Не час помирати (No Time To Die, 2021)
#кінопанорама
Джеймс Бонд — квінтесенція масової культури, хімічно чистий мейнстрім, тим і цікавий. І дорога редакція твердо стоїть на тому, що зняти хороше кіно про Бонда складніше, ніж фестивальний артхауз, як складніше написати сонет, ніж сучасну українську поезію. Ювілейному, 25-му фільму серії не пощастило — два роки він пролежав на ковідній полиці, аж модні гаджети в кадрі встигли застаріти. Нарешті ми дочекалися. І що?
Беремо попередні 24 фільми, тасуємо, щедро додаємо сюжетних нісенітниць і карикатурних персонажів, вставляємо півтора жарти і множимо на дві з половиною години. (Вимальовується емпіричне правило: якщо фільм іде більше двох годин, можна на нього не йти. Швидше за все, художнє висловлювання не виправдає такий хоронометраж.)
У підсумку вийшло щось на рівні «Кванта милосердя». До «Казино “Рояль”» — на мою думку, найкращого фільму бондіани — не дотягує. Леа Сейду в ролі бонд-герл абсолютно дерев’яна, куди їй до Єви Грін. Рамі Малік в ролі поганця не дотягує ні до Крістофа Вальца, ні до Мадса Мікельсена. Але 30 хвилин естетичного задоволення ви отримаєте: класичні догонялки «ягуар — астон мартін» лишилися, а італійське містечко Матера на початку невимовно гарне.
Цим фільмом Деніел Крейг прощається з роллю Бонда і віддає тягар білої людини комусь іншому. Далі, от побачите, буде перемога прогресивної ідеології і ламання архетипів. Закінчиться все сумно. Згадайте останнього Термінатора — на пенсії штори шив. 6/10
#кінопанорама
Джеймс Бонд — квінтесенція масової культури, хімічно чистий мейнстрім, тим і цікавий. І дорога редакція твердо стоїть на тому, що зняти хороше кіно про Бонда складніше, ніж фестивальний артхауз, як складніше написати сонет, ніж сучасну українську поезію. Ювілейному, 25-му фільму серії не пощастило — два роки він пролежав на ковідній полиці, аж модні гаджети в кадрі встигли застаріти. Нарешті ми дочекалися. І що?
Беремо попередні 24 фільми, тасуємо, щедро додаємо сюжетних нісенітниць і карикатурних персонажів, вставляємо півтора жарти і множимо на дві з половиною години. (Вимальовується емпіричне правило: якщо фільм іде більше двох годин, можна на нього не йти. Швидше за все, художнє висловлювання не виправдає такий хоронометраж.)
У підсумку вийшло щось на рівні «Кванта милосердя». До «Казино “Рояль”» — на мою думку, найкращого фільму бондіани — не дотягує. Леа Сейду в ролі бонд-герл абсолютно дерев’яна, куди їй до Єви Грін. Рамі Малік в ролі поганця не дотягує ні до Крістофа Вальца, ні до Мадса Мікельсена. Але 30 хвилин естетичного задоволення ви отримаєте: класичні догонялки «ягуар — астон мартін» лишилися, а італійське містечко Матера на початку невимовно гарне.
Цим фільмом Деніел Крейг прощається з роллю Бонда і віддає тягар білої людини комусь іншому. Далі, от побачите, буде перемога прогресивної ідеології і ламання архетипів. Закінчиться все сумно. Згадайте останнього Термінатора — на пенсії штори шив. 6/10
Король Річард (King Richard, 2022)
#кінопанорама
Живе в Каліфорнії багатодітний батько, упоротий фанат тенісу на ім’я Річард Вільямс. Нагородив його Господь п’ятьма доньками. І постановив Річард зробити з двох великих чемпіонок. І склав план. І побачив, що добрий він. І поклав на цей план життя. Старшенька увійшла в історію як Венера Вільямс, молодшенька — як Серена Вільямс, рекордсменка за кількістю «шлемів» — 23 (у Федаля, для прикладу, по 20).
І зняли в Голівуді про це кіно. До гротескного солодке й нафаршироване актуальною лінією партії про те, що легше верблюду крізь вушко голки пройти, ніж чорному кваліфікацію на Вімблдон.
Забавно, що расову лінію автори витримали, а гендерну — ні. Про Мартіну Навратілову, Кріс Еверт, Штефі Граф, Білі Джин Кінг, Моніку Селеш — великих, але, на жаль, білих тенісисток — ніхто й словом не згадує. Хоча чорношкірого Артура Еша, який першим виграв Вімблдон ще в 1975 році, теж у сценарій не взяли. Цікаво, чи наважилися американські критики помітити опосередковану шпильку: білі допомагають сестрам Вільямс увійти в теніс, а чорні «на районі» заважають.
Словом, вийшов фільм у жанрі «крізь терни до зірок», але тернів, хоч автори старалися, там нема. Надворі цілком прогресивні 1990-ті роки, а у США першокласна тенісна інфраструктура (не знаю, як у вас у Києві, але в нас у Крижополі безкоштовного харда на районі немає). Поневіряння, з якими стикнулися сестри Вільямс, не йдуть у жодне порівняння з життям тенісистів у Радянському Союзі, де тобі веліли знятися з турніру, бо в наступному колі суперниця з Південної Африки, а там апартеїд — тому бойкот вам, а не тай-брейк.
У кінці, коли в американському кіні текстом пишуть, чим усе закінчилося, глядачу, ясна річ, не скажуть, що Серена Вільямс свої рекорди на медичних винятках здобула. Тобто їй з «медичних причин» дозволяли вживати те, за що інших дискваліфікують. Чи навигравала б вона стільки без допомоги фармацевтів? Правильна відповідь: ніхто не знає.
Однак добре коли в тебе п’ятеро дітей: двоє спарингують, решта м’ячі підносять :)
Вердикт: рекомендовано для любителів тенісу і нескладних біографій. 6/10.
#кінопанорама
Живе в Каліфорнії багатодітний батько, упоротий фанат тенісу на ім’я Річард Вільямс. Нагородив його Господь п’ятьма доньками. І постановив Річард зробити з двох великих чемпіонок. І склав план. І побачив, що добрий він. І поклав на цей план життя. Старшенька увійшла в історію як Венера Вільямс, молодшенька — як Серена Вільямс, рекордсменка за кількістю «шлемів» — 23 (у Федаля, для прикладу, по 20).
І зняли в Голівуді про це кіно. До гротескного солодке й нафаршироване актуальною лінією партії про те, що легше верблюду крізь вушко голки пройти, ніж чорному кваліфікацію на Вімблдон.
Забавно, що расову лінію автори витримали, а гендерну — ні. Про Мартіну Навратілову, Кріс Еверт, Штефі Граф, Білі Джин Кінг, Моніку Селеш — великих, але, на жаль, білих тенісисток — ніхто й словом не згадує. Хоча чорношкірого Артура Еша, який першим виграв Вімблдон ще в 1975 році, теж у сценарій не взяли. Цікаво, чи наважилися американські критики помітити опосередковану шпильку: білі допомагають сестрам Вільямс увійти в теніс, а чорні «на районі» заважають.
