Мнемонічне правило
Надивившись, як уперто редактори міняють прийменник в на прийменник до (я знаю хто їх укусив), дорога редакція придумала для них мнемонічне правило.
Українці споконвіку їздили в Київ, вступали в університети, речі клали у скрині, борщі наливали в миски.
Як пояснити редакторам, що встромляючи скрізь прийменник до, вони не помилки виправляють, а правки множать?
А мнемонічне правило таке: «у сраку» означає куди, «до сраки» означає байдуже.
* * *
Книжковий аукціон на користь ЗСУ — добірні книжки та історії від дорогої редакції
#промову
Надивившись, як уперто редактори міняють прийменник в на прийменник до (я знаю хто їх укусив), дорога редакція придумала для них мнемонічне правило.
Українці споконвіку їздили в Київ, вступали в університети, речі клали у скрині, борщі наливали в миски.
Як пояснити редакторам, що встромляючи скрізь прийменник до, вони не помилки виправляють, а правки множать?
А мнемонічне правило таке: «у сраку» означає куди, «до сраки» означає байдуже.
* * *
Книжковий аукціон на користь ЗСУ — добірні книжки та історії від дорогої редакції
#промову
Про ідіоматичність
Старі читачі каналу пам’ятають, напевно, що дорога редакція пише книжку з красивою алітерованою назвою: «Прим. пер. Параграфи про практичний переклад». І, може, вже й дописала б, якби не війна.
У процесі я переживаю всі класичні письменницькі блоки й комплекси: страх чистої сторінки, сумніви в правильності аргументу і доречності інтонації, невміння «відпустити» текст і т. д. з усіма зупинками. Знати, що граблі існують, і не наступити на граблі — різні, знаєте, речі.
Так от, найнестерпніша річ — відчувати себе у званні капітана очевидності. Коли щось у ремеслі прожив і зрозумів, то воно здається таким банальним, що й паперу не варте.
Від цього дискомфортного відчуття рятує сучукрпереклад. Він дає надію, що простір для банального висловлювання лишається.
Трапилася недавно симпатична книжка. Відкриваю на сторінці про шахи і сестер Полгар — перших жінок, які заявили про себе в чоловічих шахах.
Те, що Юдіт Полгар перекладач називає Джудіт, пробачити можна, хоч тут порушено перекладацький імператив: якщо в тексті є ім’я, то слід хоча би приблизно уявити за допомогою гугля, про кого йдеться.
Засмучує інше. Перекладач отримав замовлення до того, як дізнався, що мові властива ідіоматичність — певний, не будь-який, спосіб поєднувати слова в речення.
Наприклад, фраза, що сестри Полгар опинилися серед найкращих гравців світу з шахів, в українській мові неможлива. У цьому нескладно переконатися за допомогою екстраполяції: Ліонель Мессі — найкращий гравець світу з футболу; Роджер Федерер — найкращий гравець світу з тенісу. І так на кожній сторінці.
У цьому місці мені шкода редакторів. Відредагувати таку фразу означає переписати, а вони ж на інше підписувалися.
#пропереклад #промову
Старі читачі каналу пам’ятають, напевно, що дорога редакція пише книжку з красивою алітерованою назвою: «Прим. пер. Параграфи про практичний переклад». І, може, вже й дописала б, якби не війна.
У процесі я переживаю всі класичні письменницькі блоки й комплекси: страх чистої сторінки, сумніви в правильності аргументу і доречності інтонації, невміння «відпустити» текст і т. д. з усіма зупинками. Знати, що граблі існують, і не наступити на граблі — різні, знаєте, речі.
Так от, найнестерпніша річ — відчувати себе у званні капітана очевидності. Коли щось у ремеслі прожив і зрозумів, то воно здається таким банальним, що й паперу не варте.
Від цього дискомфортного відчуття рятує сучукрпереклад. Він дає надію, що простір для банального висловлювання лишається.
Трапилася недавно симпатична книжка. Відкриваю на сторінці про шахи і сестер Полгар — перших жінок, які заявили про себе в чоловічих шахах.
Те, що Юдіт Полгар перекладач називає Джудіт, пробачити можна, хоч тут порушено перекладацький імператив: якщо в тексті є ім’я, то слід хоча би приблизно уявити за допомогою гугля, про кого йдеться.
Засмучує інше. Перекладач отримав замовлення до того, як дізнався, що мові властива ідіоматичність — певний, не будь-який, спосіб поєднувати слова в речення.
Наприклад, фраза, що сестри Полгар опинилися серед найкращих гравців світу з шахів, в українській мові неможлива. У цьому нескладно переконатися за допомогою екстраполяції: Ліонель Мессі — найкращий гравець світу з футболу; Роджер Федерер — найкращий гравець світу з тенісу. І так на кожній сторінці.
У цьому місці мені шкода редакторів. Відредагувати таку фразу означає переписати, а вони ж на інше підписувалися.
