поки дантес і кацуріна оприлюднюють свої стосунки, я #дуже_раджу почитати "Щоденник Анни Франк" всім тим, кому важко прийти в себе, страшно, самотньо і просто тупо складно :) чому?

"Щоденник.." — це дуже просто написаний твір-думки дівчинки, яка починає дорослішати і стикається з такими типовими підлітковими проблемами, як батьки, перше кохання, непорозуміння з дорослими, дивні друзі, школа. готуйтеся до того, що ви просто будете читати рефлексію 14-річної дівчинки. бо так воно і є,

окрім, певно, того, що більшість тексту написана під час переховування — 8 людей в одному приміщені протягом 2-х років, кожний день, це все, ніби день бабака: добрий ранок, смачного, домашка, сварка, смачного, я помию посуд, добраніч. але у неї вистачило сміливості і сил прожити в цьому ціле окреме життя — вивчити декілька мов, прочитати безліч книг, знайти друга, закохатися в нього, побудувати плани на майбутнє

що ж, сорі, але у Анни Франк були яйця, бо навіть у такому невизначеному середовищі, навіть серед щоденних політичних коливань, терорів і піздеця, у неї вистачало мужності майже у кожному розділі писати: "Коли ми знову будемо звичайно жити, я обов'язково..", цього я в неї хотіла б навчитися (:

про історичну важливість "Щоденника.." навіть не знаю, чи варто казати. уявіть, це погляд на геноцид з середини, це жива історія, це те, як воно було насправді. це бляха муха доказ. хоча б того, шо Черчилля реально всі любили... нуль питань. але деякі інші факти не зовсім збігаються з тією історією, яку я знала

давайте висновок: я читала це більше місяця, зазвичай тоді, коли було важко (або нудно), коли варто було про щось подумати. Анна стала для мене такою от подружкою, яка шарить. не до кінця правда ясно шо саме вона шарить, але з нею було якось спокійніше. тому (!!) я мега сильно раджу цю книжку всім, це сто відсотковий маст рід, особливо якщо ви трошки загубилися

1000000/10
кайфонула
дякую!

п.с. пам'ятаємо, що це реальний щоденник реальної людини, яка переховувалася більше 2 років через їбаний геноцид. Анна загинула. як і близько 6 мільйонів інших євреїв (таку цифру закріплено у вироках Нюрнберзького трибуналу). це та частина історії, яку треба пам'ятати. і ніколи не повторювати.

​🤰🏻🤱🏻поки Ріанна викладає фотки першого бебіка і чекає на другого, я #дуже_раджу прочитати "Безсмертя" Мілана Кундери🤰🏻🤱🏻

*далі буде величезний фангьорлінг по Кундері, бо я буквально хочу трійню від його таланту, я вас попередила*

**ще одне попередження: конкретного сюжета в книжці немає, це просто історії різних людей, які переплітаються і в якийсь момент вони НАСТІЛЬКИ переплітаються, що ви ловите інтелектуальний оргазм... ну, я — да**

трошки бази: Мілан Кундера — чесько-французький письменник, постмодерніст з дуже цікавим і легким для читання стилем, любить розкривати своїх героїв через їхній еротизм і, на мою думку, найкраще і найвлучніше описує щонайменше дві речі: стосунки і секс

як і в "Нестерпній легкості буття" (найпопулярнішому романі письменника), тут є декілька сюжетних парочок, лінії яких переплітаються: Аньєса і Поль (ідеальна картинка з прогнившим дном), Лора і Бернар (інфантилізм і необдуманність), Гете і Беттіна (да, той самий, що написав "Фауста", ще й історія реально правдива), Рубенс і жінки (концепція безтурботних інтрижок, які зводяться самотністю)

Кундера поєднує в одному творі декілька епох і моральних норм — 19 і 20 століття: порівнює ставлення жінок до чоловіків (ще одна особливість Мілана Кундери, яку я люблю, це його феміністична позиція, яка зчитується у творах. чоловіки-феміністи займають окремий куточок в моєму сердечку!), ставлення людей до кохання, він роздумує про концепцію кохання загалом, індивідуалізує його і захищає!

ох, забула сказати, що одна з сюжетних ліній — це сам Кундера і його приятель, вони обговорюють цей роман у цьому ж романі, "Безсмертя", а також попередні твори Кундери :))) а ще посередині книжки Кундера спойлерить кінцівку цієї ж книжки. бо він так може. а ще він розбиває 4ту стіну БЕЗЛІЧ РАЗІВ (це коли ти ніби читаєш і слідкуєш за героями зі сторони, а потім так хоп! і ці герої неочікувано звертаються до тебе, поєднуючи їхній вигаданий світ з твоїм реальним), особливо наприкінці, переносячи увесь твір на абсолютно інший рівень і це просто ааааааааа як вау!