Словом, вийшов фільм у жанрі «крізь терни до зірок», але тернів, хоч автори старалися, там нема. Надворі цілком прогресивні 1990-ті роки, а у США першокласна тенісна інфраструктура (не знаю, як у вас у Києві, але в нас у Крижополі безкоштовного харда на районі немає). Поневіряння, з якими стикнулися сестри Вільямс, не йдуть у жодне порівняння з життям тенісистів у Радянському Союзі, де тобі веліли знятися з турніру, бо в наступному колі суперниця з Південної Африки, а там апартеїд — тому бойкот вам, а не тай-брейк.
У кінці, коли в американському кіні текстом пишуть, чим усе закінчилося, глядачу, ясна річ, не скажуть, що Серена Вільямс свої рекорди на медичних винятках здобула. Тобто їй з «медичних причин» дозволяли вживати те, за що інших дискваліфікують. Чи навигравала б вона стільки без допомоги фармацевтів? Правильна відповідь: ніхто не знає.
Однак добре коли в тебе п’ятеро дітей: двоє спарингують, решта м’ячі підносять :)
Вердикт: рекомендовано для любителів тенісу і нескладних біографій. 6/10.
Влада пса (The Power of the Dog, 2021)
#кінопанорама
«Нетфлікс» активно продовжує вертикальну інтеграцію і показує те, що сам знімає. Причому ангажує режисерів і акторів з вищої ліги. Уже серйозний шматок пирога у кінотеатрів відкусив і ще відкусить. (По-моєму, відсутність запаху попкорну і суєтливих сусідів — достатня причина подивитися кіно вдома, телевізори вже достатньо великі для належного ефекту. І за love seats доплачувати не треба, було б кого посадити.)
Такий довгий пролог дорога редакція написала, бо не знає що вам сказати за новий фільм новозеландської режисерки Джейн Кемпіон. Додивитися його до кінця — досвід аскези.
1925 рік, велике ранчо в Монтані. Живуть там два брати. Один до нудного нормальний, а другий з таким глибоким шрамом у серці, що місця собі не знайде і самостверджується за рахунок інших. І на фоні скупих пейзажів нестерпно довгих дві години розмотується драма про біль і травму.
У підсумку вийшло «українське поетичне кіно» тільки по-американському. Цей фільм розрахований на сінемафілів, озброєних дозвіллям і бажанням вдивлятися в дрібні деталі. Деталі Кемпіон аранжувати вміє, мастєрства нє пропьйош, але з цим кіном як із вином: щоб належно оцінити пляшку вина за 300 доларів, треба а) зосередитися, б) розбиратися у вині. Тоді й післясмак прийде.
Вердикт: дивитися, якщо ви любите артхаус або актора Камбербетча (його багато і він дуже переконливий). 5/10
P. S. У послужному списку Кемпіон є видатний фільм «Піаніно» (пальма в Каннах і три «оскари»). От його дорога редакція сміливо рекомендує, там 10/10.
#кінопанорама
«Нетфлікс» активно продовжує вертикальну інтеграцію і показує те, що сам знімає. Причому ангажує режисерів і акторів з вищої ліги. Уже серйозний шматок пирога у кінотеатрів відкусив і ще відкусить. (По-моєму, відсутність запаху попкорну і суєтливих сусідів — достатня причина подивитися кіно вдома, телевізори вже достатньо великі для належного ефекту. І за love seats доплачувати не треба, було б кого посадити.)
Такий довгий пролог дорога редакція написала, бо не знає що вам сказати за новий фільм новозеландської режисерки Джейн Кемпіон. Додивитися його до кінця — досвід аскези.
1925 рік, велике ранчо в Монтані. Живуть там два брати. Один до нудного нормальний, а другий з таким глибоким шрамом у серці, що місця собі не знайде і самостверджується за рахунок інших. І на фоні скупих пейзажів нестерпно довгих дві години розмотується драма про біль і травму.
У підсумку вийшло «українське поетичне кіно» тільки по-американському. Цей фільм розрахований на сінемафілів, озброєних дозвіллям і бажанням вдивлятися в дрібні деталі. Деталі Кемпіон аранжувати вміє, мастєрства нє пропьйош, але з цим кіном як із вином: щоб належно оцінити пляшку вина за 300 доларів, треба а) зосередитися, б) розбиратися у вині. Тоді й післясмак прийде.
Вердикт: дивитися, якщо ви любите артхаус або актора Камбербетча (його багато і він дуже переконливий). 5/10
P. S. У послужному списку Кемпіон є видатний фільм «Піаніно» (пальма в Каннах і три «оскари»). От його дорога редакція сміливо рекомендує, там 10/10.
Доісторична планета
(Prehistoric Planet, 2022)
#кінопанорама
Якщо міряти цивілізацію за рівнем розвитку документального кіна, то це його засніжена вершина. 5 серій по 40 хвилин з життя і пригод динозаврів. І навіть натяку не виникає, що це намальовано на комп’ютері — абсолютна ілюзія натурної зйомки.
Це настільки талановито, вигадливо і захопливо зроблено, що моя п’ятирічна донька поміняла рольові моделі — вона тепер іхтіозавр, а не вампір — і гарантує задоволення.
«Доісторична планета» виправдовує існування великих телевізорів — картинка просто захмарна. Дорога редакція наполегливо рекомендує для сімейного перегляду.
10/10
(Prehistoric Planet, 2022)
#кінопанорама
Якщо міряти цивілізацію за рівнем розвитку документального кіна, то це його засніжена вершина. 5 серій по 40 хвилин з життя і пригод динозаврів. І навіть натяку не виникає, що це намальовано на комп’ютері — абсолютна ілюзія натурної зйомки.
Це настільки талановито, вигадливо і захопливо зроблено, що моя п’ятирічна донька поміняла рольові моделі — вона тепер іхтіозавр, а не вампір — і гарантує задоволення.
«Доісторична планета» виправдовує існування великих телевізорів — картинка просто захмарна. Дорога редакція наполегливо рекомендує для сімейного перегляду.
10/10
Breaking Bad, El Camino, Better Call Saul (2008–2022)
Чотирнадцять років тому Вінс Гіліган, сценарист легендарних «Ікс файлів», почав серіал, який побив усі телевізійні рекорди — Breaking Bad (у нашому прокаті «Пуститися берега»). Зазвичай серіали видихаються, а тут п’ять сезонів історія набирала хід і дійшла до красивого й логічного фіналу — швів не було видно.
Припускаю, що більшість дорогих читачів цей серіал уже бачили, бо не почути про нього було важко, і оцінили харизматичних героїв, операторську роботу, сценарну майстерність — все те, що зробило Breaking Bad явищем масової культури. Але якщо ні, то я вам заздрю.