#пропереклад #промову
Quantum of Solace
Він є перекладачем, вона є редакторкою, вони є подружжям → Він перекладач, вона редакторка, вони подружжя.
От просто повірте дорогій редакції. Немає ні сил, ні світла в розетках доводити, що перший варіант — євангелія від лукавого.
#промову #стандартні_ходи #редактура #пропереклад
Він є перекладачем, вона є редакторкою, вони є подружжям → Він перекладач, вона редакторка, вони подружжя.
От просто повірте дорогій редакції. Немає ні сил, ні світла в розетках доводити, що перший варіант — євангелія від лукавого.
#промову #стандартні_ходи #редактура #пропереклад
Так ніхто не кохав
Найпоширеніша пунктуаційна помилка сучасності — кома після «так» на початку речення. Тут навіть закон Парето відступає — її ставлять не 80 % учасників процесу, а 99.
Так з комою означає «да». Так без коми означає «таким робом». У правописі про це є окремий пункт, 118.10:
Увага. Слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких кому не ставимо.
Мнемонічне правило просте і сформульоване у шкільному вірші Володимира Сосюри:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
Бачите кому після так? Бо вона там не потрібна. Якщо її поставити, вийде: «Да, никто не любил...»
#промову
Найпоширеніша пунктуаційна помилка сучасності — кома після «так» на початку речення. Тут навіть закон Парето відступає — її ставлять не 80 % учасників процесу, а 99.
Так з комою означає «да». Так без коми означає «таким робом». У правописі про це є окремий пункт, 118.10:
Увага. Слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких кому не ставимо.
Мнемонічне правило просте і сформульоване у шкільному вірші Володимира Сосюри:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
Бачите кому після так? Бо вона там не потрібна. Якщо її поставити, вийде: «Да, никто не любил...»
#промову
Про мілини й глибини
Там є своєрідні ходи,
Що сягають самих глибин,
Там тварини небесної журби...
Воплі Відоплясова, «Країна мрій»
Рідний брат перекладача — музикант. Їхні ремесла схожі (з тією поправкою, що музикант видобуває звуки руками, в його випадку техніка володіння інструментом має не тільки розумовий, а й тілесний характер). Обом потрібен особливий слух. Обидва їдуть з точки А в точку Б і переживають творчі муки: в одного на пюпітрі, а в іншого на столі лежить авторський текст, нотний або літературний — його треба інтерпретувати і виконати. Результат цього процесу споживають слухач з читачем.
З цього порівняння можна вивести цілу програму ремесла. Так от, і музиці, яку ми слухаємо, і тексту, який ми читаємо, притаманна властивість, яку я назву глибиною. Вона складається зі смислових обертонів і влучання в ноту. Виразити глибину — найскладніший елемент перекладу, від цього залежить його художній рівень.
Відкриймо для прикладу вчорашню книжку і подивімося на рівні словосполучень, як написано в оригіналі, а як у перекладі.
Перший приклад простий, на ідіоматику
Героїня в перекладі відрізняється «формальною, вишуканою поведінкою». Побачити тут мілке місце нескладно. Базовий постулат ідіоматики полягає в тому, що словам властива валентність — здатність вступати у стосунки з іншими словами. Не всі словосполучення осмислені, навіть якщо вони граматично правильні. Подумаймо: що таке «формальна поведінка»? Яка її протилежність? Що таке «вишукана поведінка»? (Кривизна цього словосполучення ще виразніша, якщо подивитися на нього у дзеркалі сусідньої мови, це корисний метод перевірки ідіоматики: изысканное поведение).
В оригіналі написано formal, elegant demeanor. Тобто у героїні стримані, вишукані манери. І все стає на свої місця — іменник і прикметник вступають в ідіоматичний зв’язок.
Великий фізик Ландау казав, що науки поділяються на естественные, неестественные і противоестественные. Отак само з ідіоматичним зв’язком, він у цьому прикладі протиприродний, іде проти мови. Це словосполучення показує себе, його видно — хороший редактор поправить.
Другий приклад складніший, але все ще досяжний для хорошого редактора
У тексті 1633 рік, і «середньовічна церква» судить Галілея за єресь. Гм, щось тут не те: сімнадцяте століття — це не середньовіччя. Подивімося, що написано в англійському тексті. Галілея судить medieval-minded church. Оригінал глибший за переклад — йдеться не про середньовічну церкву, а про церкву, яка чіпляється за вчорашній день. Можна, звісно, сказати, що ми це й мали на увазі: прикметник «середньовічний» вжито у переносному значенні «відсталий», але інші сторінки свідчать, що це не той випадок, не вірю. Перекладач бере не ту ноту, яка написана в партитурі, а ту, яку він може взяти.