отже, лонг сторі шорт:

про що роман? про кохання, втрату кохання, його знаходження, страх відпускати і (часто ілюзорне) щастя мати. про минучість. про безсмертя.

для кого роман? для всіх, кому набридло читати вилизані історії з "ох" і "ах" та хочеться правди; для тих, хто любить неочікувані поєднання/кроссовери/цікаві повороти подій. і легку мову написання у поєднанні з глибокими думками!

важко читати? ні, якщо "важкість" вимірюється легкістю сприйняття тексту. так, якщо тим, як довго це читається. бо читається довго. бо є багато про що подумати.

міні-висновок: "Безсмертя" Кундери прийшло до мене в правильний час за правильних обставин і пояснило мені всі ті речі, які я чекала почути. як і одного разу декілька років тому сталося з його "Нестерпною легкістю буття". читаючи Кундеру, я ніби веду діалог, під час якого мовчу, поки він озвучує мої питання, одразу даючи на них відповідь. я таке люблю...))

поки Байден приїжджає в гості до Зеленського, я #дуже_раджу прочитати «Покинь, якщо кохаєш» («It ends with us») Коллін Гувер

*я написала оригінальну назву, бо начебто немає книги в укр перекладі, а отже і назви укр перекладу немає*

скажу одразу — це фанфік, у який пані Гувер вирішила додати гостру соціальну тему насилля в парі, але це й досі фанфік!

сюжет супер простий — дівчина-аутсайдерка знайомиться з багатим крансунчиком, у якого комітмент ішьюз, але заради неї він порушує всі свої принципи, кладе свій великий (так сказала авторка!) на страхи і недовіру і закохується в неї… але у дівчини є деді ішьюз та таємниця (її колишній)🤭

це цікава книга, яка супер легко читається, англійська в ній нескладна, можна прокачати, кому актуально😉

ще таке скажу: це дуже сильно не моя література, але, хіх, прочитала за три дні, не могла відлипнути, було дуже цікаво, що ж там у цієї Лілі буде з Райлі і Атласом, кого вона там обире, чим все закінчиться

проте, да, у неї є дуже багато своїх «але» (як-от дуже дивна і нелогічна поведінка гг, її дурні вчинки, злив персонажа, ще деякі нелогічні поведінки інших персонажів, ну таке, по психологізму героїв ставлю двійку)

ця книга — класна попсова штука для тих, кому хочеться відпочити, читаючи. єдине що, я повелася на «ВИ БУДЕТЕ РИДАТИ В КІНЦІ, ЦЯ КНИГА РОЗІБ‘Є ВАМ СЕРЦЕ І ЗЛАМАЄ ЖИТТЯ😭😭😭😭😭», але особисто мене кінцівка ніяк не зачепила

лонг сторі шорт: раджу цю книжку тупо того, шо вона швидко і цікаво читається, плюс там є класна думка про насилля (яка дуже лайново розкрита, але вона є)

читаю наразі Марію Матіос, дуже сильно люблю її твори, #дуже_раджу ознайомитися з її творчістю усім, хто ще не знайомий, мощна жінка, яка пише про репресії, психологізм людей, які їх зазнали, а ще просто про життєві приколи типу як жінка переживає аборт, який зробила багато років тому......... я люблю таке

пізніше зроблю розгорнутий пост по тому, що щас читаю

поки весь тікток знову в драмі між Хейлі Бібер і Селеною Гомез, я #дуже_раджу прочитати «Щоденник Страченої» Марії Матіос

це твір-рефлексія жінки, якій близько 35 років, яка страждає, бо має коханця, який відомий і має родину, і не кохає її так, як їй би хотілося

дуже реалістичний щоденник з саме тими думками, які спідкають шалено закохану людину, яка втрачає не тільки логіку, а й саму себе у вирі цих почуттів

ця книга робить боляче, бо ти відчуваєш біль героїні

окрім доросло-важкого кохання, книга піднімає інші теми: роль жінки в чоловічому сусупільстві, аборти, релігія і церква, мораль, сім‘я, секс

тобто ще раз — це дуже реалістичний твір про життя жінки під сорок

я прочитала його або занадто рано, бо багато питань для мене ще невідомі і незрозумілі, або трошки пізно, бо не маю об‘єкта страждань (ну щоб прям повністю колективним плачем прожити цю історію😅), але я дуже рада, що прочитала цю книгу!