Живе собі в містечку Альбукерке шкільний учитель Волтер Вайт, хімію дітям викладає. Життя його потихеньку жує, а на десерт дає рак легенів. Побачивши в одному випадковому епізоді підказку, він починає варити метамфетамін — «заради сім’ї». Один злочин органічно тягне за собою другий, Волтер Вайт знаходить себе і в підсумку у нього виходить машина зла шекспірівського масштабу. Дорога редакція подивилася Breaking Bad тричі і вважає, що це — шедевр.
Закінчивши історію про злочин і кару переконливою крапкою, Вінс Гіліган показав ще один фокус: зняв продовження — повнометражний фільм El Camino. Дивитися його треба після Breaking Bad, ніяк інакше.
Далі Гіліган на хвилі успіху вирішив увійти у воду втретє. Зазвичай це не обіцяє нічого хорошого, згадайте будь-який фільм з цифрою 3 у назві. Але Гіліган геній, йому можна. Так з’явилося відгалуження під назвою Better Call Saul — історія трікстера-адвоката з Breaking Bad. За жанром це суміш юридично-психологічної драми з шахрайським романом. Така сама вигадлива й захоплива.
Цей випуск рубрики #кінопанорама дорога редакція притримувала кілька років, щоб дочекатися остаточного кінця і зробити цілісний висновок. І тепер вона відповідально заявляє, що тріо Breaking Bad + El Camino + Better Call Saul — це найкращий серіал усіх часів і народів. Авторам вдалося неймовірне — придумати захопливу, поліфонічну історію на 125 серій і віртуозно прожонглювати сценарними м’ячиками так, що жоден не впав. Зазвичай серіали розтягують заради розтягування, а тут усе на своєму місці — зі 125 серій 120 потрібні. Гіліган виправдав жанр, його доробок будуть вивчати в кіноінститутах.
Чотирнадцять років тому Вінс Гіліган, сценарист легендарних «Ікс файлів», почав серіал, який побив усі телевізійні рекорди — Breaking Bad (у нашому прокаті «Пуститися берега»). Зазвичай серіали видихаються, а тут п’ять сезонів історія набирала хід і дійшла до красивого й логічного фіналу — швів не було видно.
Припускаю, що більшість дорогих читачів цей серіал уже бачили, бо не почути про нього було важко, і оцінили харизматичних героїв, операторську роботу, сценарну майстерність — все те, що зробило Breaking Bad явищем масової культури. Але якщо ні, то я вам заздрю.
Живе собі в містечку Альбукерке шкільний учитель Волтер Вайт, хімію дітям викладає. Життя його потихеньку жує, а на десерт дає рак легенів. Побачивши в одному випадковому епізоді підказку, він починає варити метамфетамін — «заради сім’ї». Один злочин органічно тягне за собою другий, Волтер Вайт знаходить себе і в підсумку у нього виходить машина зла шекспірівського масштабу. Дорога редакція подивилася Breaking Bad тричі і вважає, що це — шедевр.
Закінчивши історію про злочин і кару переконливою крапкою, Вінс Гіліган показав ще один фокус: зняв продовження — повнометражний фільм El Camino. Дивитися його треба після Breaking Bad, ніяк інакше.
Далі Гіліган на хвилі успіху вирішив увійти у воду втретє. Зазвичай це не обіцяє нічого хорошого, згадайте будь-який фільм з цифрою 3 у назві. Але Гіліган геній, йому можна. Так з’явилося відгалуження під назвою Better Call Saul — історія трікстера-адвоката з Breaking Bad. За жанром це суміш юридично-психологічної драми з шахрайським романом. Така сама вигадлива й захоплива.
Цей випуск рубрики #кінопанорама дорога редакція притримувала кілька років, щоб дочекатися остаточного кінця і зробити цілісний висновок. І тепер вона відповідально заявляє, що тріо Breaking Bad + El Camino + Better Call Saul — це найкращий серіал усіх часів і народів. Авторам вдалося неймовірне — придумати захопливу, поліфонічну історію на 125 серій і віртуозно прожонглювати сценарними м’ячиками так, що жоден не впав. Зазвичай серіали розтягують заради розтягування, а тут усе на своєму місці — зі 125 серій 120 потрібні. Гіліган виправдав жанр, його доробок будуть вивчати в кіноінститутах.
Швидкісний поїзд (Bullet train, 2022)
#кінопанорама
Скориставшись випадком, дорога редакція сходила в кіно — вперше роки за півтора. Комедійний комікс «Швидкісний поїзд» порадував Бредом Пітом і 50-процентною сумішшю Тарантіно («Убити Білла») з Гаєм Річі («Карти, гроші...»). В міру веселі діалоги, сюжетні твісти і нескінченні бійки.
Скільки кіна з рукопашним боєм назнімали, а щоразу дивуєшся майстерності постановників: хореографія свіжа й вигадлива.
Кіно у нас перекладають незрівнянно краще, ніж книжки, особливо комедійне. Запам’яталося таке:
— Йо...дована сіль! (Дотепний спосіб обійти обсценізми)
— Йоханий! Це ж Японія!
— Песець-пердець!
— Звиздець!
— Оте окуляристе падло!
Мочканути (в сенсі «замочити», «убити»)
Хто переклав, на жаль, не дізнався — у нас крутити титри до кінця якось не заведено. Так що дорога редакція просто висловлює комплімент у простір, сподіваючись, що він до перекладачів дійде.
Вердикт: веселе, ненапряжне кіно. Рекомендовано любителям жанру і Бреда Піта, 7/10
#кінопанорама
Скориставшись випадком, дорога редакція сходила в кіно — вперше роки за півтора. Комедійний комікс «Швидкісний поїзд» порадував Бредом Пітом і 50-процентною сумішшю Тарантіно («Убити Білла») з Гаєм Річі («Карти, гроші...»). В міру веселі діалоги, сюжетні твісти і нескінченні бійки.
Скільки кіна з рукопашним боєм назнімали, а щоразу дивуєшся майстерності постановників: хореографія свіжа й вигадлива.
Кіно у нас перекладають незрівнянно краще, ніж книжки, особливо комедійне. Запам’яталося таке:
— Йо...дована сіль! (Дотепний спосіб обійти обсценізми)
— Йоханий! Це ж Японія!
— Песець-пердець!
— Звиздець!
— Оте окуляристе падло!
Мочканути (в сенсі «замочити», «убити»)
Хто переклав, на жаль, не дізнався — у нас крутити титри до кінця якось не заведено. Так що дорога редакція просто висловлює комплімент у простір, сподіваючись, що він до перекладачів дійде.
Вердикт: веселе, ненапряжне кіно. Рекомендовано любителям жанру і Бреда Піта, 7/10
Все скрізь і зразу
(Everything Everywhere All at Once, 2022)
#кінопанорама
Колись дорога редакція любила подивитися кіно, але відколи почалася війна, в організмі щось зламалося — немає сил співпереживати героям.
Аж тут трапилася новина, що фільм «Все скрізь і зразу» отримав астрономічну кількість нагород, номінований на 11 оскарів і 7 отримав.