Третій приклад ще складніший, і редактор уже не допоможе
Приходить двадцяте століття, і «обрана спільнота вчених» — Планк, Бор, Ейнштейн і далі за списком — кардинально міняє людству картину світу. Здається, тут усе окей, текст тримається купи, однак в оригіналі сказано щось глибше, стежте за прикметником — an esoteric band of scientists. Ідеться не просто про спільноту талановитих учених, а про брамінів нового, недоступного іншим знання.
Тонкий слововжиток — автор пробиває перекладачеві красиво, по лінії. Щоб повернути такий м’яч, треба докласти зусилля. Як казав Ландау про преферанс, це вам не квантова фізика, тут думати треба.
У таких епізодах — усі розкоші і злидні перекладацького ремесла, через них проявляється клас. Як музикант змагається з композитором і в глибині душі, якщо вона в нього жива, завжди знає, хто кого подужав — він симфонію, чи симфонія його, так і перекладач змагається з письменником — зможеш ти виразити глибину оригіналу, чи ні.
#пропереклад #промову
Там є своєрідні ходи,
Що сягають самих глибин,
Там тварини небесної журби...
Воплі Відоплясова, «Країна мрій»
Рідний брат перекладача — музикант. Їхні ремесла схожі (з тією поправкою, що музикант видобуває звуки руками, в його випадку техніка володіння інструментом має не тільки розумовий, а й тілесний характер). Обом потрібен особливий слух. Обидва їдуть з точки А в точку Б і переживають творчі муки: в одного на пюпітрі, а в іншого на столі лежить авторський текст, нотний або літературний — його треба інтерпретувати і виконати. Результат цього процесу споживають слухач з читачем.
З цього порівняння можна вивести цілу програму ремесла. Так от, і музиці, яку ми слухаємо, і тексту, який ми читаємо, притаманна властивість, яку я назву глибиною. Вона складається зі смислових обертонів і влучання в ноту. Виразити глибину — найскладніший елемент перекладу, від цього залежить його художній рівень.
Відкриймо для прикладу вчорашню книжку і подивімося на рівні словосполучень, як написано в оригіналі, а як у перекладі.
Перший приклад простий, на ідіоматику
Героїня в перекладі відрізняється «формальною, вишуканою поведінкою». Побачити тут мілке місце нескладно. Базовий постулат ідіоматики полягає в тому, що словам властива валентність — здатність вступати у стосунки з іншими словами. Не всі словосполучення осмислені, навіть якщо вони граматично правильні. Подумаймо: що таке «формальна поведінка»? Яка її протилежність? Що таке «вишукана поведінка»? (Кривизна цього словосполучення ще виразніша, якщо подивитися на нього у дзеркалі сусідньої мови, це корисний метод перевірки ідіоматики: изысканное поведение).
В оригіналі написано formal, elegant demeanor. Тобто у героїні стримані, вишукані манери. І все стає на свої місця — іменник і прикметник вступають в ідіоматичний зв’язок.
Великий фізик Ландау казав, що науки поділяються на естественные, неестественные і противоестественные. Отак само з ідіоматичним зв’язком, він у цьому прикладі протиприродний, іде проти мови. Це словосполучення показує себе, його видно — хороший редактор поправить.
Другий приклад складніший, але все ще досяжний для хорошого редактора
У тексті 1633 рік, і «середньовічна церква» судить Галілея за єресь. Гм, щось тут не те: сімнадцяте століття — це не середньовіччя. Подивімося, що написано в англійському тексті. Галілея судить medieval-minded church. Оригінал глибший за переклад — йдеться не про середньовічну церкву, а про церкву, яка чіпляється за вчорашній день. Можна, звісно, сказати, що ми це й мали на увазі: прикметник «середньовічний» вжито у переносному значенні «відсталий», але інші сторінки свідчать, що це не той випадок, не вірю. Перекладач бере не ту ноту, яка написана в партитурі, а ту, яку він може взяти.
Третій приклад ще складніший, і редактор уже не допоможе
Приходить двадцяте століття, і «обрана спільнота вчених» — Планк, Бор, Ейнштейн і далі за списком — кардинально міняє людству картину світу. Здається, тут усе окей, текст тримається купи, однак в оригіналі сказано щось глибше, стежте за прикметником — an esoteric band of scientists. Ідеться не просто про спільноту талановитих учених, а про брамінів нового, недоступного іншим знання.
Тонкий слововжиток — автор пробиває перекладачеві красиво, по лінії. Щоб повернути такий м’яч, треба докласти зусилля. Як казав Ландау про преферанс, це вам не квантова фізика, тут думати треба.
У таких епізодах — усі розкоші і злидні перекладацького ремесла, через них проявляється клас. Як музикант змагається з композитором і в глибині душі, якщо вона в нього жива, завжди знає, хто кого подужав — він симфонію, чи симфонія його, так і перекладач змагається з письменником — зможеш ти виразити глибину оригіналу, чи ні.
#пропереклад #промову