР (1961)
🏆Володар Кубка СССР (1964)
🥈Віце-чемпіон СССР (1960)

Кар’єра тренера

🇺🇦1965 – «Металург» Запоріжжя
🇺🇦1966-1971 – «Металіст» Харків
🇺🇦1972 – «Буковина» Чернівці
🇸🇱1972-1973 – «Пахтакор» Ташкент (асистент)
🇺🇦1973-1977 – «Дніпро»
🇺🇦1978 – збірна України (юнаки)
🇺🇦1983-1986 – «Динамо» Ірпінь
🇺🇦1987 – «Таврія» Сімферополь (асистент)

Помер Каневський 82-річним, 25 листопада 2018-го в Бристолі, штат Коннектикут🇺🇸

Тож, фрагмент з моєї розмови з Каневським у червні 2014-го. Дослівно, зі збереженням колориту...

- За подіями в Україні слідкуєте?

- Канєшно, слєжу.

- Що про це думаєте?

- То, что дєлаєтся в Данєцкє – ета звєрі. Ета звєрі! Просто звєрі, а нє люді, блядь. І тот, кто дайот ім каманду ета дєлать. Канєшно, я балєю за Украіну, я в Кієвє раділся, в Кієвє іграл, 50 с лішнім лєт прожіл в Кієвє. Канєшно, я болєю за Кієв. Но нє такіє звєрства, каториє дєлают і атдают каманди в Данєцкє. А в Адессє что сдєлалі, блядь? 48 чєловєк в домє сажглі, блядь. Канєшна, я протів етава. Гдє угодна падпішусь, блядь.

Сєйчас то, что я там віжу, блядь, то, шо там дєлаєтся – ето нє Кієв. Ето просто нє Кієв. Ето нє знаю, какіє звєрі там живут і блядь руководят всєм етім. Какоє оні атнашеніє імєют к Кієву? Тот же Яценюк і тот же… єщо там, как єво там? Какоє ані атнашеніє імєют к Кієву, блядь? За капєйкі продалісь, блядь, амєріканцам, блядь.

Нетолерантні історії спорту | Підписатися

​​🇺🇦25 вересня у боях за Україну загинув 41-річний Сергій Удовкін, суддя ITF, колишній виконавчий директор обласного осередку Федерації тенісу на Донеччині. Він пішов захищати Україну в 2014-му, фактично одразу, як почалася російська навала.

Сергій Удовкін народився в 1982-му в Баку🇦🇿 Там його мама з червоним дипломом закінчила медичне училище. Потім почалася війна у Нагірному Карабаху. До першого класу Сергій пішов уже до донецького ліцею №12. На той момент він був єдиною освітньою установою у місті з навчанням українською мовою.

З другого класу Удовкін почав займатися тенісом. Відучившись у фізико-математичному класі ліцею, Сергій вступив до Донецького національного технічного університету на економічну кібернетику. А паралельно почав практикуватися як тенісний рефері.

Удовкін став першим в історії донецького тенісу, хто отримав суддівську категорію ITF White Badge від Міжнародної федерації тенісу. Як рефері Сергій об'їздив всю Україну і, можливо, проявив би себе й на міжнародному рівні.

Але розпочалася війна. Повернувшись у Донецьк навесні 2014-го з турніру в Черкасах, Сергій зрозумів, що військкомати там уже не працюють. І пішов добровольцем у батальйон "Донбас".

Під Іловайськ Удовкін виїхав 7 серпня 2014-го. Фактично не вміючи воювати. "У мирний час іноді стріляв з бойової зброї у тирі. Але я і більша половина батальйону уявлення не мала про зброю, її застосування, про тактику бою", - казав Сергій в одному з інтерв'ю. - У нас не було обмундирування, приїхали у спортивних штанях та шльопанцях".

Згодом Удовкіна призначили парамедиком. При цьому вчився він теж на ходу, оскільки до того особливо дотичним до медицини не був.

У 2015-му Удовкін постав перед вибором: продовжувати кар'єру судді, або відмовлятися від значка ITF, оскільки за рік треба відпрацювати мінімум на двох турнірах. У 2014-му ITF закрила очі і продовжила Сергія в статусі через форс-мажорні обставини, однак у наступному році поблажок вже не було. Удовкін міг залишити службу, але обрав армію. Відмовившись від статусу, до якого йшов довгих десять років.

У 2020-му, вже відійшовши від служби і оселившись у Києві, Сергій зайнявся підприємницькою діяльністю. А заодно волонтерив. Він виставляв на аукціон, щоб підтримати Центральний військовий госпіталь, ракетку Еліни Світоліної.

З початком повномасштабного вторгнення Удовкін знову взяв до рук зброю...