Ну, думаю, треба подивитися. Вибрав суботу і подивився. Якщо коротко, то уявіть, що «Матрицю» зняв Тарантіно.
Живе собі в Америці китайська емігрантка, пральню тримає, лапшу варить. І нема у неї проблем, крім стосунків з чоловіком, з донькою-лесбіянкою і з податковою інспекцією. Одна біда — всі ці проблеми існують у нашому світі, а світів — нескінченно багато і спільне у них тільки зло.
Далі — політ божевільної фантазії, кунг-фу в асортименті і винегрет з цитат, підйобок, алюзій, ремінісценцій та інших деконструкцій, приправлених, на щастя, самоіронією. Беручку траву режисери курять. Якщо хтось думав, що хореографію рукопашного бою Голівуд вичерпав, то ні — в цьому кіні вас чекає багато несподіваного. Мораль там теж є, але річ не в ній. Це атракціон. Американські гірки тільки у формі кінофільму — смішно і по-сінемафільському ерудовано.
Вердикт: вам або сподобається, або ні, але спроба подивитися не буде приреченою. 7/10
(Everything Everywhere All at Once, 2022)
#кінопанорама
Колись дорога редакція любила подивитися кіно, але відколи почалася війна, в організмі щось зламалося — немає сил співпереживати героям.
Аж тут трапилася новина, що фільм «Все скрізь і зразу» отримав астрономічну кількість нагород, номінований на 11 оскарів і 7 отримав.
Ну, думаю, треба подивитися. Вибрав суботу і подивився. Якщо коротко, то уявіть, що «Матрицю» зняв Тарантіно.
Живе собі в Америці китайська емігрантка, пральню тримає, лапшу варить. І нема у неї проблем, крім стосунків з чоловіком, з донькою-лесбіянкою і з податковою інспекцією. Одна біда — всі ці проблеми існують у нашому світі, а світів — нескінченно багато і спільне у них тільки зло.
Далі — політ божевільної фантазії, кунг-фу в асортименті і винегрет з цитат, підйобок, алюзій, ремінісценцій та інших деконструкцій, приправлених, на щастя, самоіронією. Беручку траву режисери курять. Якщо хтось думав, що хореографію рукопашного бою Голівуд вичерпав, то ні — в цьому кіні вас чекає багато несподіваного. Мораль там теж є, але річ не в ній. Це атракціон. Американські гірки тільки у формі кінофільму — смішно і по-сінемафільському ерудовано.
Вердикт: вам або сподобається, або ні, але спроба подивитися не буде приреченою. 7/10
Памфір (2023)
#кінопанорама
Боюся наврочити, але схоже, що закляття українського поетичного кіна знято. Нарешті з’явився фільм, в якому є:
Хороша історія. Це кримінальна драма в поєднанні з екзистенційною — Кемпбела і Пропа автори в кіноінституті не прогулювали. Сюжет не провисає, що вже в сучасному кіні досягнення.
Харизматичні герої і переконливі актори — за ними цікаво спостерігати.
Живі діалоги. На весь фільм — одна фраза, в яку не віриш.
Атмосфера і глибина. Автори роблять тонкий і красивий реверанс «Тіням» Параджанова і магічному реалізму. Це кіно затягує в себе. Внутрішні рими, поетика, натяки, карнавал, тривога і надія — все це майстерно аранжовано в цілісний візерунок.
Людський хронометраж. Це компактна історія, без відчуття імпотентської затягнутості. У неї є початок, середина і промовистий кінець. Жодного разу дорогій редакції не стало нудно.
А що, так можна було?!
Буковинський заробітчанин повертається у рідне село до дружини і сина. Село — прикордонне у всіх смислах слова «кордон». Доля (або, якщо хочете, Бог) підкидає йому потребу в грошах. Герой згадує минуле і вмовляє себе перегнати через кордон контрабанду: «Останній раз». «Ну, звісно, останній. Ти ж не злочинець», — не заперечує Бог (або, якщо хочете, доля), він-то знає, що це кордон між чимось важливішим за країни і стереже його не прикордонник.
А далі просто сходіть у кіно, повірте дорогій редакції на слово. «Памфір» можна відвезти на будь-який кінофестиваль світу — і буде не соромно. 8/10
#кінопанорама
Боюся наврочити, але схоже, що закляття українського поетичного кіна знято. Нарешті з’явився фільм, в якому є:
Хороша історія. Це кримінальна драма в поєднанні з екзистенційною — Кемпбела і Пропа автори в кіноінституті не прогулювали. Сюжет не провисає, що вже в сучасному кіні досягнення.
Харизматичні герої і переконливі актори — за ними цікаво спостерігати.
Живі діалоги. На весь фільм — одна фраза, в яку не віриш.
Атмосфера і глибина. Автори роблять тонкий і красивий реверанс «Тіням» Параджанова і магічному реалізму. Це кіно затягує в себе. Внутрішні рими, поетика, натяки, карнавал, тривога і надія — все це майстерно аранжовано в цілісний візерунок.
Людський хронометраж. Це компактна історія, без відчуття імпотентської затягнутості. У неї є початок, середина і промовистий кінець. Жодного разу дорогій редакції не стало нудно.
А що, так можна було?!
Буковинський заробітчанин повертається у рідне село до дружини і сина. Село — прикордонне у всіх смислах слова «кордон». Доля (або, якщо хочете, Бог) підкидає йому потребу в грошах. Герой згадує минуле і вмовляє себе перегнати через кордон контрабанду: «Останній раз». «Ну, звісно, останній. Ти ж не злочинець», — не заперечує Бог (або, якщо хочете, доля), він-то знає, що це кордон між чимось важливішим за країни і стереже його не прикордонник.
А далі просто сходіть у кіно, повірте дорогій редакції на слово. «Памфір» можна відвезти на будь-який кінофестиваль світу — і буде не соромно. 8/10
Мавка (2023)
#кінопанорама
Роки два тому в «Сільпі» за покупки давали якісь фігурки на присосках. Робиш велику покупку — отримуєш маленьку фігурку. Донька була в захваті. Кицька вподобала їх ще більше — по всій хаті розносила, якщо погано сховаєш.
Аж ось нарешті кінці зійшлися — виявляється, цими фігурками маркетологи розкручували мультик «Мавка». Час ішов, а робота над мультиком, наскільки я зрозумів, стояла. Тільки тепер дознімали.
Мультик пристойний. Для дітей: хороша історія, цікава естетика, живі діалоги, продумані персонажі. Для дорослих: радість упізнавання голосів озвучки і політичні підйобки в інтонаціях.
Все хорошо з «Мавкою». Битву за касу вона кунг-фу-Панді, напевно, програє, але до дитячого серця дістає. А значить і до батьківського. Виходячи з залу, питаю:
— Дуська, тобі хто найбільше сподобався?
— Ніхто. Дід Пихто. Жартую. Класний мультик.
#кінопанорама
Роки два тому в «Сільпі» за покупки давали якісь фігурки на присосках. Робиш велику покупку — отримуєш маленьку фігурку. Донька була в захваті. Кицька вподобала їх ще більше — по всій хаті розносила, якщо погано сховаєш.