раджу прочитати жінкам, особливо тим, кого розбивали і хто розбивав, а також всім, хто загубився на своїй дорозі

​моя думка про «Маніакально-депресивну культуру» Марини Соколян

есе з 100 000 алегорій і метафор, з яких я вловила жодну

-11:40-

я люблю читати твори, для яких треба бути дуже розумною, щоб зрозуміти, що це насправді означає

але тут я не зрозуміла взагалі нічо, я не зрозуміла оці всі натяки на грецьку міфологію і культуру в контексті творчості сучасних українських митців і літераторів (бо підзаголовок каже, що есе саме про це), ааабсоооолютноооо

*ну щас може перечитаю і зрозумію, чекайте*

-11:52-

це геніальне есе, дуже смішне, досі не повністю зрозуміла всі відсилки, але аааа воно супер!!!!!!!!!!!!!

щас буде величезний розбір!!

бо #дуже_раджу
#укрліт_челлендж день 5

запускаю новий хештег, називається #апролітературубуде? (хз чи працюють знаки питання в хештегаг, щас перевіримо🙃)

нагадую, що на каналі існують ще хештеги
#укрліт_челлендж з ревьюшками на твори укрліт з челленджа
#дуже_раджу мої книжкові поради

є начебто ще якісь але божечко я про них уже сто разів забула

поки усі репостять Гарі Стайлза з прапором, я #дуже_раджу ознайомитися з творчістю Андрія Любки (але обережно)

сьогодні поговоримо про «МУР» (малий український роман), я хочу розділити мій відгук на плюси та мінуси, бо маю як позитивне, так і негативне враження

➕ мега цікаво читати: роман про звичайне життя відомого письменника, дуже побутово, дуже зрозуміло, максимально щиро і прозоро, сюжет тримає до кінця, читається на одному подиху

➕ це нетипова укрліт: навіть якщо говорити про сучасну, Любка відрізняється! від його твору буквально ловиш вайб голівудської комедії зі смазливим бабієм (Бредлі Купер зазвичай таких грає) в головній ролі

➕ надзвичайно багата українська мова: автор — філолог, тому роман написаний живою українською, зі сленгом, лайкою і матюками (я таке люблю😋🤭)

➖ жінка це виключно «треба це трахнути»: дуже бридко (мені) таке читати, кожна героїня була оглянута з голови до ніг, кожна дупа, кожні груди, на кожну кінчив, кожну трахнув

➖ попередній пункт не є мінусом, якщо читач — свідома людина, яка вміє розрізняти, що ок, а що не ок :) рекомендувати цю книгу підліткам, особливо несформованим (головою) хлопцям (та і дівчатам теж) я НАПОЛЕГЛИВО НЕ РАДЖУ🥸 бо там не сильно зрозуміло, що автор таки стібе головного героя і шо у гг нарцисичний розлад особистості, автор дуже сатирично іронізує в діалогах гг з другом Пашою, коли гг сам собі суперечить через кожне слово — у це треба вчитуватися, бо інакше (не дай боже!) з героя будуть робити якусь роул модел і думати, що оце так круто і прикольно всіх підряд трахати і пити зранку до вечора і брехати це дуже сексі шпексі буду таким/такою

➖ не рахувала к-сть зроблених герою за книгу мінетів, але рахувала кунілінгуси. 0. ну це лажа

➖ (жінкам) трошки починаєш заганятися, що всі хлопці, які з‘являються в твоєму житті та роблять вигляд, що їм цікаво щось про тебе дізнатися, просто хочуть тобі всадити і потім злитися ((хз це проблема роману Любки чи просто мої чергові траст ішьюз))

ВИСНОВОК: книжка класна, супер легка у читанні, я завжди ціную це найбільше! є про що замислитися, є з чого повчитися (як НЕ треба робити)

поки всі розбираються з новим Тредс, я #дуже_раджу почитати «Кімнату для печалі» Андрія Любки

це збірка сумних новел, які змусять задуматися, що ти робиш зі своїм життям і чи варто щось змінювати🥵 найсумніше усвідомлення — не все залежить від тебе, інколи приходить сука-доля і треба це прийняти

Андрій Любка відкрився зовсім по-іншому для мене, спокійним, розважливим, сумним і, можливо, мудрим (: єдине, що не сподобалося — не було фірмового авторського стилю, я ніби читала різних письменників: десь Гемінгвея, десь Цвайга, десь Катерину Бабкіну — мені не вистачило унікальності і «це виділяється», бо новели аж ніяк нічим не виділяються —

сумні і цікаві. хороші. якісні. як і багато інших новел. з укр іменами. про укр території. прикольно.

