моя думка про «Сестро, сестро» Оксани Забужко

розповідь про абортовану через тиск кгб сестру і про переживання матері

мені дуже подобається стиль пані Оксани, її одначасно приємно і боляче читати, так і має бути з цим твором, він має боліти

мене дивує, що люди, які називають жінок слабкою статтю, досі не вивелися і продовжують так говорити, бо, очевидно, піся закоротка, щоб скласти деякі факти в ціле — от цей твір допоможе в цій, насправді неважкій, математиці

одна з характерних рис стилю пані Забужко — довжелезні речення, які можуть сягати сторінки, це особисто її фльор в укрліт і вона в цьому королева, але хочу ще відмітити її стерильну і металеву лексику, дуже візуалізовану — от я бачу кабінет гінеколога і буквально спостерігаю аборт —

мені важко і складно:

хочеться закрити твір (а я так і читала: пару абзаців, виключила, пішла походила, повернулася, знову читаю і так по колу), крикнути в стіну — кричати довго і голосно, щоб почули аж там, в минулому, закритися і переміститися до Наталі, взяти її за руку і пообіцяти, що все стане добре,

але не стане

кажу так не тому що я про лайф чи про чойс чи як називаються ці, суб‘єктивно але категорично, дурні люди? кажу, бо болітиме всім: Наталі, Антону і Дарці

тільки не кгбшникам, не компартії, не цк кпрс

їм було ок
їм, сукам, завжди було ок

намагалася говорити про твір, але уже як є

#укрліт_челлендж день 11

моя думка про "Сон із дзьоба стрижа" Володимира Даниленка

оповідання в кінці якого по тілу підуть моторошні мурахи

і цілому, якщо вам сподобалося цей твір, то можете спокійно читати будь-яке наступне оповідання Даниленка, бо вони всі такі — моторошно-цікаві і з невеличким присмаком болі

читається супер легко, непомітно і цікаво, тому цей твір просто на вечір під чай/вино дуже класно зайде, я от чайок пила

єдине що, змушує задуматися, що в будь-який момент можна померти, ніхто не вічний, ніколи не знаєш, коли твоє "це все" настане

а так і правда під чайок ок

#укрліт_челлендж день 12

моя думка про «Аристократку» Ольги Кобилянської

маленький твір про велику жінку

мені подобається фемінізм Ольги Кобилянської і як вона описує жінок

але максимально не моя література

не заходила ані в школі, ані зараз, тому навіть не знаю, щт написати

для мене просто твір пролетів повз мене, ніяк не вплинув і нічого не поворушив

так буває, це супер індивідуально і якщо на вас цей твір справив враження — то це кайфушно і суперово!! література різна, ми різні, енд ай сінк ітс бьютіфул

#укрліт_челлендж день 13

моя думка про вірші Іздрика з оцього сайту https://bookmarin.com/uk/virshi-yuriya-izdrika/?fbclid=PAAaa03EW0oPE04gK0DKEhQDnxKcZvIYWJflwX9CMiwADi7Ea693xhTtPln2U

тепер я фанатка і на наступному вечорі поезії читатиму його вірші запам‘ятайте це

мені подобається відсутність ком і будь-яких інших знаків — читай душею, розставляй паузи самостійно, або не розставляй взагалі, бо почуття пауз немають, бо стопити емоції безглуздо, бо зупиняттся немає сенсу

мені подобається «я лиш дуже приблизно здогадуюсь хто ти і не маю на тебе ніяких підстав», ці рядки (і вірш в цілому, називається «ці нав‘язливі ночі зводять з рахунку») дуже нагадує пісню «твій номер» бумбоксу (якщо будете слухати, то обов‘язково акустичну версію!) — я дуже люблю оцец період в закохуванні, коли ще нічо не зрозуміло, але уже дуже цікаво

по суті про це для мене і стало перше знайомство з Іздриком

дуже класний, хочу ще!