Аж ось нарешті кінці зійшлися — виявляється, цими фігурками маркетологи розкручували мультик «Мавка». Час ішов, а робота над мультиком, наскільки я зрозумів, стояла. Тільки тепер дознімали.
Мультик пристойний. Для дітей: хороша історія, цікава естетика, живі діалоги, продумані персонажі. Для дорослих: радість упізнавання голосів озвучки і політичні підйобки в інтонаціях.
Все хорошо з «Мавкою». Битву за касу вона кунг-фу-Панді, напевно, програє, але до дитячого серця дістає. А значить і до батьківського. Виходячи з залу, питаю:
— Дуська, тобі хто найбільше сподобався?
— Ніхто. Дід Пихто. Жартую. Класний мультик.
Місія неможлива · 7. Серія 1
(Mission: Impossible — Dead Reckoning Part One, 2023)
#кінопанорама
У цьому жанрі є дві константи — Джеймс Бонд і «Місія». Відрізняються вони тим самим, чим, за словами Годара, відрізнялися «Мосфільм» і Голлівуд, — нічим. Раз на кілька років найкращі кадри Голлівуду зустрічаються з найбільшими грошима, щоб зняти черговий фільм циклу.
Формат давно вироблений: харизматичний герой у товаристві гарної жінки рятує світ у кіногенічних локаціях. Цього разу бюджет пішов на доганялки в історичному центрі Рима і видовищну катастрофу Східного експресу.
Дорога редакція йшла на цей фільм з думкою про Тома Круза: коли ж ти, сука, постарієш? Перша «Місія» вийшла, подумати страшно, 27 років тому. Все гаразд — постарів.
Атракціон мені радше не сподобався: нав’язливий саундшафт, пафос і відсутність самоіронії, мало Ребекки Фергюсон, мало Венеції, мало винахідливості в екшені (все це ми вже там чи там бачили). Словом, не найкраща серія «Місії», прохідна.
Вердикт: можна пропустити. 5/10
(Mission: Impossible — Dead Reckoning Part One, 2023)
#кінопанорама
У цьому жанрі є дві константи — Джеймс Бонд і «Місія». Відрізняються вони тим самим, чим, за словами Годара, відрізнялися «Мосфільм» і Голлівуд, — нічим. Раз на кілька років найкращі кадри Голлівуду зустрічаються з найбільшими грошима, щоб зняти черговий фільм циклу.
Формат давно вироблений: харизматичний герой у товаристві гарної жінки рятує світ у кіногенічних локаціях. Цього разу бюджет пішов на доганялки в історичному центрі Рима і видовищну катастрофу Східного експресу.
Дорога редакція йшла на цей фільм з думкою про Тома Круза: коли ж ти, сука, постарієш? Перша «Місія» вийшла, подумати страшно, 27 років тому. Все гаразд — постарів.
Атракціон мені радше не сподобався: нав’язливий саундшафт, пафос і відсутність самоіронії, мало Ребекки Фергюсон, мало Венеції, мало винахідливості в екшені (все це ми вже там чи там бачили). Словом, не найкраща серія «Місії», прохідна.
Вердикт: можна пропустити. 5/10
Опенгеймер (Oppenheimer, 2023)
#кінопанорама
Коли почалася Друга світова Сполучені Штати зібрали збірну світу з фізики, давали їй усе, що просили, і в 1945 році отримали атомну бомбу. Це називалося Мангетенський проект, під нього було збудовано гігантську індустрію і місто Лос-Аламос. Науковим керівником цього діла був Роберт Опенгеймер, у друзів і колег — Оппі.
Мангетенський проект — одна з моїх улюблених тем: ніде й ніколи не бувало такої кількості геніїв на квадратний метр, як у Лос-Аламосі (у спогадах Фейнмана є дотепний розділ про це).
Опенгеймер був чоловік дуже непростий: інтелектуал, невротик, любитель жінок — коротше кажучи, геній. З усім, що йде до генія в комплекті. І от Крістофер Нолан, який знімає таке нелінійне кіно, що чорт роги зламає, екранізував його пулітцерівську біографію. Дорога редакція з таким нетерпінням чекала це кіно, що зрадила звичці дочекатися знижок на квитки.
Доповідаю: нам пропонують морально-етичний процедурал про Опенгеймера. Фільм побудовано довкола повоєнних слухань у конгресі з приводу політичної неблагонадійності героя. Щоб усім цим насолодитися, треба дуже добре знати контекст, і не факт, що це знання допоможе.
Кіліан Мерфі, Дауні-молодший, Емілі Блант — всі відіграли на оскар. Мет Деймон у ролі генерала Гровса, армійського начальника Проекту, теж прикрашає кадр. Але дива кіна з дорогою редакцію не сталося. У цьому фільмі змагаються не головний герой зі своїм сумлінням, а пафос із хронометражем.
Знято все дуже технічно, в тому смислі, що коли у тебе такий бюджет і такі таланти, то нижче певного рівня ти не впадеш, але ж драматична глибина з якихось інших, секретніших трав і спецій робиться. Словом, є відчуття, що майстер не впорався з матеріалом, хоч зробив великий крок уперед — вийти зі сценарного лабіринту реально.
Моєму внутрішньому перекладачеві сходити на «Опенгеймера» було корисно, бо фільм краще за книжку допомагає схопити одяг, інтер’єри, ландшафт і т. ін. Художники по костюмах і декораціях своє діло знають. Але мій внутрішній глядач виходив із зали трохи розчарованим: статті «Катарсис» у 100-мільйонному бюджеті не знайшлося.
Вердикт: можна пропустити, 6/10
#кінопанорама
Коли почалася Друга світова Сполучені Штати зібрали збірну світу з фізики, давали їй усе, що просили, і в 1945 році отримали атомну бомбу. Це називалося Мангетенський проект, під нього було збудовано гігантську індустрію і місто Лос-Аламос. Науковим керівником цього діла був Роберт Опенгеймер, у друзів і колег — Оппі.
Мангетенський проект — одна з моїх улюблених тем: ніде й ніколи не бувало такої кількості геніїв на квадратний метр, як у Лос-Аламосі (у спогадах Фейнмана є дотепний розділ про це).
Опенгеймер був чоловік дуже непростий: інтелектуал, невротик, любитель жінок — коротше кажучи, геній. З усім, що йде до генія в комплекті. І от Крістофер Нолан, який знімає таке нелінійне кіно, що чорт роги зламає, екранізував його пулітцерівську біографію. Дорога редакція з таким нетерпінням чекала це кіно, що зрадила звичці дочекатися знижок на квитки.
Доповідаю: нам пропонують морально-етичний процедурал про Опенгеймера. Фільм побудовано довкола повоєнних слухань у конгресі з приводу політичної неблагонадійності героя. Щоб усім цим насолодитися, треба дуже добре знати контекст, і не факт, що це знання допоможе.