В Сергія залишилися дружина, донька і син.

​​🇺🇦⚽️Сьогодні, 4 жовтня, 79 років виповнюється Валерієві Поркуяну, українському футболістові, який, не потрапляючи до стартового складу київського «Динамо», останньої миті потрапив до заявки збірної СССР на мундіаль-1966 і став одним з головних його героїв. Валерій забив чотири м’ячі і допоміг збірній СССР єдиний раз в історії дістатися до півфіналу чемпіонату світу.

Валерій Поркуян народився в 1944-му в Кропивницькому. Є вихованцем школи місцевої «Зірки».

Кар’єра гравця

🇺🇦1962 – «Динамо» Кропивницький: 20 – 1
🇺🇦1963-1964 – «Зірка» Кропивницький: 63 – 18
🇺🇦1965, 1970-1971 – «Чорноморець» Одеса»: 89 – 22
🇺🇦1966-1970 – «Динамо» Київ: 63 – 13
🇺🇦1972-1975 – «Дніпро»: 120 – 21

У складі збірної СССР в 1968-1970-му провів 8 матчів, забив 4 м’ячі. Учасник двох чемпіонатів світу (1966, 1970).

Досягнення

🥉Четвертий призер чемпіонату світу (1966)
🥇🥇🥇Триразовий чемпіон СССР (1966, 1967, 1968)
🏆Володар Кубка СССР (1966)

Тренерська кар’єра

🇺🇦1976 – «Таврія» Сімферополь (асистент)
🇺🇦1977-1978 – «Океан» Керч
🇺🇦1979-1981 – ДЮСШ СКА (Одеса)
🇺🇦1982-1983, 1994-2003 – «Чорноморець» Одеса (асистент)
🇺🇦1983-1993 – «Благо» Благоєве

З дружиною Аллою Валерій Поркуян одружений вже 57 років. Алла – сестра футболіста Анатолія Лісаковського, син якого, колишній футбольний суддя Андрій Лісаковський зараз боронить Україну.

🇺🇦🇺🇸На війні з москалями поліг громадянин США Алекс Кобурн з позивним Хрест. Він був командиром десантно-штурмових військ групи Хреста.

Алекс був фанатом "Олександрії", хоч і не жив у цьому місті. Він воював з шевроном олександрійських ультрас. В Україні він матеріально допомагав дитячим будинкам та інтернатам, а також аматорській футбольній команді "Усівка" з Олександрії.

Вічна слава Героєві.

🇺🇦На фронті в боях за Україну поліг Валентин Мхеїдзе, котрий у 2006-2013 роках працював у Федерації тенісу України.

Це друга втрата в тенісній сім'ї за останніх два дні. Вчора з'явилася звістка про загибель у боротьбі з кацапами 41-річного судді Сергія Удовкіна.

​​🇺🇦Поблизу села Роботине на Запоріжжі у боротьбі з рускими свинями поліг Андрій Чепіль, пластун, трембітар фолк-рок-гурту "КораЛЛі", інструктор зі сноубордингу. Андрій загинув цьогоріч 28 червня, але його смерть була підтверджена лише зараз.

Андрій родом з Івано-Франківська. Ще з 2001-го із молодшим братом Орестом і старшим Віталієм долучився до скаутської організації "Пласт". Він був новаком рою "Бобренята" з гнізда "Лісові бешкетники". Згодом став юнаком гуртка "Саламандери" 79 куреня імені В'ячеслава Липинського.

У рідному місті опанував навички гри на фортепіано та саксофоні.

Строкову службу Андрій проходив у військовому оркестрі почесної варти при президентському полку. Він був учасником кавер-гуртів "Frisson Band", "Smerichka", трембітарем у фолк рок-гурті "КораЛЛІ". Час від часу працював сноуборд-інструктором на гірськолижному комплексі "Буковель".

Після повномасштабного вторгнення Чепіль брав участь у боях на Харківщині, біля Ізюма та Куп’янська. Потім перевівся до 47-ої окремої механізованої бригади "Маґура".

Після навчань у Німеччині Андрій виконував завдання на бойовій машині "Бредлі" та був головним сержантом взводу.

Загинув улітку з трьома побратимами під час штурму ворожої позиці. Тіла загиблих забрали лише через 4 тижні, коли лінію зіткнення посунули в сторону росіян. Лише через три місяці генетична експертиза визначила, що тіло належить Андрієві.

⚽️56 років тому цього дня, 4 жовтня 1967-го київське «Динамо» вперше в своїй історії зняло скальп з європейського ґранда. Після виїзної перемоги 2:1 удома кияни в рамках 1/8 фіналу Кубка чемпіонів зіграли 1:1 з «Селтіком» і вибили тим самим чинного володаря трофею на стартовій стадії.