#укрліт_челлендж день 14

моя велика думка про «Одержиму» Лесі Українки

один з найгеніальніших творів укрліту, ін май хамбл опініон

«Не сотвори собі кумира» (с) Бог Мойсею; значення вислову — не схиляйся сліпо перед ким-небудь або чим-небудь; джерело

(важлива примітка: я розділяю віру і релігію. віра це ок, релігія це лайно у моєму світогляді)

Леся Українка дуже класно зобразила типову релігійну людину — залежна і з думкою, що вона особлива, що тільки вона наближена до Бога так, як ніхто інший, тільки вона вірить правильно, тільки її страждання, її хрест, який вона мусить нести, дійсно достатній для того, аби заслужити божу ласку — пані Леся ідеально впоралася з цим, бо Міріам зображена хворою, одержимою, залежною

Міріам сліпа, вона кричить про те, що тільки вона любить Месію і вона готова пожертвувати собою, аби він жив; бо її любов до нього справжня

так думає вона

класти Міріам хотіла на слова Месії, на його прохання, на його заповіді, на його думки — у Міріам є її інтерпретація, її сліпа любов і відданість, Бог для Міріам це уже не про Бога, а про саму Міріам —

розумієте, образ Міріам — це ідеальний і найвлучніший образ фанатично релігійних людей — вони бляха вважають себе святими, вони вважають себе найкращими, найдостойнішими (хоча ніби ніхто і не змагається), вони настільки люблять і підкоряються Богу, що уже навіть забули про того Бога, вони пам'ятають лише себе і свої страждання, вони пам'ятають лише свої жертви, свою "любов", принесену цьому Богу, щоб і він теж їх любив —

вони все своє життя свідомо страждають, щоб заслужити любові від свого кумира, від свого орієнтиру, виконуючи усі його правила/прохання/заповіді/канони, які самі ж і напридумували з роками; вони ображені і розлючені на інших, хто страждав недостатньо, або не страждав взагалі; вони обурені несправедливістю, що ну як же так, я ж от як багато віддав/ла, а Ти мене не любиш!

але все набагато простіше

Бог/Месія/Ісус просто просив любові одне до одного і вірити йому, його словам і його вірі

Месія в "Одержимій" потребує від Міріам тільки довіри, банальної людської довіри; він каже "я люблю цих людей (які бісили Міріам, бо вони недостатньо люблять Месію, отже вважайте звичайні прості миряни, просто нерелігійні люди, люди з розряду "ну я верю просто в церковь не хожу", люди, які ПРОСТО. ЗВИЧАЙНІ. ЛЮДИ), отже і ти їх люби, вони поки не знають, що помиляються, але їхній час прийде, люби їх, цього достатньо, щоб я любив тебе" — але Міріам було похер, бо тільки вона знає, як правильно буде для Бога, тільки їй одній відомо, як мають жити народи і покоління

і, їй-богу, всі релігійні люди на моєму шляху — це Міріам. усі. усі вони до пизди правильні і зрозуміли як жити. усі вони "несуть свій хрест". усі вони "преиспонились", а я просто заблукала і мою душу треба буде якось врятувати але ще не час але Бог все бачить

і всі вони давним-давно забули, що їхній найважливіший орієнтир, кумир, їхній Бог, це початково було всього на всього про довіру одне до одного і прийняття такими, які є — гріховні, куці, неідеальні і смертні

але світ роками наповнений Міріами, які уже давно люблять не свого Месію

а себе

#укрліт_челлендж день 15

моя думка про «Новину» Василя Стефаника

новела, після якої питань до життя ще більше

мені подобається читати Стефаника, особливо коли відбувається емоційний ролеркостер!! а ще я в захваті від мови в його творах — дуже колоритного діалекту, якого мені зараз сильно хочеться!