Кіліан Мерфі, Дауні-молодший, Емілі Блант — всі відіграли на оскар. Мет Деймон у ролі генерала Гровса, армійського начальника Проекту, теж прикрашає кадр. Але дива кіна з дорогою редакцію не сталося. У цьому фільмі змагаються не головний герой зі своїм сумлінням, а пафос із хронометражем.
Знято все дуже технічно, в тому смислі, що коли у тебе такий бюджет і такі таланти, то нижче певного рівня ти не впадеш, але ж драматична глибина з якихось інших, секретніших трав і спецій робиться. Словом, є відчуття, що майстер не впорався з матеріалом, хоч зробив великий крок уперед — вийти зі сценарного лабіринту реально.
Моєму внутрішньому перекладачеві сходити на «Опенгеймера» було корисно, бо фільм краще за книжку допомагає схопити одяг, інтер’єри, ландшафт і т. ін. Художники по костюмах і декораціях своє діло знають. Але мій внутрішній глядач виходив із зали трохи розчарованим: статті «Катарсис» у 100-мільйонному бюджеті не знайшлося.
Вердикт: можна пропустити, 6/10
Люксембург, Люксембург (2023)
#кінопанорама
Попередній фільм Антоніо Лукіча «Мої думки тихі» дорога редакція додивитися не змогла і втішилася думкою класика, що фільми Лукіча поділяються не на хороші і погані, а на ті, які подобаються їй, і ті, які подобаються комусь іншому.
Бажання йти на «Люксембург» у кінотеатр не виникало. Аж тут його виклав нетфлікс, і з другого разу серце дорогої редакції режисер завоював.
Це смішне, натхненне і дуже людяне кіно. Сподіваюся, режисера не образить мій незграбний комплімент: «Люксембург» може на рівних говорити з фільмами Георгія Данелії.
Яскраві типажі, жива мова, дотепні деталі, хороша історія. Живуть собі два брати, люди творчих професій: один — водій маршрутки, а другий — міліціонер. Один безпосередній довбограй, а другий хоче, щоб наступну зупинку життя замовляло завчасно і голосно. В анамнезі у них Лубни й дитинство, проведене в 1990-х роках. І вони на різний манер випробовують братерську любов на міцність.
Вердикт: подивитися, 8/10.
#кінопанорама
Попередній фільм Антоніо Лукіча «Мої думки тихі» дорога редакція додивитися не змогла і втішилася думкою класика, що фільми Лукіча поділяються не на хороші і погані, а на ті, які подобаються їй, і ті, які подобаються комусь іншому.
Бажання йти на «Люксембург» у кінотеатр не виникало. Аж тут його виклав нетфлікс, і з другого разу серце дорогої редакції режисер завоював.
Це смішне, натхненне і дуже людяне кіно. Сподіваюся, режисера не образить мій незграбний комплімент: «Люксембург» може на рівних говорити з фільмами Георгія Данелії.
Яскраві типажі, жива мова, дотепні деталі, хороша історія. Живуть собі два брати, люди творчих професій: один — водій маршрутки, а другий — міліціонер. Один безпосередній довбограй, а другий хоче, щоб наступну зупинку життя замовляло завчасно і голосно. В анамнезі у них Лубни й дитинство, проведене в 1990-х роках. І вони на різний манер випробовують братерську любов на міцність.
Вердикт: подивитися, 8/10.
Вбивці квіткової повні (Killers Of The Flower Moon, 2023)
#кінопанорама
Досвід радив дорогій редакції утриматися, але надія, що цього разу буде інакше, взяла гору. Інакше, на жаль, не було. Старість мало кому йде на користь, і схоже, що за творче довголіття Мартін Скорсезе заплатив завелику ціну — втратив чуття міри. А людей з годинником на майданчику не знайшлося.
Дано: Оклахома, 1920-ті роки. На убогих землях, куди зігнали були індіанців, знайшли нафту, і на запах великих грошей злітається блідошкіре зло.
Ді Капріо, де Ніро, головна героїня-індіанка цілком переконливі у своїх ролях і на оскара награли, але за три з половиною години хронометражу набридає будь-який геній. Скорсезе з роками, напевно, забув, що епос — це не про довжину, а про висоту.
Вийшло передбачуване, повільне, анемічне кіно про жадібність і слабкість духу. Найкращим фільмом Скорсезе лишається «Таксист» (1976) — ді Капріо ходити вчився, а де Ніро вже знайшов амплуа.
Вердикт: знайти інший спосіб убити три з половиною години, 5/10
#кінопанорама
Досвід радив дорогій редакції утриматися, але надія, що цього разу буде інакше, взяла гору. Інакше, на жаль, не було. Старість мало кому йде на користь, і схоже, що за творче довголіття Мартін Скорсезе заплатив завелику ціну — втратив чуття міри. А людей з годинником на майданчику не знайшлося.
Дано: Оклахома, 1920-ті роки. На убогих землях, куди зігнали були індіанців, знайшли нафту, і на запах великих грошей злітається блідошкіре зло.
Ді Капріо, де Ніро, головна героїня-індіанка цілком переконливі у своїх ролях і на оскара награли, але за три з половиною години хронометражу набридає будь-який геній. Скорсезе з роками, напевно, забув, що епос — це не про довжину, а про висоту.
Вийшло передбачуване, повільне, анемічне кіно про жадібність і слабкість духу. Найкращим фільмом Скорсезе лишається «Таксист» (1976) — ді Капріо ходити вчився, а де Ніро вже знайшов амплуа.
Вердикт: знайти інший спосіб убити три з половиною години, 5/10
Переліт (Migration, 2024)
#кінопанорама
Немає кращого, як взяти свою внутрішню дитину і сходити з донькою на хороший мультик.
Дано сімейство качок: мама, тато, син пубертатного віку і маленька качечка-донька. Плюс пришелепкуватий дядько-качур, постачальник сюжетного гумору. Є у них мрія побачити світ, злітати кудись, але страх заважає: краще бути синицею в руках, ніж журавлем у небі. Далі починається стандартний шлях героя за Кемпбелом, тільки дійові особи — пернаті різних порід.
Мультик достатньо простий, щоб заходити дітям, і достатньо вигадливо намальований, щоб не знудилися дорослі. Плюс приємна музика. Плюс гуманний хронометраж, не Скорсезе. До вищої ліги «Переліт» не дотягує зовсім трошки і тільки тому, що конкуренція в цій сфері дуже висока.
Окремо відзначу дотепний переклад. Та це раз клюнути, говорять пташки про щось легке. Ні пера собі, лається голуб-гопнік. Щасливого польоту! бажають герої перелітним колегам. А ті відповідають Щасливого болота!
Вердикт: сходити, 7/10
#кінопанорама
Немає кращого, як взяти свою внутрішню дитину і сходити з донькою на хороший мультик.
Дано сімейство качок: мама, тато, син пубертатного віку і маленька качечка-донька. Плюс пришелепкуватий дядько-качур, постачальник сюжетного гумору. Є у них мрія побачити світ, злітати кудись, але страх заважає: краще бути синицею в руках, ніж журавлем у небі. Далі починається стандартний шлях героя за Кемпбелом, тільки дійові особи — пернаті різних порід.