класна збірка, щоб почитати щось з сучасної укрліт, але якогось «вау» не очікуйте (хоча може і очікуйте, хз шо для вас це «вау»🤭🤭🤭)

поки х.йло відмовляється їхати на саміт в ПАР, я #дуже_раджу прочитати «Майже ніколи не навпаки» Марії Матіос

ні, чекайте, я не просто раджу, я агітую і пропагую вас до читання цього твору! це сто відсотковий маст рід!

книга невелика, складається з трьох частин, новел, які сильно пов‘язані одна з одною — кожна з них доповнює і пояснює попередню історію, завдаючи ще більше неминучого незворотнього болю

перша історія про велику родину — батько, мати, десь 4-5 синів та їхні дружини, а також про їхню взаємодію між собою, про зраду одного з синів, про гнилість та дебільність іншого, про надзвичайно милу невістку Доцьку і суку свекрушку — читаєш і думай «нє, ну це бай, як так можна все звалити на цю дівчину», а потім трапляється

друга історія про молоду дівчину та її шлюб, а також її перше кохання (яке зовсім не пов‘язане зі шлюбом, зате дуже пов‘язане з першою родиною), і ти думаєш «боже ні, ні, ні, ні, ВИБАЧ, будь ласка, пробач цей світ!»

третя історія теж сумна, але уже більш реальна, ю кен рілейт частково і уже впізнавати себе (якщо раптом ви десь впізнали себе в перших двох історіях, то вам або терміново треба звернутися за допомогою до поліції чи хоча б когось, або ви кончена сука жахлива людина відпишіться нахер від цього каналу знати вас не хочу)

мова розповіді — ідеально жива українська з вау якою буковинською говіркою, я ЗАХОПЛЮЮСЯ, як Матіос гарно це робить, бо в її творах це дуже гармонійно і прямо-таки естетично

усі незрозумілі слова вона пояснює в зносках, додає живу тогочасну (кінець 19 століття) мову і грається словами, грається буквами, алітерує та асонує, дуже вау

цей твір — наша культурна спадщина, відповідь на питання «нашо вам той фемінізм» та просто хороший якісний приклад сучасної укрліт

100% раджу читати, всім!

поки Аріана Гранде відбиває чужого мужика, я #дуже_раджу по фану почитати «Маміглапінатапеї» Люби Клименко

це далеко не книжка «на подумать», хоча і замислитися там є над чим — старішання і рефлексія над дитинством, молодістю, ностальгія за минулим

книга ділиться на дві частини: у першій герой розповідає про комуналку (шикарне явище, про яке наше покоління мусить знати, тому, якщо вам менше 30, то почитайте обов‘язково) та її жителів, як вони одне з одним взаємодіяли і уживалися

це весело і смішно читати, я надривалася в деяких місцях! дуже реалістичні та колоритно прописані персонажі: від градскіх мсквічєй до євреїв, ідеально вайбушно прописані говірки — клас! люблю прописану атмосферність

друга частина уже про теперішнє життя героя, який неочікувано зустрів своє перше кохання, з якою жив в цій комуналці — і тут понеслося:

усю цю частину ти чекаєш, підглядаєш за ними, подумки кричиш «поцілуйтеся!», хоча це і зовсім не ромком книжка

а чекаєш ти хеппі енду для них, того самого, якого не сталося в першій частині :)

карооооче, там супер мало сторінок, читається за один, максимум два, якщо розтягнути, вечори!! відпочинок для мозку і душі😋

ще з прикольного — імена в творі замінені на клички (те, як в дитинстві придумав/почув герой) і ай лайк іт сильно, бо ще більше радянського колориту

🎠за хештегом #дуже_раджу можна глянути попередні рекомендації🎠

поки США виділяє Україні додаткові 200 мільйонів, я #дуже_раджу почитати Мед і молоко Рупі Каур, бо…

1. це ідеальна книжка для сдугників, бо там маленькі віршотекстики, картинки і читається на раз-два😋

2. там є прикольні думки і можна рефлекснути

3. тішить его, коли розумієш, що тобі то всьо уже не болить

мені здається «Мед і молоко» можна було б додати в якийсь маст рід ліст якби не романтизація трошки (на мою думку) нездорового кохання☹️

але з іншого боку, вся поезія романтизує трошки нездорове кохання і нічо, психологам же треба теж за шось жити :)

лонг сторі шорт — класна альтернатива на вечір! чому б і ні🫦

на днях для універу читала п'єсу, називається Різанина, по ній навіть є фільм з Кейт Бланшет

#дуже_раджу прочитати (є англ переклад) або подивитися, тут цікаво побудована сюжетна лінія