взагалі-то я так і не змогла для себе визначити, як я ставлюся до вчинку героя (втопив молодшу доньку, бо не міг прогодувати), але точно знаю, що мені його шкода

дійсно можна подумати, що він міг піти і сам втопитися, а дітей залишити напризволяще, але його біль і вибір початково з‘явився саме через нездатність утримувати цих дітей

дуже сумна новела

#укрліт_челлендж день 16

і одразу

моя думка про «Бурульку» Оксани Іваненко

казочка про водичку, яка подорожувала і стала бурулькою

вірте чи ні, але такі твори поклали початок моєму несприйняттю укрліт — я ненавиділа читати подібні казки з підручника «Читання» по черзі вголос в класі

сама казка дуже добра і мила, вчить бути хорошою людиною і допомагати іншим (водоподібним станам??¿?), а не думати про себе

але мені таке не подобається

#укрліт_челлендж день 17

моя думка про «Прості вірші» Марії Матіос

любовні віршики

такс, ок, я фанатка Марії Матіос, готова радити її творчість УСІМ і, певно, вона перша укр авторка, чиє ім‘я я кажу на питання «а що почитати»

мені подобається в її прозі все — від сенсів до стилю, від слів до подачі! люблю її сарказми, іронії і фемінізми!! вважаю генійкою!

але вірші мені не сподобалися🙇🏻‍♀️

#укрліт_челлендж день 19

моя думка про «Момент» Володимира Винниченка

цікава екшн новела про кохання і втечу (і жуків🥵)

мені дуже сподобалося читати цю новелу і я обов‘язково хочу прочитати ще твори Винниченка, бо його стиль це бомба ракета

але під час читання я виокремила такі думки:

1. як цікаво людина боїться смерті: смерть - це щось невідоме, чого ми з вами ще не знаємо, але обов‘язково переживемо🙃 смерть часто це трагедія і біль, бо втрачаєш когось, проте трагедія і біль це для близьких людей і родичів, а не самого смертника. а як смертникам? вони теж переживають жалобу за своїм втраченим життям? за тим, що їх розлучили з рідними? мені цікаво, чи носять мертві люди траур по тим, хто залишився живим, і чи чекають вони там, у себе, всіх нас?

2. опис закоханності дуже accurate (точний??¿?): герой не описує неймовірну зовнішність дівчини, до якої має інтерес, не каже про її особливість, як-от зазвичай є у всіх творах. ні. перші почуття до неї він описує як «здається, ми уже були знайомі, ніби жили разом, розійшлися і от знову зустрілися», «ніби вона була колись деревцем, а я вітром», ніби вони знайомі з минулого життя і нарешті зведені у цьому. неймовірно гарно! я сильно вірю в таке🙃

3. герой потужно сміливий (не тільки тому що любить коників), бо його не зупинило нічого: ані попередження Семена, ані страх, що їх можуть підстрелити на кордоні, він сміливо казав «біжимо, не обертаючись» і це дуже круто

незважаючи не невеличкий хартбрейк в кінці, мене ця новеле ДУЖЕ змотивувала!!

інколи є щось, що має залишатися моментом, аби воно не втратило свою цінність

#укрліт_челлендж день 20

моя думка про «5 хвилин ніжності» Євгенії Кононенко

оповідання з саркастичним god i love being a woman

твір сумний на двох рівнях: спочатку на тому, що за п'ять хвилин ніжності/обіймів/присутності, вона готова їхати з двома пересадками у годину-пік, бо воно того варте; а потім, тому що навіть бути викраденою, зґвалтованою і вбитою десь у лісі на виїзді з міста не заперечує, що воно було того варте

почну з першого — для мене читати подібні думки є дуже терапевтичним явищем, я в них бачу себе і мені стає легше, що я така не одна🥸 в цілому, 85% читання для мене це терапевтичний процес, тому ловити схожі риси в інших думках/героях я люблю, бо тоді бачу як вони з цим справляються/не справляються (якщо справляються, то знаходжу і для себе нові шляхи, якщо ні, то відчуваю підтримку)

сумно від цього першого рівня, бо занадто життєво🤧 але най буде і сто дві пересадки, аби тільки усім було в тих стосунках комфортно і класно!