Мультик достатньо простий, щоб заходити дітям, і достатньо вигадливо намальований, щоб не знудилися дорослі. Плюс приємна музика. Плюс гуманний хронометраж, не Скорсезе. До вищої ліги «Переліт» не дотягує зовсім трошки і тільки тому, що конкуренція в цій сфері дуже висока.
Окремо відзначу дотепний переклад. Та це раз клюнути, говорять пташки про щось легке. Ні пера собі, лається голуб-гопнік. Щасливого польоту! бажають герої перелітним колегам. А ті відповідають Щасливого болота!
Вердикт: сходити, 7/10
Три мушкетери (2023)
1. Д’Артаньян
2. Міледі
#кінопанорама
У списку книжок з магічною властивістю залишатися цікавими мушкетери йтимуть у першій десятці одразу за Шерлоком. Судячи з того, що їх екранізували вздовж, упоперек і по діагоналі, магія працює.
Цього разу нам пропонують пригодницький нуар з Євою Грін (Міледі) і Венсаном Каселем (Атос). Решта акторів цілком окей, але харизмою програють ветеранам. Нуарна атмосфера покликана дезавуювати малий бюджет (72 млн — це ні про що, Голівуд гуляв би на 200).
Ставки сценаристи підняли: на кону тепер не біжутерія королеви, а змова проти короля, а Д’Артаньян ніяк не вирішить, кого він більше хоче — німфетку Констанцію чи домінатрису Єву Грін (складний вибір). Кардинал Рішельє аж співчуття викликає, настільки його втомили ідіоти, неспроможні оцінити красу підступів.
Кіно не тільки на дві серії розділили, щоб двічі нам квитки продати, а й закладку на продовження в сюжеті лишили.
Вердикт: якщо на love seats, то можна сходити, а так то ні. 6/10
1. Д’Артаньян
2. Міледі
#кінопанорама
У списку книжок з магічною властивістю залишатися цікавими мушкетери йтимуть у першій десятці одразу за Шерлоком. Судячи з того, що їх екранізували вздовж, упоперек і по діагоналі, магія працює.
Цього разу нам пропонують пригодницький нуар з Євою Грін (Міледі) і Венсаном Каселем (Атос). Решта акторів цілком окей, але харизмою програють ветеранам. Нуарна атмосфера покликана дезавуювати малий бюджет (72 млн — це ні про що, Голівуд гуляв би на 200).
Ставки сценаристи підняли: на кону тепер не біжутерія королеви, а змова проти короля, а Д’Артаньян ніяк не вирішить, кого він більше хоче — німфетку Констанцію чи домінатрису Єву Грін (складний вибір). Кардинал Рішельє аж співчуття викликає, настільки його втомили ідіоти, неспроможні оцінити красу підступів.
Кіно не тільки на дві серії розділили, щоб двічі нам квитки продати, а й закладку на продовження в сюжеті лишили.
Вердикт: якщо на love seats, то можна сходити, а так то ні. 6/10
Наполеон (Napoleon, 2023)
#кінопанорама
З трейлера складається враження, що це історичний епос про владу і ловіння вітру, але ні — Рідлі Скот пропонує нам вільну варіацію на тему контрзалежних стосунків між владолюбним нарцисом і фатальною жінкою. Плюс трошки фрейдистської мама. В кадрі — розкоші і злидні обопільного аб’юзу, так що фанатів Наполеона і/або історичної достовірності кіно може збентежити.
Хоакін Фенікс — хороший («Джокера» дорога редакція вважає найкращим фільмом десятиліття, а Фенікса числить по графі «геній»). Ванесса Кірбі — теж хороша, особливо коли волосся в героїні, яку революція постригла, відросло.
Тут немає, на жаль, нічого особливого — катарсису не чекайте. Але дивитися цілком приємно — художники бюджет не пропили. Відбувається все в розкішному антуражі — знято на всі гроші. Нам, здається, хотіли сказати, що за кожним великим чоловіком стоїть жінка, але щастя ні йому, ні їй це не приносить.
Вердикт: сходити можна, але так щоб спеціально, то можна не йти. 6/10
#кінопанорама
З трейлера складається враження, що це історичний епос про владу і ловіння вітру, але ні — Рідлі Скот пропонує нам вільну варіацію на тему контрзалежних стосунків між владолюбним нарцисом і фатальною жінкою. Плюс трошки фрейдистської мама. В кадрі — розкоші і злидні обопільного аб’юзу, так що фанатів Наполеона і/або історичної достовірності кіно може збентежити.
Хоакін Фенікс — хороший («Джокера» дорога редакція вважає найкращим фільмом десятиліття, а Фенікса числить по графі «геній»). Ванесса Кірбі — теж хороша, особливо коли волосся в героїні, яку революція постригла, відросло.
Тут немає, на жаль, нічого особливого — катарсису не чекайте. Але дивитися цілком приємно — художники бюджет не пропили. Відбувається все в розкішному антуражі — знято на всі гроші. Нам, здається, хотіли сказати, що за кожним великим чоловіком стоїть жінка, але щастя ні йому, ні їй це не приносить.
Вердикт: сходити можна, але так щоб спеціально, то можна не йти. 6/10
Щасливий випадок (Coup De Chance, 2023)
#кінопанорама
Останній — так він пообіцяв, повіримо — фільм Вуді Алена — це 75-процентний розчин передостаннього. На цьому рецензію можна було би закінчити. Про Вівальді колись влучно пожартували, що він не 500 концертів для скрипки з оркестром написав, а 500 разів концерт. Отак і з Вуді Аленом — якщо ви бачили один його фільм, то бачили всі. Його муза була в найкращій кінематографічній формі 40 років тому і відтоді помітно постаріла, як і муза Скорсезе. А старість, на жаль, частіше приносить паркінсона й альцгеймера, ніж мистецькі шедеври.
Париж, наші дні. Молода жінка замужем за мутним непманом, який методично душить її любов'ю. Якось на вулиці трапляється їй шкільне кохання, і пішло поїхало. Вуді Ален не зміг вирішити, що він знімає — драму чи комедію, тому не вийшло ні сліз, ні сміху.
На цей же самий сюжет у нього вже був фільм — «Матч-пойнт». От ним дорога редакція і радить замінити «Щасливий випадок».
Вердикт: можна пропустити, 5/10
#кінопанорама
Останній — так він пообіцяв, повіримо — фільм Вуді Алена — це 75-процентний розчин передостаннього. На цьому рецензію можна було би закінчити. Про Вівальді колись влучно пожартували, що він не 500 концертів для скрипки з оркестром написав, а 500 разів концерт. Отак і з Вуді Аленом — якщо ви бачили один його фільм, то бачили всі. Його муза була в найкращій кінематографічній формі 40 років тому і відтоді помітно постаріла, як і муза Скорсезе. А старість, на жаль, частіше приносить паркінсона й альцгеймера, ніж мистецькі шедеври.