усі події відбуваються в межах однієї квартири, чотири герої (дві сімейні пари) вперше знайомляться через сутичку їхніх дітей: син одних вибив два передні зуби сину інших

і от починаються ✨РАЗБОРКІ ✨

я люблю читати/дивитися на срач, мене це тішить, але я ненавиджу гумор рівня не дай боже скаженого весілля, а зазвичай усі срачі приблизно такі і є (не в образу фанатам скаженого весілля!! просто не моє)

тут гумор будується на викривленні вад середнього класу і як вони взаємодіють одне з одним, як показують себе і що в собі подавлюють ("а шо подумають інші" — найбільший біч покоління наших батьків)

дочитала, #дуже_раджу

мені було смішно весь твір, дуже іронічно написано, дуже цікавий сюжет, читається за години дві (плюс перерва на сон, у мене так було сьогодні😋)

тепер дуже сильно хочу в театр на це, дуже

п.с. раджу читати в оригіналі, бо там доволі проста англійська

поки з найбільш феміністичного фільму обирають чоловічу пісню, я #дуже_раджу «Нану» Еміля Золі

((якщо бути сильно відвертою, я в принципі дуже раджу французький натуралізм))

Нана — фем фаталь, егоїстична, ніби незалежна, пофігістична повія, яка зводить з розуму буквально всіх, хто її бачить. Безталанна, але від неї не відвести погляд, незграбна, але сексуальна, ну просто ✨вона✨

насправді ж вся книжка про паразитарні стосунки одне з одним, про неймовірної сили нарцизим, владу над кимось, абьюз, жахливих людей

звичайно ж, що це треба читати, кожну сторінку нагадуючи собі, що написане воно в 19 столітті, а тому казати щось про дику мізогінію і сексизм не буду. класно, що сьогодні ми це бачимо, розпізнаємо і засуджуємо. сумно, що так було не завжди. чи варто про це читати і пам‘ятати, як було колись? так. бо треба ж якось аргументувати, нашо нам фемінізм («Нана» дуже класно аргументує, нашо)

книга 10/10, бо я давно не кайфувала настільки від художки

читається легко, ніби дивишся серіал (фан фект: у 19 ст нетфліксу не було, тому Золя створив цілий «серіал» з 20 книг про історію однієї родини, «Нана» це уже 9 книга і в попередніх вона з‘являється як дитина, де розповідають про важке дитинство в родині алкоголіка, кароче вау!! це як «Шеймлесс» тільки в 19 столітті на папері, обожнюююююю таке)

найулюбленіша цитата:

Про смаки і кольори сперечатися не варто. Ніколи не знаєш, що тобі подобатиметься уже за тиждень👻

поки світ святкує жіночі права, #дуже_раджу «Я працюю на цвинтарі» Павла Белянського

іноді мені здається, що насправді я не люблю читати, бо концентрації вистачає на сторінок 10 і потім хочеться забити хер та ніколи не брати книги в руки

з цією такого не сталося (хоча я і слухала аудіо), тому що

1) короткі історії
2) після яких серце колить дай боже
3) іноді я вслух реагувала словами «сука», «бляяя» і «та ладно» (я люблю перебільшувати в житті, але тут я не збрехала, реально на деяких історіях я матюкалася вголос від того, наскільки життя болюче)

це збірка маленьких історій, які, як я зрозуміла, Павло назбирав з власного досвіду роботи на цвинтарі: тут і про смерть, і про життя; часто боляче,

тому що ми по-різному розставляємо пріоритети в житті і взагалі сприймаємо життя по-різному. але смерть одна для всіх, від чого і замислюєшся (поки читаєш і живеш), на що ти витрачаєш своє життя і навіщо

раджу цю книжку не тільки тому, що вона класна, а й тому, що Белянський зараз на фронті і дуже кайфова людина — якщо не вірите, почитайте цю інтерв‘юшку

я дуже хотіла іншу кінцівку (::
«Невеличка драма» Підмогильного топ, дуже затягує, кохання, яке там описне, риготне, головний герой бридкий, головній героїні бажаю успіхів, льова краш

дуже подобається читати конфлікт раціонального з почуттями, коли протиставляють «холодний розум» з «наївними емоціями», дуже люблю проблематику пошуку щастя в цьому

щастя це стабільність і налагоджена рутина? прорахунок? чи порив емоцій і новина почуттів?

не знаю, чи хотів Підмогильний висміяти зарозумність героя тим, що в своїй раціоналізації він насправді найнещасливіша людина, себто через свій же розум він тупий, бо для срср все ж таки мали сенс інші наративи, проте це те, що я тут вичитала

мега цікавий твір!! #дуже_раджу