продовжу другим і буду зараз матюкатися — я ненавиджу існування можливості бути вбитОЮ або зґвалтованою, коли ти просто йдеш додому. і так, ця грьобана фємка активізувалася. я просто хочу пояснити, як це, сука, відчувається жінкам, коли ввечері/вночі йдеш кудись і за тобою йде ЧОЛОВІК. мало того, що своїм сайд айем ти намагаєшся оцінити зовнішній вигляд (схожий на вбивцю чи ні), так ти ще й на постійному стрьомі: якщо він прискорюється, то ти теж ладна зірватися і побігти, якщо він дивиться, то ти знову ж таки ладна зірватися і побігти, якщо він звертається до тебе, то те саме

бо цей страх уже в днк, бо ось так це і трапляється — ти йдеш додому і секундою пізніше тебе тримають два кремезних чувака в лівій машині і МЕНЕ ПРОСТО НУДИТЬ ВІД ТОГО, ЩО ТАКЕ ІСНУЄ

мене нудило під кінець прочитання, хоча і дуже сподобався твір

#укрліт_челлендж день 21

моя думка про "Kyiv чи Kiev?" Андрія Любка

есе-роздум з риторичним питанням, відповідь на яке ми маємо давати, не задумуючись

питання, яке ставить автор у назву, і є однією з відповідей на питання "а какая разніца какой язик?", бо різниця осьо, і мені дуже трагічно, коли кажуть "вау ай ноу зет кієв із вері бьютіфул"

я завжди пояснюю і виправляю: "ітс екшелі київ", усі запам'ятовують (або придурюються, що да)

найбільше в роздумах Любка мені сподобалося порівняння з власним іменем: "Пам’ятаю як під час Бієнале поетів в Москві мені довелося переконувати організаторів, що я саме Андрій, хай навіть Андрий, але аж ніяк не Андрєй. Англійське Ендрю, угорське Ондраш, польське Анджей, білоруське Андрей, російське Андрєй і українське Андрій — це імена споріднені, але не однакові"

і дійсно, так і є.. чомусь раніше у нас постійно був якийсь дивний комплекс перекладання-дублювання власних назв на російську — Київ-Киев, Дніпро-Днепр, Тетяна-Татьяна, а нашо? для чого? у тому "раніше" я б сказала, так а чего нет, огромная часть населения русскоязычные, так удобнее всем, тебе что принципиально?

я з теперішнього сказала б "якого хєра не державною? та, принципово, інакше це гівно ніколи не викорениться і ми до кінця свого віку будемо перекладати Дніпро на Днепр, або не дай боже ДНЄПРАПЄТРОВСК"

ми б не порозумілися одна з одною, хтось би точно плюнула би другій в обличчя або дала ляпаса

але теперішня я принципово каже іноземцям ТЕ-ТЯ-НА, а не Татьяна, бо це не її ім'я, і я пишаюся цим

не знаю що за думку я намагалася висловити цією недорецензією, але підтримуйте (лагідно) тих, хто переходить на українську, хваліть, кажіть як це круто, коли це Київ, а не намагайтеся придушити херовістю Киева

Андрій Любко дуже гарно про це написав, повчіться в нього

#укрліт_челлендж день 22

цитату взято з https://kontrakty.ua/article/45909

моя думка про «Душу» Наталії Кобринської

оповідання про вмирання і переживання

зловила себе на думці, що люблю читати про важкі хвороби людей і те, як вони вмирають, гадки не маю чому, але мені дійсно подобаються такі сюжети

задумалася про роль подруги заміжнього чоловіка і платонічної дружби загалом — Євгенія цікавий приклад, мені дуже сподобалося бачити її переживання, більш того, мені сподобалося, як щиро вона переживає за дружину хворого