Париж, наші дні. Молода жінка замужем за мутним непманом, який методично душить її любов'ю. Якось на вулиці трапляється їй шкільне кохання, і пішло поїхало. Вуді Ален не зміг вирішити, що він знімає — драму чи комедію, тому не вийшло ні сліз, ні сміху.
На цей же самий сюжет у нього вже був фільм — «Матч-пойнт». От ним дорога редакція і радить замінити «Щасливий випадок».
Вердикт: можна пропустити, 5/10
Зона інтересу (Zone of Interest, 2023)
#кінопанорама
Живе собі добропорядна родина: батько, мати, п’ятеро дітей, великий будинок, прислуга — мрія просто. Батько, як має бути, наполегливо працює і читає дітям братів Грімів на ніч. Дружина, як має бути, бурчить, що за роботою сім’я його не бачить. Поруч, як має бути, ліс і річка. На вихідні, як це часом буває, приїжджає теща…
Фокус у тому, що батька сімейства звати Рудольф Гес — в історію він увійде як комендант Аушвіца.
2023 року «Зона інтересу» отримала гран-прі в Каннах, і дорога редакція ішла подивитися, за що тепер дають золоту пальмову гілку. Дають, треба сказати, за діло: це нетривіальний фільм, знятий у нетривіальний спосіб. Головну роль у ньому грає звук — такого я за всю свою глядацьку кар’єру не бачив. На екрані немає ні вбивств, ні моралі — глядач упорається сам.
Вердикт: сходити, якщо вас не лякає артхауc. На попкорні можна заощадити — якщо у вас є серце, їсти його ви не зможете. 8/10
#кінопанорама
Живе собі добропорядна родина: батько, мати, п’ятеро дітей, великий будинок, прислуга — мрія просто. Батько, як має бути, наполегливо працює і читає дітям братів Грімів на ніч. Дружина, як має бути, бурчить, що за роботою сім’я його не бачить. Поруч, як має бути, ліс і річка. На вихідні, як це часом буває, приїжджає теща…
Фокус у тому, що батька сімейства звати Рудольф Гес — в історію він увійде як комендант Аушвіца.
2023 року «Зона інтересу» отримала гран-прі в Каннах, і дорога редакція ішла подивитися, за що тепер дають золоту пальмову гілку. Дають, треба сказати, за діло: це нетривіальний фільм, знятий у нетривіальний спосіб. Головну роль у ньому грає звук — такого я за всю свою глядацьку кар’єру не бачив. На екрані немає ні вбивств, ні моралі — глядач упорається сам.
Вердикт: сходити, якщо вас не лякає артхауc. На попкорні можна заощадити — якщо у вас є серце, їсти його ви не зможете. 8/10
«Гарфілд у кіно»
(The Garfield Movie, 2024)
#кінопанорама
Що може бути краще, ніж взяти суботу, взяти дитину і сходити в кіно? Тільки взяти попкорну.
Що вам сказати за «Гарфілда»... Беремо «Місію нездійсненну» (я не жартую — «Місія» в «Гарфілді» на рівні прямих цитат і саунду, чого дитина ніяк не впізнає). Додаємо педагогічну лінію про возз’єднання кота-батька з котом-сином і отримуємо... На цей раз нічого особливого не отримуємо, до вищої ліги «Гарфілд» помітно не дотягує.
Хороший мультик — це насамперед хороша історія. Хороша в цьому випадку означає проста. Тією архетипною простотою, яка є, наприклад, у «Королі Леві» (в грудні, якщо ви раптом не знаєте, вийде пріквел про Муфасу).
Вердикт: і кіт у мультику безпородний, і мультик безпородний. Сходити, якщо дитина захоче. А так, то можна пропустити. 6/10
(The Garfield Movie, 2024)
#кінопанорама
Що може бути краще, ніж взяти суботу, взяти дитину і сходити в кіно? Тільки взяти попкорну.
Що вам сказати за «Гарфілда»... Беремо «Місію нездійсненну» (я не жартую — «Місія» в «Гарфілді» на рівні прямих цитат і саунду, чого дитина ніяк не впізнає). Додаємо педагогічну лінію про возз’єднання кота-батька з котом-сином і отримуємо... На цей раз нічого особливого не отримуємо, до вищої ліги «Гарфілд» помітно не дотягує.
Хороший мультик — це насамперед хороша історія. Хороша в цьому випадку означає проста. Тією архетипною простотою, яка є, наприклад, у «Королі Леві» (в грудні, якщо ви раптом не знаєте, вийде пріквел про Муфасу).
Вердикт: і кіт у мультику безпородний, і мультик безпородний. Сходити, якщо дитина захоче. А так, то можна пропустити. 6/10
Будинок «Слово» (2024)
#кінопанорама
Є фільми чорно-білі в прямому смислі, а є в переносному. Цей — в обох. З чорно-білою картинкою зрозуміло — так простіше знімати стародавню натуру. З чорно-білими героями теж зрозуміло — так простіше вписатися в лінію партії.
Автори ніби не вирішили, що вони хочуть зняти: алегорію про хтонічну суть радянської влади чи нуар про життя радянських письменників. У підсумку вийшло трохи картонне кіно: щоб ми не помилилися, хто тут поганий, йому дали російське прізвище і фізіономію Путіна. На жаль, такої приємної однозначності в природі не буває.
Найбільше сподобалася Раїса Троянкер, головна наша німфоманка. Ще вчора про неї ніхто не знав, а сьогодні це фамфаталь № 1 — БДСМ з Сосюрою. Українізація працює.
Як історична і, головне, художня конструкція «Будинок “Слово”» просить знижки. Як алегорія... Ну, може бути, якщо глядач не розбещений феліні-пазоліні. Тонші мережива на тему митець і влада можна знайти у фільмі «Життя інших» (Das Leben der Anderen, 2006) — заслужений оскар
#кінопанорама
Є фільми чорно-білі в прямому смислі, а є в переносному. Цей — в обох. З чорно-білою картинкою зрозуміло — так простіше знімати стародавню натуру. З чорно-білими героями теж зрозуміло — так простіше вписатися в лінію партії.
Автори ніби не вирішили, що вони хочуть зняти: алегорію про хтонічну суть радянської влади чи нуар про життя радянських письменників. У підсумку вийшло трохи картонне кіно: щоб ми не помилилися, хто тут поганий, йому дали російське прізвище і фізіономію Путіна. На жаль, такої приємної однозначності в природі не буває.
Найбільше сподобалася Раїса Троянкер, головна наша німфоманка. Ще вчора про неї ніхто не знав, а сьогодні це фамфаталь № 1 — БДСМ з Сосюрою. Українізація працює.
Як історична і, головне, художня конструкція «Будинок “Слово”» просить знижки. Як алегорія... Ну, може бути, якщо глядач не розбещений феліні-пазоліні. Тонші мережива на тему митець і влада можна знайти у фільмі «Життя інших» (Das Leben der Anderen, 2006) — заслужений оскар