⚽️«Динамо» Київ🇺🇦 - 🏴󠁧󠁢󠁳󠁣󠁴󠁿«Селтік» Ґлазґо – 1:1

Голи: 0:1 – Леннокс (60). 1:1 – Бишовець (89)

🇺🇦«Динамо»: Банников, Щегольков, Соснихін, Левченко, Круликовський, Турянчик, Бишовець, Сабо, Медвідь, Серебряников, Пузач. Тренер – Віктор Маслов

🏴󠁧󠁢󠁳󠁣󠁴󠁿«Селтік»: Сімпсон, Крейґ, Ґеммелл, Мердок, Макнілл, Кларк, Джонстон, Воллес, Г’юз, Овлд, Леннокс. Тренер – Джон Стейн

🟥Медрок (57)

💠4 жовтня 1967-го. Київ🇺🇦Центральний cтадіон. 100 000 глядачів

🇺🇦🥊🐷🐶Рівно десять років тому, 5 жовтня 2013-го з вірного путінця і православного Сварога в одній особі вибив пиху безпосередньо в стінах спорткомплексу «Олімпійський» у Москві. На кону в цьому бою стояли три чемпіонських пояси - IBF и WBO Володимира Кличко (рекорд на момент бою – 60-3, 51 КО) і WBA Повєткіна. За цей бій обидва бійці отримали рекордні гонорари: Повєткін - $5,8 млн., Кличко - $17,4 млн.

У рингу українець робив із так званим «Вітязем», що хотів. Уже в другому раунді Алєксандр впав уперше. То був перший у його кар’єрі нокдаун. Впродовж усього бою Повєткін уникав відвертого побиття за допомогою постійних клінчів, але в заключних раундах падав у нокдауни ще двічі. Єдине, чого Володимирові для повного ефекту забракло – нокауту. Інакше не мав би підстав лантух після бою говорити про начебто випадковість своєї поразки. І, мабуть, не вимагав би реваншу. Якого йому, звісно, ніхто й не дав.

⚽️Сьогодні, 8 жовтня, 55-річчя святкує Звонімір Бобан, видатний хорватський футболіст, еталон громадянина і патріота своєї країни. Про те, як він зашпіцував мусора перед початком Балканської війни, я вже писав.

Бобан народився у 1968-му в Імотскі, містечко в центральній Далмації🇭🇷 Був одним із найкращих півоборонців світового футболу свого часу.

Кар’єра гравця

🇭🇷1985-91 – «Динамо» Заґреб: 109 – 45
🇮🇹1991-2001 – «Мілан»: 178 – 20
🇮🇹1991-92 – «Барі»: 17 – 2
🇪🇸2001-2002 – «Сельта» Віґо: 4 – 0

У складі збірної Югославії в 1988-91 роках зіграв 7 матчів, забив 1 м’яч.

🇭🇷За збірну Хорватії Бобан грав у 1990-1999-му – 51 матч, 12 голів.

Досягнення

🥉Бронзовий призер ЧС (1998)
🥇Чемпіон світу U20 (1987)
🏆Переможець Ліги чемпіонів (1994)
🏆Володар Суперкубка УЄФА (1994)
🥇Чемпіон Італії (1993, 1994, 1996, 1999)
🏆Володар Суперкубка Італії (1992-94)

🏵Найкращий футболіст Хорватії (1991, 1999)

З дружиною Леонардою в шлюбі з 1994-го. У сім’ї Бобанів – 5 дітей, 4 з яких прийомні.

🇺🇦Сьогодні, 17 жовтня, 51-й День народження відзначає Анатолій Яворський, донедавна блискучий спортивний журналіст, прес-аташе Федерації шахів🇺🇦, який з весни 2022-го пішов до війська і є прес-офіцером 30 окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького.

Анатолій Іванович - то глиба, людина, яка досконало розуміє шахи, яка найліпше в перше десятиліття Незалежності описувала успіхи наших плавців, надзвичайно грамотний редактор.

Анатолій Іванович - один з моїх дороговказів у журналістиці, постать, яка сильно посприяла, щоб у цій професії я зумів розкритися.

Насправді Толика ми найбільше цінуємо за людські риси. За його доброту, стриманість, почуття гумору. За Людяність.

Ява увібрав собі всі головні цінності: любов до спорту, тварин і Неньки України.

Вітаючи Анатолія Івановича з ДН, залишаю реквізити для допомоги його ОМБР. Віншуйте, хто може, Толика переказом. На те, що його бригаді зараз потрібне найбільше - на дрони.

💰Банка монобанк

💳Номер картки банки - 5375 4112 0875 0187