я б хотіла, щоб концепт платонічної любові і дружби був менше романтизований, бо тоді весь сенс мінусується (зловила себе на думці, що чекала підступу в їхніх взаємовідносинах і трошки засмутилася, що його не було, хоча це якось не дуже ок)

хороший твір, але, як на мене, на один раз

#укрліт_челлендж день 23

моя думка про «Болотну квітку» Бориса Грінченка

так окей таку кінцівку я дійсно не очікувала…

от як воно буває — кохаєш когось, плануєш майбутнє, будуєш плани, а потім неочікувано знайомишся з цією людиною, з тим, якою вона є насправді - і все, більше ти нічо не хочеш з нею, з цього моменту ти плануєш ніколи більше не планувати

це дуже сильний і цікавий твір, сто відсотковий маст рід

ах і да!! дуже крута думка про «бути завжди вдвох», я вважаю її здоровою, за що Борису Грінченку окремий плюс

#укрліт_челлендж день 24

моя думка про «Мужчинам» Олени Теліги

гарний вірш про те, як жінки готові на все, заради чоловіків

образ жінки-захисниці мені до вподоби, але й надалі зображати жінку лише як захисницю чоловіка, який захищає батьківщину, поки вона готова йти його протоптаними кроками і вмирати за нього (а не за те, за що вмирає він) мені не ок

я пам‘ятаю, що зараз жінкам в умовах війни набагато легше, ніж чоловікам, але не варто забувати про усіх жінок, які воюють в зсу і вмирають за те саме, що й чоловіки, а не за чоловіків і «домашний очаг»

вірш викликав більше негативних, а ніж позитивних емоцій, хоча саму постать Олени Теліги нереально поважаю, захоплююся і надихаюся

#укрліт_челлендж день 25

моя (написана) думка про «Букет» Олеся Гончара

цей твір менший, ніж вчорашній вірш

я не встигла навіть зрозуміти, що я уже почала це читати, а воно закінчилося, дууууже дивно ахаххаха

останні 10 днів челленджа підбирала не я, а Ася, тому для мене кожен день це теж сюрприз😋😋😋

а взагалі Ася це моя нова любов, моя команда, підтримка і генератор постійних мотиваційних компліментів, тож тепер за цим блогом (знову) стоїть маленька тім, чому я сильно рада😋😋😋😋😋😋😋😋

#укрліт_челлендж день 26

моя думка про «Мсьє Жак та квітнева риба» Катерини Бабкіної

твір, який надихає не бути мудаком

я люблю в житті знаходити мсьє Жаків — людей, які вміють бути людиною — та закохуватися в них і чомусь вчитися

мені, чомусь, читаючи цей твір стало дуже сумно, бо якогось хріна змалечку нам оточення хворих закомплексованих людей навішує якісь догми і цінності, яких взагалі не має існувати, бо найважливіше це залишатися людиною

цьому, на жаль, вчать не всі і не всіх

до цього ж твору хочу додати вірш Кіплінга «Якщо» і процитувати, вибачте, російською (бо так вивчила колись і так зараз вивалилося воно мені в голові):

Не станешь ложью отвечать на ложь,
Не будешь злобен, став для всех мишенью

дуже гарно про те, як важливо не бути мудаком

взагалі не будьте мразотними по відношенню до інших, краще просто підіть від них, не відплачуйте тією ж монетою, у світі дуже багато недолюблених людей і, можливо, саме ви могли б показати їм, як це класно, коли до тебе добре ставляться

кілл 'ем віз кайнднесс, як співала селена гомез😎😎😎😎😎😎😎😎😎😎😎😎😎

#укрліт_челлендж день 27

моя думка про «Зліва, де серце» Юрія Андруховича

страшно і невимовно люблю Андруховича за його стиль, думки і талант

знаєте є таке явище, як «чоловік, написаний жінкою»? і зазвичай це оці рішучи класні готові заради тебе на все чоловіки, які вирішать усі твої проблеми і в ліжку вони клас. мені подобається таке. але ще більше я люблю чоловіків, написаних Андруховичем —

щирих, уразливих, зі страхами і мріями

ну кароче звичайних справжніх нормальних чоловіків

мені подобається читати, як він бачить її і моменти з нею (я не люблю оці п‘ятистопні метафори-епітети в житті, мені більше подобається щось пряме і зрозуміле), як він говорить банальні побутові життєві речі і плутається не в думках/почуттях/її неймовірності, а у волоссі, одязі і простирадлі

у ній самій — справжній — життєвій — живій

на яблука немає часу, магнітофон тихіше, бо дитина спить — Андрухович показав життя, показав оці інтимні никання, щоб ніхто зайвий нічого не почув, показав поспіх і небажання чекати зайву секунду, коли ви поруч

і найголовніше, Андрухович сказав, що щоб не сталося потім, після цієї секунди, яку ціну герой би не заплатив, воно буде того варте, бо так в житті і є, і я дуже рада, що з чоловічої точки зору про це теж написали (бо ми пару днів читали більш трагічну, але зі схожою ідеєю, жіночу історію)

клас

я обожнюю чоловіків, які вміють бути вразливими і щирими

неймовірно класний твір, один з най най за цей челлендж, дуже раджу взагалі всім читати більше Андруховича

#укрліт_челлендж день 28

моя думка про "Ранок без вечора" Галини Пагутяк

миле оповідання, від якого приємні дитячі спогади (особливо у тих, хто тусив влітку в селі)

після цього твору хочеться піти забрати свіже молоко (тепле, тільки коли надоїли) у трилітровій банці, налити в чашку і їсти з якимсь печивом чи цукерками, поки за вікном темнішає

а ще слухати: "закривайте хвіртку, бо щас комарі налетять"

і збиратися мити ноги милом "сонечко" в синьому тазіку

а потім грати в карти в дурака

#укрліт_челлендж день 29

моя думка про «Собаку» Валер‘яна Підмогильного

хороший приклад укрліт твору європейского зразку

я знаю, що Підмогильний любив надихатися Мопасаном і іншими французькими письменниками (у нього це добре виходило), саме тому в його творах немає вайбу типового укрлітного твору — я вважаю це плюсом

якщо говорити про «Собаку», я зловила достоєвсьтівський вайб самокопання і побутового реалізму, що мені в цілому сподобалося (я не фанатка Достоєвського, ніколи не була, не вміла дочитувати його до кінця, а от Підмогильний мені дуже до вподоби, з ним проблем не було)

люди, як Тимергей, викликають у мене багато питань, відповіді на яких я не чекаю і навіть не хочу, а ще неминучу відразу (просто мій психотип агресивно не метчиться з його)

сподобалися голодні роздуми і взагалі я замислилася про те, як наші всі проблеми в момент нестачі чогось, у чого ми фізично інстинктивно потребуємо, зводяться до цього одного — задовільнити першочергову потребу

залумалася про голодомор 32-33, мама розповідала, як вона їздила до бабусі в луганську обл, привозила торти, цукерки, а та постійно їх складала в шухляду «на потім», діставала через декілька років поставити на стіл, коли воно уже все було «прелое» (яке укр слово?)

всі сміялися з цієї дурної звички і не розуміли

таке шось

хороший твір, я рада, що саме він і закриває челлендж💖

#укрліт_челлендж день 30

запускаю новий хештег, називається #апролітературубуде? (хз чи працюють знаки питання в хештегаг, щас перевіримо🙃)

нагадую, що на каналі існують ще хештеги
#укрліт_челлендж з ревьюшками на твори укрліт з челленджа
#дуже_раджу мої книжкові поради

є начебто ще якісь але божечко я про них уже сто разів забула